У дисертаційній роботі було вирішено науково-прикладну задачу – розроблено рекомендації щодо оцінки соціальних наслідків реструктуризації, а саме доцільності та черговості закриття вугільних шахт на підставі розробки і реалізації методичних підходів щодо урахування факторів, які визначають зміни стану працівників вуглевидобувних підприємств унаслідок закриття збиткових підприємств галузі. Основні результати роботи зводяться до такого: 1. При становленні ринкових відносин в Україні одним із важливих напрямів реформування економіки є процес реструктуризації вугільної промисловості. Такий процес викликав значні соціальні проблеми, витрати на вирішення яких складають 53% від загальних витрат на ліквідацію шахти, тому ефективність рішень про закриття вуглевидобувних підприємств потребує нових підходів. 2. За роки реструктуризації (1996-2004 рр.) державі не вдалося поліпшити техніко-економічні показники роботи вугільного комплексу країни, а масове закриття нерентабельних шахт, особливо в малих вугледобувних містах, лише погіршило соціально-економічний стан шахтарських міст. Це свідчить про необхідність пошуку нових шляхів і напрямів подальшого проведення реструктуризації вугільної галузі, щоб уникнути ще більшого погіршення стану вуглевидобувних регіонів країни. 3. Низький рівень працевлаштування шахтарів, звільнених унаслідок закриття збиткових вугільних шахт (близько 10% від запланованої кількості), сприяв збільшенню безробіття, особливо в населених пунктах, де шахти були містоутворюючими підприємствами, і вплинув на зростання міграції працездатного населення з цих міст. Окрім цього відбулися соціальні зміни у становищі населення вугільних регіонів, які пов`язані з переходом до більш низького соціального прошарку за стратифікаційною шкалою, що викликало депресію у їх соціально-економічному розвитку. 4. Визначено особливості та причини виникнення соціальних змін у становищі населення шахтарських міст; обґрунтовано важливість урахування соціальної мобільності як одного з основних факторів, що визначає стан мешканців вугільних регіонів у період соціально-економічних катаклізмів, які з'явилися через незадовільне здійснення заходів щодо реструктуризації вугільної промисловості. У рамках по вивченню соціальної мобільності у вуглевидобувних містах Донбасу було визначено фактори, які активно і пасивно впливають на плинність персоналу шахт, і оцінено характер їх дії на зміну цього явища. До активних, які легко піддаються регулюванню, відносяться: заробітна плата, рентабельність, продуктивність праці. До пасивних (для зміни яких потрібні рішення або зрушення на рівні населеного пункту в цілому) відносяться: частка промислового виробництва шахти у промисловому виробництві міста і рівень безробіття шахтарського населеного пункту. 5. Виявлено і враховано новий показник, що характеризує соціальну мобільність працівників вуглевидобувних підприємств – коефіцієнт структурної мобільності. Такий показник дозволяє при його урахуванні у проектах закриття збиткових шахт економити значні грошові ресурси при реалізації цих проектів, які можна направити на розвиток економіки малих шахтарських міст. Особливо ця економія виявляється у статті витрат проекту закриття шахти «Витрати на створення нових робочих місць». Це сприяє зниженню вартості проектів закриття, а заощадження держава може направити у вигляді пільгових кредитів на створення нових виробничих підприємств у вуглевидобувних містах, що знизить рівень безробіття, міграцію і забезпечить вихід з економічної кризи монопромислових шахтарських регіонів. 6. Удосконалено блок-схему прийняття рішення про закриття вуглевидобувного підприємства. Обґрунтовано і доповнено перелік інформації, яка необхідна органам державної влади при управлінні реструктуризацією вугільної промисловості країни і прийнятті рішення про закриття нерентабельних вугільних шахт. Запропоновано підходи щодо черговості закриття підприємств вугільного комплексу. 7. Розроблений методичний підхід до прогнозування мобільності працівників шахти і методика оцінки впливу мобільності працівників вугільної промисловості на ефективне закриття вуглевидобувних підприємств можуть використовуватися не тільки для вуглевидобувних підприємств, але й сприяти плануванню трудового потенціалу обласних населених пунктів, без якого неможливе прогнозування розвитку економіки малих міст України. |