У висновках дисертації наведені підсумки дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, намічені перспективи вирішення окремих аспектів розглянутої проблеми, пропонуються рекомендації з впровадження отриманих результатів у повсякденну діяльність Збройних Сил України, найбільш значущими серед яких є наступні: Соціальні протиріччя в збройних силах у період реформування розуміються як стан усього різноманіття відносин, що виникають у процесі військової служби між групами й спільностями військовослужбовців, обумовлений розходженням їх інтересів, потреб і цілей, що є джерелом розвитку збройних сил. За своєю суттю вони виступають як особлива характеристика соціальних відносин. Сутнісний аспект соціальних протиріч у збройних силах розглядається через аналіз змісту і особливостей соціальних протиріч, які функціонують у сучасному суспільстві, з урахуванням специфіки їх відображення у військовій сфері. Аналіз змісту соціальних протиріч, причин їх загострення на сучасному етапі свідчить, що до числа найбільш значущих факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на ступінь їх прояву, належать: внутрішні, тобто діючі безпосередньо в самих збройних силах, і зовнішні, тобто характерні для всього суспільства, і такі, що діють на рівні відносин збройних сил і суспільства.
До числа внутрішніх факторів можна віднести: а) об’єктивні, пов’язані з труднощами у забезпеченні навчально-бойового, культурно-дозвільного, соціально-побутового аспектів життя військових колективів, переходом на контрактні умови служби значної частини військовослужбовців; б) суб’єктивні фактори, які проявляються в прийнятті недостатньо компетентних рішень з питань соціальної захищеності військовослужбовців, порушеннях принципу соціальної справедливості, хабарництві, протекціонізмі тощо. До зовнішніх факторів, насамперед, належать: економічні, обумовлені різким падінням рівня виробництва у промисловості і сільському господарстві, порушенням усталених економічних зв’язків, непродуманим характером проведення конверсії військового виробництва, недостатнім рівнем фінансування життєдіяльності збройних сил, що не дозволяє вирішити насущні навчально-бойові, організаційно-управлінські, кадрові, соціально-побутові проблеми військовослужбовців; політичні фактори, які характеризуються нестабільністю політичної обстановки в країні, загостренням боротьби різних політичних сил за владу; соціальні фактори, пов’язані із соціальною диференціацією суспільства, що поглиблюється, його поляризацією, а, отже, і з неминучим загостренням протиріч між різними соціальними групами й спільностями; духовно-моральні фактори, основний зміст яких складає загострення протиріч між групами людей на основі переоцінки цінностей, що відбувається в суспільстві, кардинальних змін мотиваційно-ціннісної структури особистості, тенденцією зниження морального потенціалу суспільства. Критеріями класифікації соціальних протиріч виступають типи, види і форми протиріч. Типи соціальних протиріч у збройних силах можуть бути класифіковані: залежно від ролі й місця протиріччя на певному етапі розвитку збройних сил – основні і неосновні; залежно від сутності й характеру розв’язання – антагоністичні й неантагоністичні; залежно від природи виникнення і характеру змісту – об'єктивні й суб'єктивні, необхідні і випадкові. Види соціальних протиріч можна класифікувати за наступними підставами: залежно від змісту, джерел виникнення і сфери функціонування – соціально-політичні, соціально-демографічні, соціально-правові, моральні, естетичні, релігійні; залежно від суб'єкта-носія – протиріччя характерні для збройних сил, міжособистісні, міжгрупові, протиріччя між особистістю і групою; залежно від сфери прояву і загострення – протиріччя службово-функціональної, організаційно-управлінської, соціально-побутової, культурно-дозвільної та комунікативної сфер військової діяльності. Розвиток соціальних протиріч у збройних силах може здійснюватися у вигляді гармонії, дисгармонії та конфлікту. Розроблений механізм розв’язання соціальних протиріч у збройних силах на етапі їх реформування представляється як усвідомлена діяльність його суб’єктів у цей період, спрямована на задоволення їх різноманітних потреб та інтересів з урахуванням складних трансформаційних процесів у суспільстві. Сутність даного механізму розкривається через його основні функції. Конструктивне розв’язання протиріч між суспільством та збройними силами, яке припускає: розробку механізму надійного цивільного контролю за збройними силами, приведення у відповідність з новими умовами всіх нормативно-правових актів, що визначають роль і місце армії в політичній організації суспільства, відповідальність і обов’язки органів державного управління стосовно збройних сил, зміна системи професійної орієнтації і підготовки громадян до військової служби, підвищення авторитету армії в суспільстві. Здійснення органами державного і військового управління комплексу заходів, спрямованих на запобігання максимального уповільнення руйнівних для збройних сил процесів, забезпечення їх усім необхідним і достатнім для якісного виконання покладених на них завдань. Оптимізація механізму розв’язання соціальних протиріч у період реформування українського суспільства і його Збройних Сил запропонована на основі діалектичного сполучення вирішення взаємозалежних завдань, які розв'язуються на макрорівні (на рівні взаємодії збройних сил і суспільства), а також на рівні самих збройних сил. Механізм розв’язання соціальних протиріч на рівні взаємодії армії і суспільства може розглядатися як сукупність завдань, спрямованих на максимальне зниження негативного впливу на збройні сили деструктивних процесів, що відбуваються у всіх сферах життя суспільства. Оптимізація механізму розв’язання соціальних протиріч на рівні самих збройних сил являє собою процес чітко спланованих перетворень в усіх сферах діяльності військовослужбовців.
|
