1.Аналізом трансформації власності на землю на території українських земель з початку XVIII століття доведено правомірність, доцільність і ефективність приватної власності на землю. Починаючи з 1992 року, її запроваджено в Україні. Незважаючи на те, що сучасне сільськогосподарське виробництво в нашій країні базується переважно на приватній власності на землю і різноманітних організаційно-правових формах господарювання, кризовий еколого-економічний стан землекористування обумовлює необхідність переведення його на модель сталого розвитку, і це потребує подальшого удосконалення реформування земельних відносин. 2. Наукові публікації з питань сталого розвитку землекористування свідчать, що ця проблема досліджена недостатньо і потребує подальших теоретичних та практичних розробок. Визначено основні напрями розробки наукових основ сталого розвитку землекористування, моделі цього процесу, теоретичні засади Закону України “Про основи сталого розвитку землекористування” та його структури, розробки екологічного механізму управління сталим розвитком землекористування, індикаційної моделі, відшукання можливостей мобілізації коштів для відновлення родючості ґрунту, захисту його від деградації. 3. Розроблено наукові засади сталого розвитку землекористування, модель цього процесу, а саме: сутність, підходи, тенденції, закономірності, принципи, оптимальний склад показників, які дають можливість об’єктивно судити про сталість розвитку землекористування, характеризують стан грунтів та навколишнього середовища, вплив на довкілля аварійних ситуацій, продуктивність сільського господарства, рівень фондооснащеності агроформувань, рентабельності виробництва та продуктивності праці, демографічний стан сільської місцевості і розвиток соціальної інфраструктури. 4. Розроблено теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування, обґрунтовано його сутність, структуру, інструменти, систему цілей і завдань при екологізації землекористування. Визначено основи планування, організації, мотивації, контролю та прийняття рішень. Обґрунтовано методи і способи управління екологізацією агропромислового виробництва. До них, передусім, віднесено такі методи: координації (цілеспрямовуючий), адміністративний, правовий, самоуправління, інформаційний, психологічний, професійний, економічний, плановий, ринковий та контрольний. 5. Розроблено індикаційну модель сталості розвитку землекористування, принципи її побудови (цілі, єдності, можливості), складові частини (блоки показників індикації – екологічний, економічний і соціальний), часовий лаг, базові роки для здійснення відповідних порівнянь, рівні показників та їх кодування. Побудована таким способом індикаційна модель дає можливість по горизонталі визначити зміну рівня показників у часовому лазі, а по вертикалі – сталість розвитку землекористування. 6. Здійснений аналіз сучасного стану землекористування в Україні та Одеській області показав, що його розвиток відбувається нестало, не сприяє нормальній життєдіяльності сільського населення, не закладає позитивні основи на майбутнє. Із 65 проаналізованих показників в Україні погіршились 50, в області відповідно з 46 – 42 не відповідають вимогам сталого розвитку землекористування. Визначено причини, які зумовлюють негативний розвиток землекористування. Основними із них є: відсутність концепції сталого розвитку землекористування, законодавчого забезпечення аграрної реформи, досконалих процедур набуття громадянами права власності на землю та майно, дієвих економічних механізмів державної підтримки технічного оновлення сільськогосподарського виробництва, механізмів регулювання аграрного ринку та ціноутворення, належного державного регулювання реформування земельних та майнових відносин, взаємодії держави і землевласників з питань екологізації сільськогосподарського виробництва; різке зниження технічної та енергетичної забезпеченості сільськогосподарського виробництва, незахищеність внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції, недосконале управління землекористуванням, вкрай недостатній захист грунтів від ерозії та деградації, неналагодженість землевпорядкування новостворених агроформувань. 7. Визначено напрями розвитку землекористування в сільському господарстві, які сприятимуть його здійсненню на принципах сталого розвитку, основні з яких такі: удосконалення земельних відносин, прийняття Закону України “Про основи сталого землекористування”, вдосконалення стимулюючої системи оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників, вжиття заходів щодо регулювання ринку аграрної продукції, запровадження середньо- та довгострокового кредитування, іпотеки земель сільськогосподарського призначення, державної підтримки розвитку аграрної галузі, комплексне вирішення проблем формування інфраструктури внутрішнього ринку сільськогосподарської техніки і ресурсів, удосконалення регуляторної ролі держави, спрямованої на забезпечення ефективного землекористування. 8. Розроблено механізм мобілізації коштів для захисту земель сільськогосподарського призначення від деградації та зниження родючості. Рекомендовано здійснювати унормовані відрахування на землі сільськогосподарського призначення, ввівши таким чином їх до основних фондів агроформувань. Це забезпечить суттєве поліпшення використання природних ресурсів, охорону грунтів, формування екологічно зрівноваженого навколишнього середовища. |
