У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз феномена влади, виявлено основну закономірність розвитку даного явища, а також детермінанти оптимізації його розвитку в сучасній Україні. Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки: 1. Кратологічна думка людства в своєму розвитку пройшла чотири основних етапи. На цих історичних етапах вона має такі основні тенденції розвитку: а) в період Стародавнього світу – перехід від міфології до раціоналізму; б) в період Середньовіччя і Відродження – перехід від теоцентризму до реалізму й абсолютизму; в) в період Нового часу – перехід від абсолютизму до демократизації; г) в період Новітнього часу – становлення й суперництво класичної і некласичної парадигм влади. Основний напрямок подальшого розвитку кратологічної думки пов’язаний з осмисленням і теоретичною розробкою соціальної відповідальності у сфері владних відносин і владного буття. 2. Класична і некласична парадигми феномена влади однобічно підходять до розгляду даного явища, приділяючи увагу переважно осмисленню або його негативного соціального начала й реалізації у владному відношенні індивідуально-групових інтересів (класична парадигма), або його позитивного соціального начала й реалізації у владі суспільних інтересів (некласична парадигма). Тому була здійснена спроба аналізу феномена влади на основі концептуальних положень цих двох парадигм. Встановлено, що у владі як соціальному асиметричному каузальному відношенні суб’єкт має здатність здійснювати підпорядкування об’єкта (схожість із класичною парадигмою), яке носить легальний, загальновизнаний характер (схожість із некласичною парадигмою) і реалізується для забезпечення досягнення певних цілей, в яких відбиваються індивідуально-групові інтереси (відповідність класичній парадигмі) і суспільні (відповідність некласичній парадигмі). Протиріччя між індивідуально-груповими і суспільними інтересами виступає рушійною силою розвитку феномена влади, а джерелом цього розвитку є сутнісне протиріччя між позитивним соціальним началом влади і негативним. 3. Феномен влади включає такі основні сутнісні структурні аспекти: підпорядковуючу силу, цільовий і вольовий аспекти, соціальну відповідальність. Дані аспекти складають єдину, складну, багаторівневу сутність влади. 4. Шляхом аналізу взаємопов’язаних понять, які відображають основні сутнісні структурні аспекти досліджуваного феномена, владу можна визначити як соціально-філософську категорію, що позначає здатність суб’єкта підпорядкувати об’єкт для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності. 5. Причина у владному відношенні – це навмисна дія суб’єкта (здійснювана за наявності певних умов – ресурсів влади), спрямована на підпорядкування об’єкта для забезпечення досягнення певних цілей, що з необхідністю спричиняє підпорядкування об’єкта, яке зумовлює реалізацію певних цілей владного відношення. Наслідок у владному відношенні – це підпорядкування об’єкта, яке зумовлюється відповідною дією суб’єкта і спричиняє остаточні наслідки: реалізацію певних цілей владного відношення. Владне відношення як причинне має такі основні ознаки: 1) наявність між певною дією суб’єкта й підпорядкуванням об’єкта відношення генетичного “продукування”, або “породження”; 2) однонаправленість, або часова асиметрія;
3) внутрішній, необхідний характер; 4) просторова й часова безперервність; 5) об’єктивний характер. 6. Основною закономірністю розвитку феномена влади є взаємозв’язок між суб’єктом і об’єктом влади. Даний взаємозв’язок обумовив формування двох основних провідних тенденцій розвитку владних відносин в історії людства: а) активізацію легітимних односторонніх дій суб’єкта влади на її об’єкт і нелегітимної зворотної дії об’єкта на суб’єкт влади (епоха Стародавнього світу, Середньовіччя і Відродження); б) активізацію легітимної взаємодії між суб’єктом і об’єктом влади (епоха Нового і Новітнього часу). Вказаний взаємозв’язок найповніше проявляється в життєдіяльності соціально-неоднорідного суспільства в умовах відносно високого рівня розвитку соціально-економічних і політичних інститутів, зумовлюючи розвиток владних відносин шляхом активізації легітимної взаємодії суб’єкта й об’єкта цих відносин на основі соціальної відповідальності, внаслідок чого відбувається становлення демократичної системи влади. 7. У систему основних факторів оптимізації розвитку владних відносин на етапі трансформації України входять такі фактори: 1) підвищення рівня економічного розвитку країни в контексті побудови соціально-демократичної держави зі змішаною економікою; 2) розвиток правової держави, що передбачає утвердження верховенства права, зміцнення законності й правопорядку; 3) систематичне вдосконалення законодавства, форм і способів його викладу, що досягається шляхом підвищення рівня логічного, наукового обґрунтування існуючих традицій і законів; 4) становлення громадянського суспільства, його інститутів, виховання громадянськості;
5) теоретична розробка соціальної відповідальності в цілому, і в сфері владних відносин, владного буття зокрема; 6) утвердження й розвиток соціальної відповідальності в області владних відносин; 7) реально діючий механізм соціальної відповідальності державної влади. Реалізація цих факторів буде сприяти прогресивному розвитку владних відносин в Україні шляхом активізації легітимної взаємодії суб’єктів і об’єктів влади, що забезпечить формування основ реальної демократії, яка б продукувала зростання ступеня свободи і соціальної відповідальності в українському соціумі й, водночас, збільшення суспільного блага в межах нашої Вітчизни. 8. Соціальна відповідальність виступає як інтегруючий фактор оптимізації розвитку владних відносин у сучасній Україні та основна детермінанта оптимізації феномена влади як явища людської свідомості. Активізація всіх трьох рівнів механізму соціальної відповідальності державної влади сучасної України обумовить результативне його функціонування, що оптимізує розвиток владних відносин у житті держави, суспільства, а разом з тим і формування ефективно діючих структур усіх гілок влади. |
