Результати дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином. 1. Із позицій соціальної філософії соціальний капітал розуміється як складова соціальності людини, своєрідний ресурс, що визначає її соціальний статус, який проявляється і відтворюється у соціальних зв’язках, побудованих на взаємній довірі, репутації і загальних нормах, що грунтуються на відносинах партнерства. Він наділяє людину і групу, до якої вона належить, певними перевагами щодо доступу, володіння, розпорядження і користування обмеженими суспільними ресурсами і благами. 2. Генезис соціального капіталу розділяється на три епохи (за технологічним принципом): доіндустріальну, індустріальну (ХV-ХVІІ ст. – остання чверть ХХ ст.) і постіндустріальну (інформаційну). Первинні групи, серед яких сім'я, дитячі ігрові групи й сусідство, складають універсальне виховне середовище для розвитку взаємодій і прояву духу товариства, формування соціального капіталу. У вторинних групах люди можуть бути пов'язані один з одним настільки, наскільки кожен вбачає для себе особисту користь з цього взаємного обміну або взаємодії. Завдяки нерівномірному розподілу соціального капіталу в суспільстві, в ньому відтворюються стратифікаційні відмінності, зумовлені нерівним доступом до соціальних ресурсів. 3. Капітал - це основний елемент суспільного багатства. Розрізняються наступні його форми: фізичний, економічний, культурний, людський, адміністративний, політичний, символічний і соціальний. Всі форми капіталу можуть тією чи іншою мірою конвертуватися в економічний капітал, зокрема в його грошову форму. Соціальний капітал має дві основні характеристики: 1) існує тільки у взаємостосунках індивідів, тобто це якість соціальних зв’язків; 2) здатний до саморозвитку. Його головна відмінність від інших форм капіталу в тому, що він утілюється не в певних об'єктах або суб'єктах, а в соціальних відносинах суб'єктів. Отже, не є власністю суб'єкта, який його використовує. Схожість соціального капіталу з іншими формами капіталу в тому, що для його зберігання і поповнення необхідні інвестиції, крім того, у процесі його використання, він зростає. 4. Соціальний капітал існує у наступних формах: 1) потужний ресурс зв'язків і дружніх мереж; 2) урядовий і громадянський; 3) структурний і когнітивний; 4) індивідуальний та груповий. Загалом він може мати локальний і глобальний рівні, формальний і неформальний бік. Приклади його конвертації в економічний свідчать про те, що за всієї значущості провідну роль у зв'язці з ним відіграє економічна ситуація, в якій перебуває людина. 5. Основними функціями соціального капіталу є: поліпшення здатності суспільства здійснювати моніторинг ефективності діяльності уряду; збільшення можливостей співробітництва; сприяння поширенню інновацій, зменшення інформаційної неоднорідності та розширення спектру механізмів реалізації різноманітних проектів; посилення неформальної системи соціального захисту між домогосподарствами; вплив на створення людського капіталу в наступних поколіннях; підтримка вимушеної довіри; генерація офіційних і неофіційних соціальних норм. 6. Для формування соціального капіталу необхідні три основних елементи - соціальні мережі, загальні норми, а також переконання й довіра, які, завдяки загальновизнаним правилам (на мікро-, мезо-, макрорівнях), створюють специфічну його форму. На його створення впливає наявність (відсутність) чотирьох основних факторів: розвиток горизонтальних зв'язків усередині суспільства; характер соціальних зв'язків усередині соціальних груп і організацій; відносини між громадянським суспільством і державою; якість управління. Джерела формування соціального капіталу наступні: ціннісна орієнтація, імператив, засвоєний суб’єктами в процесі соціалізації; індивідуальна соціальна взаємодія; обмежена солідарність; вимушена довіра. 7. Лише ефективні норми можуть стати могутньою формою соціального капіталу, який не тільки полегшує певні дії, але й стримує дію негативних тенденцій у суспільстві. Серед його ціннісних складових виділяються довіра, моральність і справедливість, які зовнішньо проявляються через репутацію та імідж як індивіда, так і організації. 8. На розвиток ринкових відносин і соціального капіталу в Україні впливав менталітет, що залишився у спадок від царської Росії, а потім Радянського Союзу. Дефіцит державного соціального капіталу виник ще в СРСР. Не гроші, а стосунки були основою взаємовідносин між соціальними суб’єктами. Морально-психологічна атмосфера тотальної недовіри, що сформувалася і зберігається впродовж всього періоду існування самостійного українського суспільства, є закономірним відбитком тих кардинальних трансформацій, яких воно зазнало за час свого становлення. 9. Все це визначило головні тенденції розвитку соціального капіталу в Україні. Суспільство заполонили неформально-тіньові відносини, зовнішнім проявом яких стало створення злочинних угрупувань, розповсюдження корупції, що сформувало певне підгрунтя для становлення й утвердження, навіть закріплення антисоціального капіталу. У результаті соціально-економічних змін, які відбуваються в Україні з 1991 року, з’явився значний прошарок стійко бідних сімей. Їх основна проблема полягає в соціальній дезадаптованості, за якої нівелюється їх людський капітал, втрачається соціальний. Деформація мотиваційної сфери працездатного населення також призвела до зменшення соціального капіталу. В цілому, значним його обсягом володіє лише вищий клас сучасного українського суспільства. На державному рівні маніпулювання соціальним капіталом переслідувало особисті й вузькокорпоративні інтереси, тоді як для розробки соціальних норм в інтересах суспільства в цілому було зроблено мало. Здевальвованим він є практично у всіх політичних і громадських рухів та організацій. До того ж усі внутрішні проблеми його формування і поширення в сучасному українському суспільстві ускладнюються таким зовнішнім чинником, яким є глобалізація. 10. Факторами оптимізації формування соціального капіталу є: інвестиції в освіту та охорону здоров'я, в інтелектуальний капітал; боротьба з корупцією і організованою злочинністю шляхом створення громадських об’єднань та їх впливу на законодавство, що можна досягти за допомогою розробки концептульних основ соціальної політики української держави. | 