Досліджуючи Спільну політику Європейського Союзу у сфері безпеки та оборони в умовах його розширення, автор дійшов таких висновків. 1. СЄПБО є порівняно новим феноменом в сучасній системі міжнародних відносин. Тому, виділення теоретико-концептуальної бази її дослідження значною мірою ускладнюється, передусім, з двох основних причин. Перша полягає у відсутності спеціальної теоретичної концепції, яка б повною мірою розкривала роль та місце цієї політики в європейській та світовій безпековій системі. Наразі, жодна з «класичних» чи новітніх теоретичних концепцій європейської безпеки та оборони повною мірою не здатна розкрити сутність СЄПБО. Всебічний аналіз вказує на особливий характер, унікальність та універсальність СЄПБО, яка органічно поєднала в собі елементи практично кожної з розглянутих у цьому дослідженні концептуальних моделей міжнародної безпеки та оборони, особливо «кооперативної безпеки». Інша проблема, яка випливає з вищенаведеної, пов’язується автором зі спробами науковців-прихильників різних теоретичних шкіл, течій та підходів науки про міжнародні відносини пояснити сутність СЄПБО під різними кутами зору, відштовхуючись від різних, часто досить суперечливих, теоретичних базисів. Останнє обумовлює дещо спрощений підхід значної частини дослідників до вивчення стану та перспектив еволюції цього політичного феномену євроінтеграції. Автором, було помічено також, що, здебільшого, науковці схильні відштовхуватись від двох протилежних постулатів: з одного боку, важливості та перспективності розвитку ЄС власних безпекових та оборонних можливостей як природного виміру інтеграції «вглиб» (т.зв. єврооптимісти), з іншого – примату євроатлантичного механізму забезпечення миру і стабільності на континенті та безперспективності розбудови СЄПБО (відповідно - європесимісти). Часто залишаючи поза увагою ті чи інші аспекти євроінтеграції у військово-політичній царині, згадані дві групи виявили нездатність до комплексного підходу до вивчення СЄПБО, який би відображав багатогранність та динамічність цього напрямку діяльності ЄС. 2. Міжнародна політична ситуація, яка склалася у період після завершення “холодної війни” обумовила якісно новий безпековий режим на європейському континенті, що, в свою чергу, спричинило появу низки факторів, які сприяли усвідомленню європейцями необхідності побудови власної спільної політики в сфері безпеки та оборони. З одного боку, після зникнення біполярної системи, у світі почала формуватися принципово нова система міжнародних відносин, в якій європейці отримали можливість відігравати самостійну роль й, водночас, постали перед новітнім комплексом зовнішніх і внутрішніх небезпек - конфліктогенною спадщиною епохи «холодної війни» та супутніми «м’якими» загрозами. З другого - успіхи у просуванні європейської інтеграції в економічному руслі, на фоні зростаючої конкуренції із іншими центрами сили, обумовили необхідність переходу євроінтеграційних процесів у політичну сферу. Еволюція СЄПБО – складний шлях від утилітарного проекту в рамках СЗБП до самодостатнього механізму зі своєю системою органів, сферою компетенції, засобами та принципами діяльності. Ключовими факторами такої еволюції автор вважає: загальну стагнацію СЗПБ; прояв конфліктогенного потенціалу поблизу кордонів ЄС; наслідки терактів 11.09.2001 р. в США; формування серед європейців бачення глобальності й неподільності безпеки та усвідомлення ролі ЄС як глобального безпекового гравця; відмінності бачення країнами-членами об’єднання перспектив розвитку СЄПБО; розширення ЄС на Схід та в регіон Середземномор’я. Зазначені фактори в принциповому плані вплинули на формування сутності СЄПБО, яку автор визначає, як складову Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС спрямовану на захист європейських цінностей та безпеки євроспільноти від новітніх викликів, зовнішніх та внутрішніх загроз, поза межами сфер компетенції діючих в Європі міжнародних систем безпеки та колективної оборони, шляхом органічного поєднання військових та невійськових засобів. 3. Попри юридичну обов’язковість спільних комунітарних норм ЄС в сфері безпекової та оборонної політики, перебіг еволюції СЄПБО перебуває в значній залежності від національних безпекових політик країн-членів ЄС. Традиційно, серед країн-учасниць об’єднання існує три принципово відмінних бачення місця та ролі СЄПБО в європейській безпековій системі, які обумовлюються особливостями набору безпекових характеристик кожної з держав, їх історичним досвідом, національною стратегічною культурою та світоглядом, геополітичними та військово-політичними міркуваннями. «Проєвропейський» підхід, який поділяє Франція, полягає у необхідності розбудови ЄС власних безпекових та оборонних можливостей. Він є проекцією доктринальних засад її політики побудови сильної національної держави в самодостатньому європейському об’єднані на засадах конфедералізму. Великобританія ж традиційно відштовхується від примату євроатлантичного механізму забезпечення безпеки в Європі. Тобто, міжурядовий підхід Лондона до європейської інтеграції ставить під сумнів наднаціональний, а також спільний характер СЄПБО. Не відкидаючи потребу розбудови ЄС власних безпекових та оборонних механізмів, британський уряд схильний розглядати СЄПБО лише у якості компліментарного до НАТО інструменту. Проміжною між французькою та британською позиціями у цьому питанні є «третя» позиція - ФРН, низки середніх та малих, а також нейтральних держав ЄС. Останні, здебільшого, поділяють збалансоване бачення СЄПБО: визнаючи першорядну роль євроатлантичних механізмів в забезпеченні європейської оборони, вони вважають, що безпекові проблеми ЄС можуть та мають вирішуватися ним самим. 4. Країни, які увійшли до ЄС в результаті останнього розширення на Схід та в Середземномор’я умовно можна також віднести до «третьої» групи країн в контексті ставлення до СЄПБО. З одного боку, особливості геополітичного розташування, в тому числі й сусідство з проблемними регіонами, історичний досвід, стратегічна культура та світогляд «нових» членів ЄС вказують на їх принципову зацікавленість в розбудові європейських безпекових механізмів. З іншого боку, інерційна ейфорія від їх прийняття до складу НАТО, традиційні тісні стратегічні стосунки зі США, бачення неподільності та глобальності безпеки, слабкі фінансові можливості дещо зменшують зацікавленість згаданих держав в розбудові СЄПБО. Низка факторів вказує також, що держави ЦСЄ за своїм стратегічним баченням СЄПБО є ближчими до «атлантистів» на чолі з Великобританією, у той час, коли держави Середземномор’я загалом поділяють французьку позицію, будучи налаштованими на розбудову СЄПБО й не маючи на даному етапі намірів долучатися до механізмів НАТО. 5. Остання хвиля розширення ЄС на Схід та в Середземномор’я обумовила появу цілого комплексу об’єктивних та суб’єктивних чинників, які визначатимуть подальший напрямок розвитку СЄПБО, відіграючи при цьому як позитивну, так і негативну, стримуючу роль. Зростання кількісних та якісних показників безпеки розширеного ЄС об’єктивно перетворили його на потужний силовий полюс планетарного масштабу. За таких обставин розбудова СЄПБО стала не тільки питанням міжнародного престижу об’єднання, але й обумовлена необхідністю заповнення прогалини між економічним та політичним векторами розвитку ЄС. Розширення ЄС 2004 р., усунувши «санітарні зони» на Сході та Півдні, вивело кордони об’єднання на лінії т.зв. «тектонічних розломів» між цивілізаціями. У цьому зв’язку, безпосередній контакт ЄС з регіонами, які мають значний конфліктогенний та дестабілізуючий потенціал, а також звуження географічного поля загроз і викликів в Європі слугують потужними чинниками на користь прогресу СЄПБО. Значні стратегічні переваги та кооперативний потенціал для розвитку зовнішнього виміру СЄПБО створило розширення ЄС в регіон Середземного моря, де об’єднання стало вершиною двох важливих геостратегічних трикутників - «Середземномор’я-Близький Схід-Перська затока» та «Середземне-Чорне-Каспійстке моря». Прийняття ж до складу ЄС Словенії ознаменувало просування простору безпеки в традиційну «порохову бочку Європи» - Балкани, де єврооптимізм, пов'язаний з розширенням, став потужним стабілізуючим фактором, а СЄПБО розглядається дієвим механізмом зближення з ЄС. Суб’єктивні фактори пов’язуються з діями чи бездіяльністю новоприйнятих країн. Так, з одного боку розширення ЄС помітно збільшило матеріально-технічну базу СЄПБО у вигляді збройних сил нових членів, їх військових об’єктів та техніки, військо-промислового комплексу. Нові країни привнесли в ЄС цінний, з точки зору практичного застосування цієї політики, досвід ринкових перетворень та реформування армії й ВПК та детально розроблене бачення безпекової взаємодії із сусідніми країнами, які не увійшли до ЄС. З іншого боку – ідейні розходження стратегічного бачення європейської безпеки між «старими» та «новими» країнами ЄС, потенційне блокування останніми військово-політичних рішень в органах об’єднання, відсутність у «нових» європейців глобального бачення безпеки та слабка їх інтегрованість в процеси глобалізації обумовлюють ризик розколу членів спільноти щодо питань СЄПБО. 6. Ефективність СЄПБО значною мірою залежить від взаємодії європейців із країнами - партнерами, що не входять до ЄС – т.зв. «третіми» країнами. Рівень співробітництва із конкретними державами залежить від їх геополітичного розташування, взаємодії з ЄС в рамках міжнародних безпекових структур, зовнішньополітичних, безпекових та оборонних настанов. На підставі схожості зазначених показників можна виділити такі групи європейських та неєвропейських держав: кандидати на членство в ЄС та країни НАТО; нейтральні та позаблокові країни; держави, які не входять ні в НАТО, ні в Євросоюз. Найвищий рівень співробітництва у цій сфері було встановлено з кандидатами на членство в об’єднанні, виходячи з необхідності синхронізації взаємодії в рамках спільних політик ЄС, а також країнами НАТО, що не входять до Євросоюзу, проте природно мають максимально адаптовані механізми для співпраці в рамках СЄПБО, а також поділяють спільні цінності та принципи. Для нейтральних держав континенту співпраця з ЄС в рамках СЄПБО стала вирішенням дилеми вибору між об’єктивно обумовленою необхідністю залучення до колективних механізмах подолання сучасних викликів й загроз та неможливістю членства в НАТО через їхній міжнародно-правовий статус. Характер взаємодії з рештою держав обумовив запровадження на різних етапах європейської інтеграції спеціальних статусів безпекового співробітництва з ЄС: політичний діалог та консультації (базовий), партнерство (залучення до військових операцій ЄС), стратегічне партнерство (зі світовими регіональними лідерами). Остання хвиля розширення ознаменувала спробу Європейського Союзу виробити універсальний механізм стосунків із «третіми» країнами, які безпосередньо межують із ним у формі Європейської політики сусідства (ЄПС). Водночас, маючи спільну юридичну базу, безпекові механізми в рамках ЄПС розробляються диференційовано в залежності від місця та ролі конкретно взятої держави-сусіда ЄС в міжнародній безпековій системі, а також згідно з положеннями двосторонніх Угод про партнерство та співробітництво з ЄС та інших правочинів. 7. Серед третіх країн, що взаємодіють з ЄС у форматі СЄПБО, Україна посідає особливе місце: вона сприймається ЄС одночасно як потенційне джерело новітніх викликів, а також як надзвичайно важливий гравець у сучасній архітектурі європейської безпеки. У цьому зв’язку, в безпековій політиці ЄС щодо нашої держави перманентно присутні дві ключові тези: зацікавленість в локалізації та запобіганні поширенню на територію ЄС різного роду транскордонних загроз, а також необхідність тісної співпраці з Києвом в зазначеній сфері. Таке двояке ставлення Євросоюзу до України обумовлюються існуванням низки об’єктивних (які випливають з української геополітики в епоху постбіполярності) та суб’єктивних (пов’язаних з сучасними реаліями внутрішньополітичних та соціально-економічних процесів в нашій державі) чинників. Україна також зацікавлена в розвитку співробітництва з ЄС в контексті СЄПБО, оскільки це сприятиме подоланню негативів її сучасної «межевої» геополітичної ролі, консолідації суспільства навколо західних цінностей, підвищенню рівня безпеки в регіоні, а також реалізації курсу на інтеграцію до ЄС. Перспективи взаємодії сторін вбачаються у врегулюванні так званих «заморожених конфліктів»; обміні досвідом у ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф; підготовці українських фахівців до участі у спільних миротворчих заходах; ліквідації застарілих боєприпасів; створенні спільних з країнами ЄС батальйонних тактичних груп швидкого розгортання; розвитку двосторонньої нормативної бази співробітництва; обміні безпековою інформацією; взаємодії у військово-технічній та аерокосмічній сферах. З огляду на брак підтримки європейськими функціонерами євроатлантичних та європейських прагнень нашої держави, співпраця з ЄС у безпековій сфері може стати для України важливим кроком в рамках реалізації „політики малих кроків” на шляху до укладення угоди про асоційоване членство. Слід також зберегти статус партнерства у відносинах з ЄС в рамках СЄПБО. Останнє є унікальним явищем: попри подібність його інституційних механізмів на ті, що існують із іншими партнерами, його змістовне наповнення є більш вагомим і воно віддзеркалює особливе місце й роль України в сучасній системі міжнародної безпеки. |
