У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, що полягає в з’ясуванні соціально-психологічних характеристик особистості сільського вчителя, які актуалізуються під час виконання ним громадських функцій, зумовлюють належний рівень його впливовості в процесі формування громадської думки, утворюють комунікативну та диспозиційну основу його лідерського потенціалу. Головні наукові та практичні результати роботи полягають у такому. 1. Сільський учитель перебуває в середовищі, де процес формування громадської думки є тим ефективнішим, чим тісніше він переплетений із взаємно корисною діяльністю. Вплив на жителів села найефективніше виявляється в ході практичної роботи, під час надання економічної та моральної підтримки. Саме в цій сфері формуються нові оцінні судження, уявлення та взаємозалежності, особливо популярними стають люди, здатні до організації позитивної діяльності та розв’язання конкретних проблем. 2. В оцінках та уявленнях односельчан учитель постає як досить дійова й авторитетна постать і сприймається як органічний персонаж сільського соціуму. Водночас в ієрархічній структурі найвпливовіших осіб позиція вчителя є невисокою. Звернення сільських жителів до педагога по пораду або допомогу насамперед пов’язані з питаннями навчання й виховання, але можуть стосуватися й інших важливих сфер життя – побуту, культури, екології, здоров’я. Від учителів очікують на моральну підтримку, консультативну допомогу, позитивний вплив на стосунки. 3. Особистісні риси сільських учителів порівняно з міськими мають значущі відмінності за факторами, що відображають їхні інтелектуальні та комунікативні властивості. Сільським освітянам властива дещо слабша тяга до абстрактного мислення, нестандартного використання інформації, менша здатність навчатися і сприймати нові ідеї. Натомість має місце істотна перевага в комунікативній сфері: у сільського вчителя краще розвиненими є такі риси, як відкритість, доброзичливість, товариськість, природність і невимушеність поведінки, уважність і м’якість у стосунках з іншими людьми. Сільський педагог охочіше, ніж міський, співпрацює з громадськістю, активніший у залагоджуванні конфліктів, довірливіший, більше схильний відгукуватися на поточні події. У багатьох ситуаціях сільський учитель може ставати ініціатором комунікативного процесу, спрямовувати його в позитивне русло. Водночас він готовий некритично дотримуватися багатьох групових норм і вимог. Йому властиво відчувати тривогу перед нестандартними рішеннями. Сільські педагоги істотно орієнтуються на громадську думку, тяжіють до колективних рішень, потребують підтримки й заохочення з боку громадськості, виявляють вищий рівень тривожності ніж міські. 4. Утворений за оцінками односельчан особистісний профіль учителя має виразно позитивний зміст. Педагог отримав досить високі показники за індикаторами, які характеризують особистість із яскраво вираженими лідерськими ознаками. Це насамперед високий інтелектуальний рівень, досвідченість, емоційна врівноваженість, надійність, послідовність, активність, наполегливість, напористість, дружелюбність, доброзичливість, порядність, сумлінність. Найвищу оцінку від селян учитель отримав за показником досвідченості, що відображає високий ступінь поваги до нього як людини і професіонала. Найнижчу – за ознакою самостійності, що становить певну загрозу для його іміджу як незалежної, авторитетної постаті. 5. Виявлено окремі значущі відмінності в оцінках сільського вчителя за статево-віковими параметрами. Учителі-чоловіки оцінюються як не досить рішучі, залежні, до певної міри фемінізовані. Жінкам-педагогам, навпаки, приписуються маскулінні риси. Спостерігається більш шанобливе ставлення до вчителів середнього і старшого віку, ніж молодшого. Молодь оцінює педагогів дещо скептично; респонденти середнього віку бачать їхні риси як близькі до оптимальних; оцінка представниками старшого покоління є доволі стримана. 6. Узагальнений образ впливового сільського лідера, який належить до інших, ніж учитель, соціальних категорій, на вчительському тлі має вигляд яскравішої, практичнішої, гнучкішої та прогресивніше налаштованої людини. Натомість учитель постає як носій великої кількості позитивних рис, інтелектуально підноситься над іншими, але є менш практичним, не зовсім самостійним, консервативним і залежним від начальства. 7. За більшістю ознак сільські вчителі оцінюють себе об’єктивно, виявляючи достатню реалістичність та психологічну чутливість до оцінок їх оточенням. Проте їм властиво й дещо переоцінювати свій соціальний статус та особистісну похвальність. Це насамперед стосується таких рис, як доброта, м’якосердість, довірливість, самостійність, стриманість. Таку помірно завищену самооцінку, з одного боку, можна трактувати як факт певної рефлексивної неадекватності, а з другого – як потенційну готовність і потребу “бути на висоті”. Порівнюючи себе з авторитетними колегами, учителі приписують їм як кращим представникам педагогічної спільноти виражені лідерські риси та громадянську спрямованість, демонструючи на їхньому тлі дещо критичніший погляд на самих себе. Отже, зафіксовано істотну невідповідність між значною кількістю позитивних диспозиційних і комунікативних рис сільського вчителя як потенційного лідера і його відносно невисокою позицією в ієрархічній структурі соціуму. Тому закономірним є висновок про недостатнє використання особистісного потенціалу вчителя в громадському житті села. Лідерство сільського вчителя простежується радше як потенційна можливість. Має місце його істотна неспроможність скористатися з таких можливостей у громадській діяльності. Позитивні характеристики вчителя часто сприймаються як суто професійні. Помітною є тенденція “стирання граней”, редукції особистісних рис до загальновизнаних, типових для сільського соціуму. Спрямованість особистості сільського вчителя нерідко зводиться до виражених адаптаційних намагань із метою досягти комфорту й рівноваги в напруженому соціальному середовищі. У контексті розширення й поглиблення положень про соціально-психологічні характеристики особистості сільського вчителя як лідера громадської думки потребують дальшого вивчення соціально-психологічні умови розкриття та реалізації лідерського потенціалу сільського вчителя, посилення його впливу на формування громадської думки, оптимізації взаємодії з різними верствами сільського населення, підвищення ролі педагогічного колективу сільської школи в організації життя громади. |
