| Дослідження локальних війн і воєнних конфліктів як соціально-політичного явища в умовах глобалізації та комплексу їхніх наслідків дає підстави сформулювати наступні висновки. 1. В історії людства локальні війни і воєнні конфлікти були невід’ємною ознакою відносин між державами та окремими групами (верствами) населення, виступаючи одним з дієвих засобів досягнення цілей різних членів суспільства, політичних угруповань і їх лідерів. Сучасне тлумачення війни ґрунтується на полікаузальному підході. Відповідно до нього, основними причинами війни є комплекс суперечностей, що спричинені економічними, політичними, соціальними, психологічними, духовними, демографічними, географічними, етнічними, конфесійними, особистісними та іншими факторами суспільних відносин людей. Проте за сучасних умов головними детермінантами воєнних конфліктів стають економічні та ресурсні фактори, часто поєднані з політичними, соціокультурними, етнічними та релігійними мотиваціями, які виконують обслуговуючу та допоміжну ідейно-мобілізаційну роль. На відміну від біполярної доби, коли локальні конфлікти обов’язково так чи інакше розглядалися під кутом зору їхнього впливу на відносини між основними центрами сили, в постбіполярний період локальні війн та конфлікти набули істотно більшої автономності. Якщо за умов біполярності основна загроза міжнародній безпеці та стабільності, яку становили локальні війни і конфлікти, полягала в перспективі їх ескалації, то в постбіполярних умовах основна загроза локальних війн та конфліктів, полягає в їх дифузії. Спостерігається вибіркове та некоординоване ставлення основних міжнародних акторів до локальних війн та конфліктів, залежно від індивідуальних інтересів учасників міжнародної системи. Лише в тих випадках, коли в країнах колишнього «третього світу» локальні, переважно внутрішні конфлікти, набувають форми «тотальних» внутрішніх війн із застосуванням методів етнічних чисток та висуненням цілей фізичного винищення окремих етнорелігійних груп, це створює підґрунтя для підвищеної уваги з боку міжнародної спільноти і супроводжується застосуванням методів миротворчості у формі використання зовнішніх силових факторів, спрямованих на припинення воєнних дій та посиленням контролю з боку міжнародних інституцій. Систематизація сучасних локальних війн і воєнних конфліктів дає підстави класифікувати їх за військово-технічними і стратегічними критеріями, ступенем застосування різних поколінь зброї, симетричністю / асиметричністю сторін; контактністю / безконтактністю бойових дій (з наземними битвами або без них; з охопленням всіх географічних сфер або тільки окремих із них і т. д.). Спостерігаються зміни і в колі учасників конфліктів, що власне й визначає основну градацію локальних війн і воєнних конфліктів як різних явищ. 2. В економічному сенсі глобалізація не зближує держави і суспільства за рівнем розвитку, а сприяє встановленню ієрархічного поділу країн і регіонів та закріплює периферійний статус значної частини сучасних держав. Глобалізація призводить до зростання поляризації багатства і бідності, розбалансування економіки багатьох слаборозвинутих країн, руйнування традиційних укладів господарювання. Поглиблюється розшарування регіонів і держав на «бідний Південь» і «багату Північ». Розшарування відбувається також і всередині умовного «Півдня», і серед різних верств населення провідних держав системного ядра. Внаслідок локальних конфліктів, незалежно від їх результатів, статус окремих держав у світовій ієрархії конкурентоспроможності, стабільності, інвестиційної привабливості та умов внутрішньої безпеки суттєво знижується, призводячи в крайніх випадках до фактичної ізоляції. Проте навіть за умов втрати повноважень структурами центральної виконавчої влади, це не призводить до формального скасування державного статусу і зовнішніх функцій суверенітету. Порівняно новою формою локальних війн і воєнних конфліктів стали «ресурсні конфлікти», позначені конкуренцією сусідніх держав у боротьбі за володіння життєво необхідними (водні ресурси), або вигідними з точки зору ринкової вартості ресурсними джерелами (поклади природних копалин). Потенційно найбільш конфліктними зонами стають країни і території, які містять значні поклади невідновлювальних природних ресурсів, насамперед нафти і газу, що спричиняє конкуренцію за контроль над цими територіями з боку основних центрів сили. Посилення глобальної конкуренції та поширення суперництва за доступ до ресурсів і можливостей їх використання спричиняють зростання конфліктогенного потенціалу міжнародної конкуренції та посилення ієрархічних тенденцій міжнародної системи. Країни, в яких відбувалися довготривалі війни і конфлікти, зазнають «кризи можливостей» (загалом ця група включає 59 країн, які неспроможні «задовольняти базові потреби» свого населення, включаючи Індію і Пакистан). Водночас ці країни все частіше переживають «кризу легітимності» влади. Кризові тенденції в країнах цієї групи потенційно спроможні призвести до збільшення кількості країн «глибокого Півдня», які зазнають розпаду централізованих владних структур, втрачають перспективи сталого розвиту і майже повністю вилучаються з процесів міжнародної конкуренції та розподілу праці. Паралельно простежується піднесення ваги міжнародних локальних конфліктів, які можуть бути використані як стримуючі чинники в політиці західних альянсів та багатосторонніх структур проти окремих важливих регіональних держав, або використовуються регіональними державами з метою стримування поширення впливу США і НАТО на субрегіони, прилеглі до євроатлантичного простору (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія). 3. Становлення нового однополюсно-ієрархічного світового порядку є динамічним процесом, який змінює характер і форми прояву конфліктності в міжнародних відносинах, й, відповідно, форми конфліктного управління і врегулювання. На відміну від біполярної системи, потенційна можливість виникнення локальних війн та конфліктів має тенденцію до зростання, оскільки такі конфлікти на периферії міжнародної системи не зустрічають спротиву і стримування з боку держав-лідерів основних сучасних воєнно-політичних союзів. Глобальна конфігурація поширення конфліктності також істотно змінюється. Локальні конфлікти в просторі, який контролюють США, або стають практично неможливими, або набувають форми політико-ідеологічної протидії гегемонії Америки з боку ліво-популістських рухів. Посилення консолідаційних тенденцій всередині Європейського Союзу сприяє припиненню конфліктів на Балканах і в перспективі унеможливлює виникнення нових локальних війн у контрольованому ЄС європейському просторі. Натомість ситуація в периферійних зонах нової міжнародної системи стає менш контрольованою, що супроводжується пониженням місця багатьох держав і окремих регіонів у глобальній ієрархії. 4. Після розпаду біполярної системи спостерігалося істотне зростання ролі силових факторів у світовій політиці. В контексті процесів глобалізації локальні війни і воєнні конфлікти виступають як типове явище міжнародних відносин, яке можна вважати системною ознакою проявів конфліктності за умов нового міжнародного порядку. Провідні економічно розвинуті держави утримуються від ведення масштабних війн, однак не відкидають різних форм участі в конфліктах та проведення силових акцій на периферії міжнародної системи. Використовуючи досвід локальних і регіональних конфліктів провідні у військовому відношення держави беруть на озброєння концепцію «випереджувальної оборони», планують, в разі потреби, діяти поза національними кордонами, використовуючи силові чинники для захисту економічних інтересів, постконфліктного врегулювання і боротьби з міжнародним тероризмом. Визначені автором критерії дають змогу встановити певну ієрархію наявних і потенційно можливих локальних війн і конфліктів за такими ознаками, як їхня роль і важливість з точки зору інтересів ядра світової системи і впливових регіональних держав, впливу на тенденції еволюції (формування) міжнародної системи, перспективи та терміни врегулювання. На початку XXI ст. будь-який воєнний конфлікт чи локальна війна різною мірою відтворюють чинники глобальної ієрархії та владно-силові інтереси провідних акторів міжнародної системи. Вони зберігають істотне значення компоненти горизонтальних і вертикальних чинників взаємодії, що спричиняє асиметричне реагування на окремі конфлікти з боку глобальної міжнародної системи. Процеси глобалізації, що посилюють ієрархічний характер міжнародної системи, обумовлюють збільшення конфліктного потенціалу саме в периферійних зонах міжнародної системи, а також на межі зіткнення інтересів США / НАТО і впливових регіональних центрів сили. Комплексний аналіз явища локальних і регіональних конфліктів дає підстави зробити висновок про зростання ступеня їх інтенсивності, що впливає на стан державного ладу периферійних країн, включаючи сфери політики, економіки, ідеології, інформації. Виникнення локального конфлікту в слаборозвинутій периферійній країні унеможливлює її швидке економічне відновлення і нормалізацію політичного життя. Специфіка конфліктів у багатьох державах Азії та Африки за останні півтора-два десятиліття свідчить про невідновлювальний характер їхніх наслідків і позначається збільшенням кількості «держав, що не відбулися». 5. В перебігу локальних війн і воєнних конфліктів можна виокремити низку етапів, які свідчать про безперервний зв’язок подій та процесів – від джерела війни і її безпосередніх причин до соціальних аспектів та наслідків. Згідно із сучасними уявленнями, вирізняються такі стадії конфлікту / війни, як насильницький конфлікт, криза, випадковий мир, умовний мир та стабільний мир. Подолання наслідків збройного протиборства набуває «самостійного» значення поза часовими межами війни і стає завершальною фазою воєнного конфлікту як складної системи взаємодії суб’єктів. Розроблена автором методика дослідження наслідків локальних війн і воєнних конфліктів як цілісного, системного явища, дозволяє визначити основні наслідки локальних конфліктів, найбільш характерні для сучасних умов: - абсолютне і відносне зростання прямих і непрямих економічних витрат, що зумовлено вдосконаленням і подорожчанням нових систем озброєнь, масовою «технізацією» Збройних Сил, різким зростанням руйнівної потужності «звичайних» озброєнь; - зростання кількості людських жертв з неухильним збільшенням частки втрат серед мирного населення; - зростання тяжкості екологічних наслідків локальних війн і воєнних конфліктів у результаті масованого застосування сучасних озброєнь і потенційної загрози застосування ЗМЗ; - усвідомлення потенційних катастрофічних наслідків воєнних конфліктів для високорозвинутих індустріальних суспільств призводить до скорочення спроможності ведення такими суспільствами локальних війн і конфліктів, що сприяє професіоналізації ЗС та супроводжується подальшим вдосконаленням технічних засобів ведення війни; - стає все більш очевидною потенційна неможливість досягнення суспільно значущого позитивного результату внаслідок локальної війни чи воєнного конфлікту для його ініціаторів і учасників. |
