У висновках узагальнено результати дослідження, що виносяться на захист: – зазначаючи успіхи сучасної історичної науки у вивченні окремих сторін соціальної історії та становища міщан в другій половині XVII – другій половині XVIІI ст., слід зазначити, що нагромаджений дослідниками фактичний матеріал часто надто розрізнений; деякі з праць, їх фактологічна база та висновки вимагають суттєвого уточнення. Недостатньо вивченими залишаються економічна діяльність міщанських господарств, їх роль і місце в економічній системі Гетьманщини, деякі аспекти станової самоорганізації у XVIII ст. Поки ще немає комплексних досліджень, присвячених вивченню соціальної структури, змін правового статусу окремих груп населення протягом другої половини XVII – другої половини XVIІI ст. Не стала предметом спеціального дослідження політика царського і гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини. Писемні джерела, що дають змогу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини, можна поділити на три основні групи: акти державного управління, ревізії й описи, мемуарна та історична література. Кожна з цих груп об'єднує джерела, що за формою, змістом та походженням більш-менш однорідні й вимагають особливих методів наукового дослідження. – Надання магдебурзького права містам Лівобережної України в період з кінця XVI – першій половині XVII ст., виокремило міщан в окрему одиницю у соціальному й економічному значенні, наділену правами, обов’язками та становими органами самоуправління. Національно-визвольна війна 1648-1657 рр. зробила еластичнішою суспільну структуру і підвищила рівень соціальної мобільності. За цих реалій міщани зберігають свій старий статус, що іноді викликало конфлікти між різними гілками влади – козацькою і цивільною. Формально, магістрати не підпорядковувалися полковим канцеляріям і визнавали лише владу гетьмана і царя, але фактично залежали від полкових канцелярій, оскільки через останні здійснювалася влада гетьмана на місцях. Зловживаючи своїм посадовим становищем, представники козацької влади часто порушували права міщан та інших категорій міського населення, що перебували під юрисдикцією магістратів. Потреба захисту своїх станових прав і привілеїв змушувала міщан шукати захисту в московської влади, яка вдало скористалася цим у своїх інтересах.
В обмін на забезпечення прав і привілеїв міщани зобов’язувалися сплачувати податки до царської скарбниці. Така позиція поступово спричинила розкол суспільства, обмеження влади гетьмана та козацької старшини, а згодом і втрати автономних прав Гетьманщини. В той же час, посередництво московської влади сприяло стабілізації міського самоврядування, зокрема вільно проводити вибори до магістратів, здійснювати судочинство, організувати збір податків, відбувати державні та міські повинності, здійснювати контроль над міською торгівлею й виробництвом. З часом царський уряд поступово припиняє підтримку різних суспільних груп, внаслідок чого магістрати змушенні були вже самостійно відстоювати свої права. За гетьманування І.Мазепи знов з’являється тенденція підпорядкування міст козацькій адміністрації; за правління Д.Апостола дедалі частіше видаються універсали про передачу міст під контроль полкової і сотенної влади, а спроби міських громад відновити свій самоврядний статус мають лише тимчасовий успіх. – Для з’ясування правового статусу міщан і визначення їх місце у соціальній структурі населення Гетьманщини здійснено ґрунтовний аналіз пам’яток права, матеріалів судових справ, урядових запитів та інструкцій. Виходячи з отриманих результатів, можна стверджувати, що станова структура Гетьманщини вже на початок XVIII ст. була відносно сталою, мала вертикальну ієрархію, в якій політичний, правовий і соціальний статус визначався приналежністю до певної соціальної групи. На вершині суспільства перебували шляхта і козацька старшина, за ними йшли духовенство та іноземці, що проживали на території Гетьманщини, щаблем нижче – рядові козаки, за ними міщани і селяни. Соціальне положення міщан залежало від їх майнового стану і роду занять. Його верхівку становили купці, цехові майстри, чиновники, а основну масу – ремісники, дрібні торговці та міська біднота. Міщани ні в кількісному, ні тим більше в якісному відношенні, не становили основної групи населення навіть у привілейованих містах Гетьманщини. Саме ця обставина і визначала характер відносин між міщанами та іншими станами. – В економічному відношенні міщанські господарства не були достатньо потужними і спеціалізувалися, головним чином, на виробництві різних товарів, які збувалися переважно на місцевих ринках та ярмарках. У міській торгівлі міщанам відводилась роль перекупників товарів, що узалежнювало їх від російських та інших іноземних купців. Лише окремі міщани, власники великих капіталів, здійснювали самостійні поїздки закордон для закупівлі та продажу товарів. У виробництві й збуті товарів конкурентами міщан були старообрядці, посполиті, козаки, козацькі підсусідки, які займалися виробництвом і торгівлею, не сплачуючи при цьому податків на магістрат. Значної шкоди міській економіці завдала митна реформа 1754 р. та введення заборон на виробництво алкоголю. Через відсутність грошових і натуральних надходжень магістрати не могли забезпечити нормального функціонування всіх міських служб, благоустрою міст, проведення санітарних і протипожежних заходів, охорони правопорядку та ін. – Організаційна структура та діяльність магістратів і ратуш залежала від багатьох чинників. Рівень самоуправління в більш розвинутих економічно Ніжині та Стародубі був вищим, ніж в Острі, Мглині чи Новгород-Сіверському. В останніх, в окремі періоди, діяльність магістратів взагалі припинялася й поступалася ратушному правлінню, яке мало менш самостійний характер. Магістрат мав свою владну ієрархію. На чолі міського уряду перебував війт. При магістраті існували дві колегії – рада (на чолі з бурмістром) і лава (на чолі з війтом). Їх розмежування було не завжди чітке. Як правило, лава виступала як судова установа, переважно в кримінальних та цивільних справах, а рада – у справах адміністративних та складних цивільних. Членами ради магістрату були райці, які опікувалися міським господарством і благоустроєм. Лавники займалися лише судовими справами. Всі члени магістрату мали обиратися із середовища міщан на конкурентній основі. – Втручання козацької влади у справи магістратів у другій половині ХVII ст. було незначним. Однак, з початку ХVIIІ ст. полковники і сотники активно впливають на справи магістратів і присутність представника полковника на засіданнях магістратського суду стає обов’язковою. Козацька адміністрація втручається також у процеси формування міських органів влади. Якщо в перші три десятиліття ХVIIІ ст. козацтво надає підтримку окремим кандидатам на посади війтів, писарів, бурмістрів, то з 40-х років висуває і затверджує власних кандидатів. Саме в цей період захоплюються магістратські й міщанські землі, вводяться додаткові податки і повинності на користь полкової старшини, відбувається самочинне переведення міщан під владу приватних осіб. Магістрати більшості міст Гетьманщини у 50-х роках ХVIIІ ст. стали слухняними виконавцями волі полкової старшини. – Занепад міст і розорення міщан спричинювала й внутрішня політика Російської держави. Внаслідок воєнних подій 1708 р. на територію Гетьманщини введено російські війська, чисельність яких постійно збільшувалася. Війська розквартировувалися по містах, головним чином, у помешкання міщан і посполитих, оскільки оселі козаків і духовенства звільнялися від постоїв. Продовольче, а згодом і грошове, утримання військ також покладалося на місцеве населення. Російські військові не завжди задовольнялися кількістю і якістю наданого їм провіанту і силоміць відбирали необхідні їм речі. Однією із повинностей було надання селянами та міщанами гужового транспорту. Зростання державних податків та повинностей призводило до ухиляння населення від їх виконання. Не будучи в змозі сплачувати податки, міщани переходили до інших станів – у козаки, або під протекцію заможних козаків і шляхти. Економічні наслідки переходів міщан до стану козаків чи в підсусідків проявлялося у погіршенні фінансового становища магістратів і підлеглим їм міщанам, оскільки “вибулі” міщани продовжували жити в місті, займалися ремеслом і торгівлею, але вже переставали сплачували податки і відбувати загальноміські повинності. Строкатість станової структури Гетьманщини, відмінність у законодавчих нормах, відсутність значних фінансових надходжень перешкоджали інтеграційній політиці Російської імперії. Саме тому Катерина ІІ, видавши Жалувані грамоти дворянам і містам Російської імперії в 1785 р., поширює їх дію і на територію Гетьманщини. В результаті проведеної реформи до міщан було віднесено все міське населення, а власне міщанське станове самоврядування було замінено органами загальноміського самоврядування. |
