Анотація до роботи:

Андрусів Андрій Володимирович. Соціоантропологічний дискурс філософії постмодерну – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

У дисертації подано нове вирішення наукової проблеми інтерпретації феномену постмодерністської культури, що вилилось у соціально-філософський аналіз її парадигм, які приховано виникають уже в надрах класичних культурологічних моделей і набувають здійснення у світоглядній парадигмі сучасності, внаслідок чого постмодерністська філософська практика постає не стільки як деструкція європейського світогляду, а радше як деконструкція його основоположних настанов стосовно проблем гуманізму, моральності та свободи.

Обґрунтовано, що поширення “постмодерністського світовідчуття” – це не лише спроба теоретичного заперечення “великих наративів” епохи Модерну, а й спроба нетеоретичного розвитку імпліцитно закладених у ній можливостей і потенцій.

Автор доводить, що постмодерністське світовідчуття, зрозуміле саме як соціокультурна практика, приховує у своїй невизначеності вагомий духовний та інтелектуальний потенціал, здатний суттєво розширити культурне вимірювання людського буття.

З’ясовано, що сучасна так звана ситуація постмодерну багато в чому зумовлюється розвитком комунікаційних та інформаційних технологій, що, у свою чергу, передбачає утворення відкритої системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків, яка може містити загрозу деструкції національної соціокультурної ідентичності, у зв’язку з чим необхідно зміцнювати власні культурні традиції, поєднуючи їх з новими цінностями, породженими розвитком світової культури.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і подано нове бачення дослідження феномену постмодерністської культури, що виявляється у соціально-філософському аналізі її парадигм, які приховано виникають уже в надрах класичних культурологічних моделей.

Проблематика і специфіка постмодернізму передбачає його розгляд у найвагоміших сферах суспільної життєдіяльності: інтелектуальній (філософській, методологічній), світоглядній, культурній, ідеологічній (політичній, правовій, економічній).

Низка принципових положень, висунутих філософією постмодернізму, дають змогу дійти висновку про її істотну відмінність від класичної західноєвропейської філософії. Це стосується насамперед утвердження плюралістичної світоглядної парадигми, що веде до “розмивання” системи понять і категорій класичної філософії, а отже і до появи такого “стану духу”, метою якого є сприяння всебічній реалізації людської особистості, розкриття її потенційних можливостей. Цей момент можна вважати пріоритетною ознакою “сучасності”, незалежно від будь-яких хронологічних меж.

Основною особливістю феномену постмодернізму можна вважати його принципово антисистематичну, ігрову природу, а його найістотнішою філософською характеристикою – розвиток ідей, що утверджують різноманітність і самобутність різних культур.

Інституалізація постмодернізму як філософсько-культурологічного напряму засвідчує значну вартісну переорієнтацію західної філософії порівняно з попередньою раціоналістичною традицією, оскільки висуває своїм завданням подолати так званий гносеологізм попередньої філософії й тим самим обґрунтувати нову життєву орієнтацію людини.

У дисертації набув подальшого обґрунтування погляд, що постмодернізм загалом достатньо строкате і неоднорідне явище, якому притаманні прагнення до деперсоналізації та деканонізації, несприйняття класичного типу освоєння світу з децентралізацією світосприйняття, втратою референтності “Я” зі зовнішнім світом. У теоретико-методологічному плані інституалізується філософсько-культурологічна парадигма, яка ґрунтується на утвердженні підходу рівноцінності та синхронності різних культурницьких систем (принцип “і-і” на противагу “або-або”), що оновлюється і розвивається за рахунок інтроінновацій в існуючі традиційні форми й асиміляційної переробки та переоформлення ідей і цінностей інших культурних систем.

Відкритість традицій до інтроінноваційних механізмів стає формою збереження і відтворення соціально-культурницького досвіду та відкриває можливість до продуктивного її введення до діалогу культурних, наукових, релігійних і мистецьких рухів та напрямів.

Здійснено системний аналіз ідейно-теоретичних джерел постпозитивізму, концепцій екзистенціалізму, постструктуралізму та різних варіантів так званих шизоаналітичних проектів. Це відкриває можливість обґрунтувати перспективи розвитку традицій через створення в існуючо-традиційних формах нових соціокультурних стандартів, а також асиміляції евристичного потенціалу рівноцінних і синхронних здобутків суб’єктів, систем і напрямів діяльності людей інших культур.

Встановлено, що постмодерністська культурницька практика у своїй основі здійснює своєрідний поворот у філософії до постметафізики і постраціональності, стимулює деконструктивістські процеси в осмисленні світу і в гуманістично-оптимістичних моделях майбутнього, прагне знівелювати та заперечити філософсько-теоретичні рефлексії, засновані на обґрунтованих принципах і понятійно-категоріальних конструктах.

Особливу увагу необхідно звернути на те, що оскільки в процесі глобалізації відбувається деструкція соціокультурної ідентичності, українське суспільство має зміцнювати як пріоритет націодержавницької політики свої етнонаціональні традиції, поєднуючи їх з новими цінностями світової культури.

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Андрусів А. Культурологічний зміст української національної ідеї // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. Серія: Філософські науки. – Львів, 2005. – Вип. 7. – С. 160 – 168.

2. Андрусів А. Соціально-філософські аспекти вчення Макса Вебера // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. Серія: Філософські науки. – Львів, 2005. – Вип. 8. – С. 124 – 133.

3. Андрусів А. Поняття “смерті суб’єкта” у філософії постмодерну // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Київ, 2005. – Вип. 73-75. – С. 78 – 80.

4. Андрусів А.Метаморфози “волі” у метафізиці Заходу // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2005. – Вип. 13. – С. 30 – 34.

Статті у наукових збірниках і журналах, тези:

1. Андрусів А. Японський ідеал смерті і філософія дзен-будизму // Етичні і медико-біологічні проблеми життя і смерті. – Львів: Львівський державний медичний університет ім. Д. Галицького, 2003. – С. 34 – 35.

2. Андрусів А. Метаморфози «волі» у метафізиці Заходу // Тези звітної наукової конференції філософського факультету. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. – С. 109 – 111.

3. Андрусів А. Постмодернізм і естетика модернізму // Феномен наукової школи в історії культури: форми та спроби передавань знань і традицій . – Львів, 2005. – Філософські пошуки. – Вип. XVI. – С. 115 – 122.

4. Андрусів А. Проблема людини у філософії постмодерну // Тези звітної наукової конференції філософського факультету. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – С. 118 – 123.

5. Андрусів А. Маски масової культури // Наукова конференція «Духовні виміри сучасної цивілізації». – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – С. 55 – 57.