У результаті проведеного дослідження одержано низку висновків: 1. Доведено, що у світовій філософській думці М.Бердяєв виступив як один із засновників та представників екзистенціалізму та персоналізму, тому що ним були поставлені та висвітлені всі основні екзистенціальні питання, зокрема проблеми страждання, смерті, свободи. Бердяєв постав саме тим мислителем, який побачив позитивний момент у людському існуванні й своєю філософією закладав основи для нової світоглядної системи, покликаної прийти на зміну існуючій раціоналістичній філософській традиції. 2. Обґрунтовано, що витоки проблеми об’єктивації полягали у тій конкретній ситуації, яка склалася в Росії на початку ХХ століття. Завдяки проведеним на той час політичним та економічним реформам Росія із традиційної, аграрної дуже швидко перетворилася на промислову країну. Цей процес супроводжувався й певними змінами у духовному житті, а саме, глибокої кризи зазнало православ’я. Об’єктивація, за Бердяєвим, є відчуженням людини від її духу, пригнобленням її суспільством, неможливість її реалізації у творчому акті, свободі, „духовному першо-житті”. Все це може дати людині лише оновлене християнство або нова релігійна свідомість. 3. Визначено, на основі бердяєвської концепції, нові духовні шляхи переходу суспільства та особистості на якісно-новий рівень існування на основі нової релігійної свідомості. Смисловою сутністю християнства постала ідея подолання відчуження людини, досягнення нею свободи, як повноти людинотворчих сил. Ця ідея виразилася в категоріях діалектики необхідності і свободи. Традиційне християнство, за Бердяєвим, вже було не в змозі відповісти на основні апокаліптичні питання життя. Воно повинно було радикально оновитися, дістати нової сили, повинно стати новою релігійною свідомістю Боголюдства, тобто неохристиянством. Подолання людиною об’єктивації світу не можливо без релігії, без божественного. Людина пов’язана з Богом на основі свободи, вільного вибору людини. Богу завжди притаманна свобода, вона також притаманна й людині. У реалізації та захисті своєї свободи людина підіймається до Бога, зближується із ним, переходячи до якості Боголюдини. 4. Традиційне християнство у розглянутий історичний період зайшло у глухий кут. Воно пропонувало людині старі методи – аскезу, молитву, послух, як види спокутування гріха. Але на той час ці засоби вже не могли задовольнити людину, яка шукала нових підходів до визначення своєї суті та реалізації своєї духовності. Бердяєв запропонував свій власний підхід до вирішення цієї проблеми. Він наполегливо наголошував на тому, що творчість є ще одним шляхом спокутування людиною гріха. Бог надав людині можливість виразити свій духовний потенціал у творчому акті. Своєю творчістю людина наближується до Бога. Бог – творець, творцем є й людина. Творчість є тією силою, яка не тільки зближує людину з Богом, не тільки підвищує її на новий рівень, а й за допомогою творчості людина долає владу об’єктивованого світу, долає своє рабство. Творчість оголошується М.Бердяєвим одним з основних конструктивних принципів у процесі життєдіяльності людини. Творчість розуміється філософом не як об’єктивація, або надання особливих форм матеріальним тілам, а як творчість „із нічого”, як трансцендування – духовний прорив у безкінечність. Творчість є актом реалізації свободи людини та формою її піднесення до рівня духовного буття. Творчість завжди є просвітленням людини, її духовним піднесенням, вона, на думку філософа, є тим особливим та індивідуальним, що притаманно людині, що розкриває її внутрішню сутність та неповторну оригінальність. 5. У дисертації показано, що проблема відчуження та рабства людини дуже гостро ставиться у філософії М.Бердяєва. Рабство розглядається філософом як відчуження людини, відчуження від суспільства, від продуктів творчості, від власного духовного начала. Головна причина рабства людини полягає в об’єктивації, яка принижує людину та розриває єдність людини з її особистісним духом. Подолати рабство у суспільства людина може тільки за допомогою творчого акту, творчості. Своєю творчістю людина долає рабство як відчуження від суспільства, людини, продуктів творчості, історії. В даному контексті творчість розуміється Бердяєвим як крок до особистісного спасіння, визволення від влади об’єктивованого світу. Для того, щоб творити людина повинна бути особисто вільною. Творчість, таким чином, виступає внутрішньою основою для самовдосконалення та самореалізації людини. Завдяки творчості людина змінює світ, змінює суспільство, своє власне існування. Завдяки творчості відбувається творення історії та культури, духовне перетворення життя. |
