Шкільна географічна освіта в Україні в першій половині ХХ ст. формувалась і розвивалась під дією матеріальних і духовних чинників, серед яких вирішальну роль відігравали економічні, політичні, ідеологічні чинники та розвиток географічної і психолого-педагогічної науки. Економічні чинники детермінували розвиток шкільної географії у двох аспектах:
а) вони формували “соціальне замовлення” школі на підготовку майбутніх працівників тих сфер діяльності, де важливим є володіння географічними знаннями, зокрема майбутніх фахівців, для яких географічні знання є необхідною складовою частиною їх фахової підготовки; б) вони визначали матеріальну базу шкільної географії, зокрема матеріально-технічні засоби викладання та засвоєння географічних знань. 3. Політичні та ідеологічні чинники визначали соціальну та ідейно-політичну орієнтацію курсу шкільної географії. 4. Водночас обумовлювали вдосконалення викладання шкільної географії і розвиток географічної освіти такі чинники : - науково-методичний досвід створення шкільних навчальних планів і програм; - видання підручників і посібників; - вдосконалення навчального обладнання з географії; - розширення джерел географічних знань; - урахування досягнень географічної науки; - розвиток методики викладання географії. 5. Розвиток географічної науки визначав науковий рівень викладання географії в школі, рівень шкільних підручників, засобів унаочнення тощо. 6. Розвиток психолого-педагогічної науки визначав форми і методи викладання та засвоєння географічних знань у школі. 7. Шкільна географічна освіта в Україні впродовж першої половини ХХ ст. у своєму розвитку пройшла 4 основних етапи: а) 1900 – 1917 рр. – етап становлення географії як шкільного навчального предмета; б) 1917 – 1930 рр. – етап складних і суперечливих пошуків шкільної геогра- фічної освіти; в) 1930 – 1940 рр. – етап становлення сучасних підходів до викладання географії в школі; г) 1940 – 1950 рр. – етап утвердження географії як самостійного шкільного загальноосвітнього предмета. 8. У розвитку шкільної географічної освіти в Україні впродовж першої половини ХХ століття прослідковується кілька тенденцій, зокрема: а) від вивчення географії як допоміжного предмета до утвердження її як самостійної шкільної дисципліни і до формування розгалуженої системи географічних дисциплін; б) тенденція до розширення соціальної мети шкільної географічної освіти : якщо спочатку викладання географії мало суто просвітницькі цілі, то згодом до них долучаються політичні й ідеологічні цілі (обґрунтування політики держави, переваг соціалістичної системи господарювання тощо), а ще пізніше, окрім них, все більшого значення набирають суто економічні, господарські цілі ( підготовка майбутніх працівників, зокрема фахівців, для яких наявність географічних знань є необхідною умовою їх ефективної роботи). Отже, в школах України протягом першої половини ХХ століття шлях становлення і розвитку шкільної географічної освіти був непростим. Йшла наполеглива робота вчителів, методистів, науковців над вдосконаленням викладання шкільної географії, що було першою умовою розвитку і реформування географічної освіти. Складність одержання шкільної географічної освіти вимагала залучення до цієї роботи уваги всієї географічної громадськості і навіть уряду. Адже можливості поліпшення викладання шкільної географії, а разом з тим і підвищення рівня географічної освіти, невичерпні. Основні публікації за темою дисертації |