У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо розкриття сутності та соціально-економічних чинників формування національного інвестиційного потенціалу. Результати дослідження дають можливість зробити такі висновки та пропозиції щодо вдосконалення механізму формування інвестиційного потенціалу України на етапі трансформування її економіки: 1. Формування конкурентоспроможної економічної структури суспільства вимагає мобілізації всіх національних ресурсів, абсолютного використання національних переваг. Основні принципи формування політики національних держав у галузі інвестицій мають зводитися до наступного: - інвестиційна привабливість національної економіки зростає за принципом кумулятивності залежно від динаміки обсягів інвестування, здійснюваних за рахунок власних національних інвестиційних джерел; - у перехідній (від тоталітарного до ринкового простору) економіці роль каталізатора кумулятивного інвестування має виконувати держава, яка повинна фінансувати економічне зростання, моделювати процеси ринкового нагромадження інвестиційних ресурсів та залучення іноземних інвестицій, формувати відповідну інфраструктуру; - внутрішній національний інвестиційний потенціал детермінується перш за все рівнем доходів національних виробників, а також наявністю інституціональної структури акумулювання неспожитого надлишку, який виступає у різних функціональних формах, узагальнюючою для яких є заощадження населення. Приведення у дію цього потенціалу, перетворення заощаджень на інвестиції пов’язується з дією ринкових механізмів саморегулювання та політикою держави щодо напрямків та стимулів економічного зростання. 2. Дослідження структури інвестиційного потенціалу України свідчить, що, з одного боку, ключовим елементом у концепції формування джерел інвестиційних ресурсів є уряд, який визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику. З іншого боку, ступінь розвитку фінансової, фондової інфраструктури економіки країни суттєво впливає на динаміку інвестицій. Не менш суттєвим є й те, що між цими детермінантами існує рефлективний зв’язок, тобто вони взаємопов’язані, а напрям впливу може бути двостороннім, що свідчить про необхідність цілісного підходу до спрямування всього комплексу важелів (державних і ринкових) на формування інвестиційного потенціалу України. 3. Прибуток на сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на окремих високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток як джерело інвестицій у країні в цілому є набагато меншим порівняно з амортизаційним фондом. Надмірний податковий тиск веде до “тінізації” значної частини прибутку, що практично виключає можливість її інвестиційного використання. Для того, щоб прибуток став дійсним джерелом зростання інвестиційних ресурсів як на рівні окремих підприємств, так і на макроекономічному рівні необхідно проведення обгрунтованої державної інвестиційної політики. Загальною спрямованістю заходів державного регулювання має бути створення більш вигідних умов для використання коштів у реальному секторі економіки. 4. Амортизаційні відрахування, метою нагромадження яких є забезпечення відтворення основного капіталу, є також важливим джерелом розвитку підприємств. Вони можуть бути у вигляді заощаджень, а отже інвестуватись у створення нових виробничих потужностей, і так само бути стабілізаційним елементом суспільного відтворення. Водночас формування цього виду заощаджень є регульованим процесом, який детермінується загальнонаціональною економічною політикою, яка повинна враховувати особливості соціально-економічного розвитку країни, забезпечувати впровадження інструментів регулювання, котрі адекватно відображають потреби реального виробництва. Амортизаційна політика трансформаційного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх; законодавчо затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології. Реформування амортизаційної політики реально призведе до збільшення національних капіталовкладень, якщо сприятиме ринковій адаптації суб’єктів господарювання, посиленню їх фінансової спроможності та інвестиційної активності. 5. Не менш вагомим джерелом інвестиційного потенціалу останнім часом стають індивідуальні заощадження. Зростання обсягів заощаджень населення дає змогу країні зменшити зовнішні позичкові кошти, а зменшення зовнішнього боргу знижує навантаження на фінансово-бюджетну систему, а також сприяє послабленню інфляційної напруги. Тенденція до зростання вкладів населення повинна дістати своє підкріплення різними засобами фінансової політики, насамперед податкової. Створення та подальший розвиток розгалуженої інфраструктури акумулювання заощаджень (потенційних інвестиційних засобів) має бути однією з провідних умов пожвавлення інвестиційних процесів. 6. Вагомим джерелом внутрішнього інвестування мають стати кредитні ресурси. Але в умовах нестабільності економіки кредитні засоби інвестуються лише у високодоходні та швидкоокупні виробництва, крім того через високу ставку відсотка та обмежену кількість інвесторів, що можуть скористатися послугами кредиторів, обсяги інвестування не збільшуються. Тому з метою вдосконалення грошово-кредитної політики необхідно: створення умов активізації довгострокового кредитування реального сектора економіки; застосування пільгового оподаткування комерційних банків, що здійснюють кредитування реального сектора; формування промислово-фінансових груп за участю банків через відміну обмежень щодо участі комерційних банків в приватизації. 7. Доходи від приватизації державної власності, насамперед від акціонування великих і середніх підприємств, мають стати одним з важливих джерел формування фінансових ресурсів реальних інвестицій. З метою посилення інвестиційної орієнтації приватизації, стимулювання розвитку лізингових відносин, пропонується: збільшення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування виробництва; вдосконалення законодавчої бази лізингу; розвиток заходів державної підтримки лізингових відносин; пільгове оподаткування суб’єктів лізингових відносин; розширення інфраструктури лізингу. 8. Недосконалість механізму формування внутрішніх джерел інвестиційного потенціалу поки що зумовлює необхідність залучення в економіку іноземного капіталу. Однак, іноземні інвестиції – це не панацея, а лише один з компонентів високоефективного розвитку. З метою формування механізму залучення іноземних інвестицій пропонується: розробка концептуальних положень і визначення державної політики залучення іноземних інвестицій; формування організаційно-методично-інформаційних, фінансових і правових засад іноземного інвестування; вдосконалення формування спеціальних (вільних) економічних зон. 9. Обов’язковою умовою забезпечення економічного зростання є здійснення державою виваженої інвестиційної політики. Саме тому функція управління (і, звичайно, відповідальності) інвестиційними процесами повинна перейти повністю до держави, тому що лише вона у змозі: розробити загальнонаціональну стратегію залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку України; гарантувати використання залучених засобів у національно-пріоритетних напрямках, сприяючи створенню і розвитку нових підприємств, активізуючи структурні зрушення і формування сучасної ринкової інфраструктури; провести комплексні зміни в системі оподаткування одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери; забезпечити стабільність основних законодавчих положень щодо умов інвестування; залучити іноземних інвесторів в приватизаційні процеси. Першим кроком на цьому шляху повинно стати формування стратегії економічного розвитку національної економіки. | 