У дисертації здійснено дослідження теоретичних та методологічних основ соціально-економічних гарантій і механізмів їх реалізації в умовах процесу суспільної трансформації. Результати дослідження дозволяють зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування. 1. Доведено, що політико-економічна сутність категорії “соціально-економічні гарантії” полягає у гносеологічному віддзеркаленні системи відносин, які виникають між персоніфікованими, асоційованими та інституційними суб’єктами і державою (як базовим суспільним інститутом) з приводу гарантованого забезпечення права на якісне споживання життєвих благ (матеріальних, соціальних та духовних) і забезпечення відтворення особи та населення. “Мінімальні соціально-економічні гарантії” є системою гарантування державою соціально припустимого рівня задоволення потреб відтворення життєдіяльності малозабезпечених та соціально вразливих верств населення. Основною умовою дії цієї системи є механізми державного забезпечення та контролю за перерозподілом суспільного продукту і солідарної участі у фінансуванні необхідного для цього обсягу благ економічно активними верствами, які спроможні при цьому самостійно забезпечити свій особистий добробут. 2. Розкрито недоліки сучасних підходів до класифікації соціально-економічних гарантій які пояснюються: по-перше, існуванням досить широкого спектру та істотних відмінностей між тими критеріями, що покладені в основу класифікацій соціально-економічних гарантій; по-друге, існуючими відмінностями у науковому розумінні змісту самих категорій “соціальні гарантії” – “соціально-економічні гарантії” та “мінімальні соціальні гарантії” – “ мінімальні соціально-економічні гарантії; по-третє, відмінностями реальної ролі й місця держави та її інституційних рівнів у процесі визначення параметрів, складу та структури соціально-економічних гарантій, регламентації процедури їх надання, а також безпосереднього гарантування реалізації або контролю за виконанням процесу надання гарантованих прав конкретним верствам населення. 3. Запропоновано проведення найбільш повної та системно структурованої класифікації соціально-економічних гарантій здійснювати за чотирма критеріями: перший об’єднує соціально-економічні гарантії за їхніми структурно-економіч-ними ознаками; другий відображує повноту виконання зобов’язань держави щодо реалізації принципів соціально-економічної справедливості; третій об’єднує гарантії за структурними складовими системи соціально-економічного захисту населення, що ними забезпечуються; четвертий розкриває роль держави у реалізації або контролі за реалізацією соціально-економічних гарантій. 4. Показано, що за своєю суттю механізми державного соціального захисту та забезпечення соціально-економічних гарантій являють собою сукупність ефективно (або неефективно) функціонуючих економічних, соціальних важелів, інструментів, заходів, стимулів та мотивацій, що використовуються державою та іншими інститутами суспільного регулювання в ринкових умовах з метою досягнення необхідного рівня народного добробуту. Проте існування в суспільній практиці форм і принципів соціального захисту, що не є адекватними внутрішній сутності домінуючих суспільних відносин, а це особливо проявляється в період суспільної трансформації, призводить до поглиблення деформацій, які мають негативні наслідки. Саме тому чим більше механізми соціально-економічного регулювання та гарантування відповідатимуть природі суспільних потреб, тим динамічніше зростатиме рівень життя населення. 5. Визначено, що динамічний розвиток процесів ринкового реформування, неминуче пов’язаний із загостренням соціально-економічних суперечностей, суспільно небезпечним розшаруванням в рівні та якості життя різних верств населення. Небезпечні явища, які зумовлені загостренням проблем маргіналізації населення, передусім пов’язано із зростанням бідності та глибокої бідності (злиднів). Це потребує активного подальшого дослідження проблем створення надійних компенсаційних механізмів, зокрема це стосується якісного поліпшення процесу визначення на державному рівні соціально-економічних індикаторів та нормативів, що є базою для встановлення соціально-економічних гарантій та створення і застосування системи соціальної стандартизації в складних системах державного регулювання суспільного розвитку. 6. Доведено, що за своїм економічним змістом “бідність” є такою характеристикою стану рівня життя, коли обмеження задоволення реальних потреб життєдіяльності людини знижується до межі, за якої вона не спроможна у споживанні забезпечити просте відтворення як на індивідуальному, так і сімейному рівні (тобто забезпечити належне відтворення життя утриманців). Перебуваючи у бідності людина змушена жити в умовах зростаючого недоспоживання, під яким розуміється обмеження задоволення її потреб у найбільш необхідних життєвих благах та послугах відносно того мінімуму, що є ресурсно-достатнім для простого відтворення. Також показано, що об`єктивно межу злиденності визначає такий рівень наднизького споживання, при якому індивідуальне недоспоживання життєво необхідних благ стає настільки тотально руйнівним, що відтворення життя i трудового потенціалу людини міняє знак на зворотний, тобто стає регресивним. У стані злиденного споживання починається незворотна духовна деградація людини як повноцінного громадянина суспільства, і як особистості. 7. Визначено, що структура показників стану малозабезпеченості має включати щонайменше три внутрішньо окреслені рівні недоспоживання, що характеризують якісно відмінні умови статусу життя людини: рівень бідності, рівень злиднів і рівень фізіологічного виживання (надзлидні). Кожному з означених рівнів відповідає власний індикатор, що кількісно визначає межу переходу одного якісного стану недоспоживання в інший. До числа цих показників належать мінімальний споживчий бюджет (або межа малозабезпеченості), прожитковий мінімум (або межа злиденності) і фізіологічний мінімум (або межа фізіологічного виживання). Враховуючи обмежені економічні можливості держава може зменшити гарантований (тобто соціально припустимий) рівень мінімальних гарантій нижче від мінімуму відтворювальної достатності, але не нижче ніж на 10–30% за його величину вартості, що має постійно переглядатись з урахуванням динаміки цін на товари та послуги споживчого призначення. 8. Доведено, що важливою проблемою реформування механізмів соціального захисту населення є упорядкування системи гарантій, пільг та привілеїв. Обґрунтовано, що існуюча в Україні система привілеїв є рудиментарною і до того ж спотвореною формою адаптації колишньої системи номенклатурно-бюрократичних привілеїв до умов ринкової трансформації. Проте ліквідувати існуючу на сьогодні систему привілеїв надзвичайно важко, але її можливо кардинально трансформувати. На перше місце в процесі ліквідації суспільно несправедливих привілеїв, що отримують представники вищої ланки апарату виконавчої, законодавчої та судової влади необхідно поставити заходи, що пов’язані із забезпеченням безпосередньої службової діяльності цих працівників і які дозволяють високопосадовим державним службовцям більш повно реалізувати свої організаційні здібності та поліпшити умови виконання службових обов’язків. |
