У висновках дисертаційного дослідження зазначається, що 1919-1933 роки в Україні були заповнені бурхливими суспільно-політичними подіями, пов’язаними з формуванням нової моделі економічних і суспільно-політичних відносин, зокрема, відбувалося докорінне реформування і створення нової системи народної освіти. Були випробувані на життєздатність різноманітні форми організації життя дітей у колективі дошкільного віку.
Проведене дослідження переконливо свідчить про те, що система суспільного дошкільного виховання в УСРР у 1919-1933 роках пройшла у своєму розвитку три основні етапи (1919–1922, 1923–1927, 1928-1933 роки), що відповідає, загалом, основним етапам суспільно-політичного та економічного розвитку радянської України у складі СРСР.
У 1919–1922 роках суспільне дошкільне виховання було покладено на плечі держави. Це було обумовлено економічною, соціальною та демографічною катастрофами внаслідок першої світової й громадянської війн, які примусили радянську державу взяти на себе відповідальність за збереження життя понад мільйона знедолених дітей. У цей час пріоритетним напрямком у розвитку української радянської народної освіти стало створення дитячих будинків, у яких водночас перебували діти різних вікових категорій від трьох до 15 років. Разом з тим, хоч і у невеликій кількості, збереглися і деякі інші типи дошкільних закладів (ясла, садки, притулки, осередки, майданчики), які існували в Україні з початку XX століття.
Позитивним у запровадженні масового суспільного догляду за дітьми у республіці було те, що малозабезпечені верстви населення мали можливість вберегти своїх дітей у закладах дошкільного виховання від голодної смерті. Послідовно і вчасно вживались ефективні профілактичні заходи по запобіганню інфекційних захворювань. Створювались сприятливі умови для розумового та фізичного розвитку дитини.
У 1923–1927 роках активно почала формуватись радянська система народної освіти, побудована на засадах загального обов’язкового навчання. В галузі дошкільного виховання зусилля радянського уряду спрямовувались на концентрацію усіх закладів у відомствах, підпорядкованих наркоматам народної освіти і охорони здоров’я. Цей процес супроводжувався значним зростанням бюрократичного, адміністративного нагляду й контролю за діяльністю дошкільних закладів. Обмежувався вплив на систему громадських організацій і громадян-благодійників. Відбулися докорінні зміни і у фінансуванні системи дошкільного виховання: лише 20% коштів надходило з республіканських комісаріатів освіти, соціального забезпечення та охорони здоров’я, іншими джерелами ставали місцеві бюджети, але цих коштів було недостатньо.
У 20-і роки в УСРР центральні та місцеві органи влади здійснювали досить активні заходи по розвитку системи дошкільного виховання, організовуючи діяльність різних типів відповідних закладів: ясел, садків, майданів, притулків, осередків, клубів та ін. Ліквідація безпритульності призводить до відчутного зменшення кількості дитячих будинків.
У 1919–1922 роки методика виховання у дошкільних закладах базувалась на загальноєвропейській педагогічній традиції і передбачала виховання у дитини творчих здібностей з урахуванням особистих вподобань. У цей період методика виховання у дошкільних закладах ще не залежала у повному обсязі від політичного курсу партійно-державного керівництва УСРР. У 1923–1933 роках у методиці дошкільного виховання відбулися фундаментальні зміни: перехід від індивідуальної роботи з окремою дитиною до переорієнтації на дитячий колектив, як складову частину радянської системи виховання.
У досліджуваний період роль сім’ї у вихованні дитини була свідомо занижена. Батьки або особи, які їх замінювали, не несли прямої відповідальності перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання власних дітей. Цю місію виконувала сама система суспільного дошкільного виховання, яка звітувала перед державою за результати виховного процесу.
|
