У висновках наведені підсумки дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, намічені перспективи вирішення окремих аспектів розглянутої проблеми. Основні результати дослідження конкретизуються в таких положеннях: У Китаї, протягом його тисячолітньої історії сформувалися концепції соціального прогресу, які різним чином визначали його механізм: по-перше, виділяли рушійні сили, тобто те, що підштовхує соціальний розвиток в прогресивному напрямі; що є причинним, активізуючим чинником; по-друге, позначали форму або вигляд, який приймає прогрес, тобто те, яка траєкторія прогресу, по якій він рухається; і, по-третє, аналізували образ дій соціальної системи, яка прогресує. Виділяються три підходи до проблеми рушійних сил соціального прогресу. Деякі філософи (Конфуцій, даосисти) рушійну силу прогресу виводили в надприродну область. Вони вірили, що прогресивний напрям соціального або історичного процесу охороняє «Небо», Дао. Така сакралізація агента дії, що вела до віри в прогрес, заданий зверху, у те, що це дар «Небо», Дао, робила подяку єдино прийнятною формою людської реакції. Інший підхід (Хань Фей, Ван Чун, Лю Цзун'юань) шукає рушійні сили в природній області. Відповідальність за прогресивний курс соціальних процесів була покладена на тенденції і потенціали, успадковані суспільством. Секуляризація агента дії сприяла тому, що прогрес став розглядатися як процес природного і неминучого розкриття потенціалів. При такому розумінні єдино прийнятною формою людської реакції є адаптація, пристосування. Нарешті, третій підхід (Мо Ді, Ван Фучжі, Мао Цзедун) вирішальну роль відводить людині, його «зусиллям» як виробнику, суб'єкту, «конструктору» прогресу. Відповідно і прогрес кваліфікується як те, що повинне бути досягнуте, сконструйоване, введене і, отже, що вимагає творчих зусиль, боротьби, пошуку, інакше кажучи, активної людської дії. Аналіз уявлень про прогрес за його рушійними силами у філософії дозволяє встановити їх головну відмінність: вона полягає у тому, що прогрес трактується або як автоматичний процес, що саморозгортається (Хань Фей, Ван Чун, Лю Цзун'юань ), або як поняття людської діяльності, активності (Мо Ді, Ван Фучжі, Мао Цзедун). У першому випадку рушійні сили виносяться за рамки людських можливостей, в другому вони напряму пов'язуються з діяльністю людей. Перша версія проголошує необхідність прогресу, друга обґрунтовує його обмеженість, оскільки він може відбуватися (але може і не відбуватися) залежно від дій, що робляться людьми. За першою версією прогрес трапляється, по другій – досягається. Перша версія заохочує пасивне, адаптивне відношення («недіяння»), друга вимагає активної, творчої, конструктивної участі. Форма, або вигляд, якого набуває прогрес, також сприймався по-різному в китайській філософії. Одні філософи (Ван Чун, Ван Фучжі, Кан Ювей) розглядають його як поступовий, висхідний процес, який крок за кроком, рівномірно просуває суспільство до кращого. Згідно іншій точці зору (Чи Дачжао, Мао Цзедун), прогрес є переривистим, дискретним процесом; в ході цього процесу після кількісного накопичення змін наступають періоди несподіваного прискорення змін, що приводять до якісного зрушення (скачку) – на вищий рівень. Це революційний образ прогресу. У тривалі періоди між революціями прогрес проявляє себе в повільнішій, кумулятивній, чисто кількісній формі (Ден Сяопін). При розгляді образу дії соціальної системи, в результаті якого відбувається прогрес, в китайській філософії виявляються два підходи. Перший образ виражає «мирне», гармонійне розгортання потенціалу прогресу (Ван Чун, Ван Фучжі, Кан Ювей) обов'язково пов'язане з духовним вдосконаленням особи (конфуціанство). Інший фокусується на внутрішніх напругах, суперечностях і конфліктах, розв’язання яких рухає систему в прогресивному напрямі (концепція конкурентної боротьби у Лян Цичао, ідея класової боротьби як центральної рушійної сили історичного прогресу у Мао Дзедуна).
2. Для традиційно-китайської системи філософського мислення у всіх її модифікаціях (від конфуціанства і легизму до даосизму і китайського буддизму) не індивідуально-особисте сприйняття й усвідомлення проблеми буття та місце в ньому «его», а соціальна значуща і детермінована зовнішніми силами (Небо, Дао тощо) поведінка людей, тобто соціальна етика й політика мали першорядне і виняткове значення. Рішення саме пов'язаних у сім цим проблем було основним питанням, основною задачею китайської філософії. У цьому і полягає основа всієї специфіки традиційно-китайської системи мислення. Основними параметрами традиційної китайської системи мислення, поглядів, поведінки, сприйняття і психології, на які, власне, і спиралася ідея соціального прогресу, що реалізувалася найявніше в кінці ХХ століття, є: конкретність філософських ідей і рекомендацій; практицизм думки і асоціативність мислення в поєднанні з виразним акцентом на соціо-етичні зобов'язання індивіда; принцип холізму; принцип систематизації і класифікаційні схеми мислення; принцип дедуктивно-дидактичного ланцюга міркувань. 3. Багатофакторний аналіз соціального прогресу в Китаї включає аналіз змін, які відбулися в економічному, політичному, соціальному і духовному житті китайського суспільства в кінці ХХ – на початку ХХI століття. Успіх китайської цивілізації багато в чому обумовлений єдністю традиційного та інноваційного в діяльності і мисленні китайців, їх бажанням змінити себе і світ в кращий бік, але в той же час, зберігши вірність історичному минулому своєї країни, її культурі і традиціям. Історія розробки моделі економічних реформ в ім'я соціального прогресу в Китаї свідчить про те, що в основу перетворення економіки був покладений принцип поступовості. Сильні сторони моделі — орієнтація на стратегічні, довготривалі цілі, достатньо повний облік об'єктивних умов країни, забезпечення високих темпів зростання виробництва, здатність чергувати фази швидкого зростання і подальшого «врегулювання». Соціально-політичне вимірювання соціального прогресу є найважливішим для китайської держави, що трансформується. Сьогодні в Китаї три найважливіші проблеми визначають найближчі і довгострокові перспективи соціального розвитку, і можливість їх успішного розв’язання залежить від реформ, що проводяться. Їх суть можна сформулювати таким чином: збереження досягнутого і забезпечення подальшого зростання рівня життя; введення сучасної загальної обов'язкової середньої освіти, створення ефективної системи професійної підготовки; формування нової системи соціального захисту трудящих міста і села. Здійснювані в КНР реформи покликані поліпшити життя народу. Серед багатьох проблем, що стоять на шляху розвитку, особливе місце займає перетворення суспільних відносин, проведення політичної реформи. Задумана політична реформа націлена в першу чергу на зміцнення економічної потужності і посилення економічного позиціонування КНР на світовій арені. Реформа йде у таких напрямах: демократизація внутріпартійного життя, розвиток внутріпартійної демократії; реформа конституції на підтримку плюралізму форм власності; зміцнення влади закону і створення для всіх «справедливих» умов старту в економіці; реформа держапарату, припускаюча скорочення його функцій і оптимізацію структури; розвиток системи самоврядування на селі. 4. Майбутнє соціального прогресу в сучасній соціальній філософії Китаю бачиться в переході від «парадигми людської винятковості» до «нової екологічної парадигми», яка виступає швидше як приписуюча система цінностей і відповідних норм і зразків поведінки. У її основі мають лежати такі положення: по-перше, людина залишається одним з багатьох біологічних видів, включених в екосистему планети, не дивлячись на специфічні культурні, соціальні, технологічні та інші характеристики. По-друге, діяльність людини й суспільства детермінується не тільки особливостями розвитку і функціонування соціальних і культурних систем, але й природними процесами і явищами. Тому доцільна антропогенна діяльність в глобальній соціально-екологічній системі може мати як передбачувані, так і несподівані наслідки для цивілізації і біосфери. По-третє, люди живуть в природному оточенні (що характеризується обмеженістю не поновлюваних ресурсів) і залежать від нього. Це накладає певні біофізикохимічні обмеження на людську діяльність. По-четверте, хоча наочні результати розвитку цивілізації до деякої міри і збільшують несучу здатність середовища, об'єктивні природні закони залишаються обов'язковими як для людини, так і для його соціуму. 5. Можна виділити такі основні якості особистості як суб'єкта нової парадигми соціального прогресу в сучасній китайській соціальній філософії: цілісність світогляду; синкретичність свідомості і мислення, направлене на об'єднання, досягнення органічної зв'язності і взаємопроникнення різних знань і досвіду, даних різних наук, традицій і звичаїв минулого, справжньої реальності і перспектив на майбутнє; свобода думки і творчості; прагнення до самореалізації і активність особи; осмислена й гостра потреба жити в єдності і гармонії з людьми і навколишньою природою. Людину майбутньої моделі соціального прогресу характеризує, в порівнянні з попереднім її типом людини-споживача, інша ієрархія цінностей, заснована на превалюванні потреби в збереженні не стільки свого життя, скільки життя всіх природних організмів, тобто життя взагалі у всіх її проявах. Цінність людського життя і життя взагалі стає усвідомленою і починає реально управляти діяльністю суспільства. |
