Під час дослідження автором вирішено наукове завдання, яке полягало в обґрунтуванні теоретичної концепції соціокультурного капіталу як ресурсу життєдіяльності міста та здійсненні її емпіричного підтвердження. Розглянуто теоретико-методологічні аспекти дослідження міста та ресурсів його життєдіяльності. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід з акцентуванням на соціоікультурному. Дослідження здійснено в концептуальних рамках теорії “соціального капіталу” та спирається на інтеграцію основних положень структурного, ресурсного, нормативного підходів. Щодо з’ясування характеристики та складу соціокультурного капіталу використано трактування його різновидів: людський, соціальний, культурний, символічний. Місто є своєрідним соціокультурним об’єктом, уречевленим здобутком творчої діяльності городян, тобто “інкорпорованим” капіталом. З’ясовано і визначено, що в мінливих умовах життєдіяльності міста велике значення набувають соціальні та соціокультурні ресурси, які складають відповідні капітали. Соціокультурний капітал включає соціальний, культурний, людський, символічний капітали, а також враховує політичну культуру городян, практики соціального діалогу. Виходячи з цієї точки зору, соціокультурний капітал у багатьох випадках ширше за соціальний капітал, але їх семантичні поля багато в чому перетинаються. З інституціонального боку соціокультурний капітал втілює у собі накопичену довіру, зі структурного – він розкривається в понятті соціальних мереж та виступає як сукупність мережевих контактів. Міське співтовариство являє собою соціальний ресурс життєдіяльності міста, де відбувається формування та накопичення кількох видів соціокультурного капіталу: мережевого, комунального, муніципального, сусідського. На мікрорівні умовами та джерелами соціокультурного капіталу є довіра, згуртованість, солідарність, соціальна підтримка, які мають прояви в сусідських співтовариствах та міжособистісних зв’язках. Вивчено особливості соціокультурного капіталу міста-супутника АЕС на прикладі міста Енергодара в процесі застосування розробленої концепції. Дослідження показало, що найвищий ступінь довіри існує в межах коротких соціальних зв’язків, тобто у відносинах між родичами, друзями й сусідами. Недовіра більшої частини населення до головних соціальних інститутів суспільства послаблює вплив соціокультурного капіталу на всю життєдіяльність суспільної системи. Великим ресурсним потенціалом володіє територіальна громада за рахунок соціальних зв’язків і партнерських відносин у гранично локалізованому соціальному просторі. Призначення соціокультурного капіталу міста – сконцентрувати й об’єднати населення на відносно невеликій території для більш ефективної економічної, культурної, політичної діяльності. Територіальна спільність поєднує людей, тому що городяни мають спільні інтереси, цінності, мають загальні символи свого міста, предмети для того, щоб пишатися ним як “малою батьківщиною”. Це пояснює зафіксований у дослідженні відносно високий рівень ідентифікації з містом. Але місто не тотожне громаді. Ідеалом міської громади є громадянський колектив, колективістська цілісність громадян – жителів міста. Проте вона сьогодні є такою формально. Міське співтовариство позбавлене чіткої суб’єктності, тому що аморфне, слабко інтегроване, з невиразними зв’язками. Низький рівень ідентифікації з громадою, що підтверджено емпіричними даними, є свідченням вказаних рис громади. Дефіцит соціокультурного капіталу виявляється в низьких рівнях довіри та взаємодії жителів і місцевих органів влади. Наведені показники значно впливають на зниження сукупного соціокультурного капіталу міста. Ці обставини зумовлюють наявність спотворених форм соціокультурного капіталу у вигляді квазікапіталу, до якого в першу чергу належить корупція, тіньові та неправові практики. За концепцією дослідження квазікапітал має всі риси соціокультурного капіталу, але справляє негативний вплив на фунціонування міського співтовариства. У роботі застосовано порівняльний метод, який дав змогу визначити особливості соціокультурного капіталу міста-супутника АЕС (м. Енергодар) за рахунок зіставлення за визначеними показниками з великим містом – Запоріжжям. Зокрема, відзначено, що в малому місті в порівнянні з великим тісніші сусідські взаємозв’язки, активніше участь городян у роботі громадських організацій, профспілок та творчих об’єднань, рівень ідентифікації з громадою – вище, а рівень ідентифікації з містом – нижче. Формування й накопичення соціокультурного капіталу міста – це процес упорядкування соціальних взаємозв’язків і відносин завдяки засвоєнню норм життєдіяльності городян як членів територіальної громади, створення постійних і тимчасових організацій, союзів, об’єднань різного рівня. Соціокультурний капітал має прояви в повсякденному житті співтовариства: у сусідських взаємозв’язках, міських соціальних мережах. Наслідком збільшення соціокультурного капіталу може бути зростання почуття соціальної захищеності, розвиток міського патріотизму та, зрештою, збільшення ресурсів життєдіяльності міста. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при формуванні програм соціального планування міст, методик удосконалення соціальної та культурної інфраструктури, дослідженні соціальних процесів у містах різного типу, розробці нормативних документів, що регламентують взаємини міської влади та громади. |
