У дисертації здійснено узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у дослідженні феномена соціальної адаптації людини в умовах глобального суспільства. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином: 1. Методологічним підґрунтям для розуміння сутності сучасної людини, її взаємодії з глобалізованим суспільством виступає соціально-філософська й антропологічна рефлексія, яка потребує, проте, застосування нових методів філософського пізнання. В сучасному світі відбувається своєрідна реформація соціально-філософської рефлексії, яка органічно вписує людину в глобальне суспільство, змінюючи ієрархічні рівні буття, структури самоорганізації, запроваджуючи зміни у свідомості, внутрішньому духовному світі людини, які аффікують репродуктивну діяльність. В епоху глобалізації філософська рефлексія прагне не тільки пізнати есенційні, екзистенційні виміри людини, але й визначити аксіологічні регулятиви, що можуть сприяти виживанню глобального суспільства, забезпечивши гомеостатичний стан між ним та довкіллям. 2. Адаптація є комплексною соціальною проблемою, яка відображає унікальну універсальність і різноманітність взаємодії людини й суспільства. Пристосовуючись до безперервних змін середовища, людська особистість протягом життя зазнає певних змін, оскільки можливість відновлювати власні фізичні й душевні сили обмежено-необмежна – за адаптаційні зміни людина платить фізичним і психічним здоров’ям. У суспільствах, де переважають позитивні адаптивні ситуації, відбувається прогресивний розвиток, що в цілому є позитивним для глобальної людини. Якщо діє нейтрально-адаптивна ситуація – відбуваються як позитивні, так і негативні реакції. У випадку негативно-адаптивної ситуації постають перешкоди, що негативно впливають на успішність адаптації. 3. У глобальному соціумі адаптація відбувається безперервно на психофізіологічному, фізіологічному, психологічному, соціальному рівнях, потребуючи узгодженої взаємодії функціональних підсистем суспільства на всіх рівнях цілісної системи з метою ефективного забезпечення успішної діяльності в нових умовах. Успішність соціальної адаптації залежить від ієрархії реальних і надуманих соціально-психологічних потреб, проблемно-адаптивних ситуацій, бар’єрів, адаптивних установок людини, соціуму. 4. В українському суспільстві переважають негативно-адаптивні ситуації, зумовлені відсутністю державних програм з їх оптимізації серед різних груп населення; послаблюється роль національних ідентичностей, посилюється деградація, маргіналізація свідомості; порушується ціннісно-нормативна система суспільства; набувають сили психічні й фізичні деструкції, депопуляція. Існують нові моделі адаптації людини в умовах глобального соціуму, а саме: локальна і глобальна адаптація. В межах першої виділяють новий напрямок – адаптація до віртуальної реальності. В контексті другої набуває актуальності адаптація українських іммігрантів до держави-репатріанта, яка реалізується через “освітню”, “шлюбну”, “професійну”, “девіантну”, “паразитуючу” форми, що спрямовані на успішну інтеграцію в країну-репатріанта. 5. Концептуальна парадигма сутності глобальної людини розкриває її амбівалентне становище. З одного боку, внаслідок глобалізації зростає роль особистості, яка розбудовує життя за власною програмою, з іншого, сучасна людина змушена вести боротьбу за виживання у глобальному суспільстві. Буття людини є досить складною, неоднозначною категорією, наповненою різноманітними бажаннями, проектами, творчою активністю, діяльнісним компонентом яких виступає її особистісне начало, вона сама в якості глобальної особистості. Глобалізація розширює систему соціальних зв’язків між людьми, відкриває перед ними раніше небачені можливості вибору життєвих стратегій. 6. Людину як особистість характеризує постійне бажання саморозвитку, самоздійснення і самовизначеності. Ідентичність особистості забезпечується трьома її сутнісними складовими: біологічною, соціальною, культурною. Вони дозволяють їй виявити в собі органічний гармонійний баланс в ході онтогенетичного розвитку, суспільно-історичних і цивілізаційних процесах, постійно напруженій духовно-практичній творчості. 7. Звернення до напрямків і шляхів адаптації людини в умовах глобалізації вимагає формування глобальної етики – різновиду сучасного гуманізму. В реальному гуманістичному суспільстві, орієнтованому на особистісний розвиток людини як вільної індивідуальності – носія розумно-вольової світоглядно визначеної свідомості, особливого значення має надаватись духовній культурі. Остання складається із системи освіти, науки, культури, засобів масової інформації, орієнтованих на розуміння їх креативної сутності в першу чергу людей з рівнем глобального мислення. 8. Пошуки детермінант оптимізації взаємодії людини і суспільства в сучасних умовах передбачають звернення до культурного простору, на рівні якого діють специфічні детермінанти: інформаційні, аксіологічні, гносеологічні, самореалізації особистості, психологічні, історичні, арт-терапії, туристичні, апеляція до релігії тощо. Духовність є тим джерелом, яке підживлює вольову наполегливість людини в бажанні відшукати сенс життя і гідність. |