У дисертації наведено вирішення наукової проблеми, що виявляється у з’ясуванні основних напрямів становлення та закономірностей розвитку земської ветеринарної медицини Південно-Східної України другої половини ХІХ – початку ХХ століття і визначенні змісту та особливостей процесу формування наукового мислення в земському ветеринарному середовищі. Головними підсумками й узагальненнями проведеного дослідження, які виносяться на захист, є: З кінця XIX століття й до нашого часу тема становлення та розвитку земської ветеринарної медицини в Південно-Східній Україні, зокрема її науково-практичної діяльності, спеціально не розроблялася. Проаналізовані нами історичні та історико-наукові дослідження, мають фрагментарний або непрямий характер. У жодному з них не ставилися завдання аналізу та узагальнення науково-практичного досвіду земської ветеринарії. Фактична відсутність такого роду досліджень і відповідної їм наукової літератури значною мірою підвищують цінність бази історичних першоджерел. Створення земських ветеринарних організацій на ґрунті місцевого самоврядування в Південно-Східній Україні мало далекосяжні наслідки і стимулювало розвиток в регіоні розгалуженої системи санітарно-ветеринарного контролю, протиепізоотичних заходів та ветеринарної допомоги, заснованих на науковому підході. Підставою для практичної діяльності земських ветеринарних організацій одночасно були державні та регіональні законодавчі рішення з природним дотриманням пріоритетів. У свою чергу, залучення земських ветеринарних лікарів до законодорадчої та організаційно-економічної діяльності різних ієрархічних рівнів стимулювало їх до дослідження доцільності законів, що вводилися у життя, з їх науково-практичним обґрунтуванням, господарсько-економічним виправданням у світлі останніх досягнень ветеринарної науки і земського досвіду. Адаптація економічних і організаційно-правових підстав ветеринарної справи мала ряд регіональних особливостей, з'ясованих у проведеному нами дослідженні, основними з яких були: тип ведення тваринництва, висока концентрація поголів'я, тваринницькі традиції. Специфічність умов і традицій ведення тваринницького господарства в Південно-Східній Україні, відсутність до 70-х років XIX століття постійної ветеринарної організації в регіоні звели практичну роботу, самостійні та колективні дослідження земських лікарів у ранг глобального наукового експерименту. Наслідком цього процесу став розвиток рівноцінного та взаємовигідного діалогу між земськими, академічними та урядовими структурами та їх діячами. Розпочався процес активного взаємопроникнення і наступного взаємовпливу ідейного та емпіричного змісту цих ветеринарних структур. Боротьба із хворобами тварин та людини, які не мали чіткого наукового визначення, стала чинником формування в земському середовищі особливого науково-ветеринарного мислення, що увібрало в себе ідеї науково-технічного прогресу і місцевих історичних, етнічних, господарських та культурних традицій. Його результатом було формування і становлення нової, тваринницької, а в подальшому соціокультурної традиції регіону, що знаходить своє відбиття у часових межах і після 1917 року. У процесі боротьби з епізоотіями земськими ветеринарними лікарями був накопичений значний фактологічний матеріал із ключових питань – від годівлі та розведення тварин, організації племінної справи та управління тваринницьким сектором. Узагальнювальний і статистичний аналіз цих даних зробив очевидною необхідність виділення цих питань в особливий, окремий від лікувально-профілактичного напряму, новий предмет вивчення для ветеринарних фахівців. У подальшому дедалі зростаюча спеціалізація ветеринарної діяльності зумовила остаточне виділення зі свого середовища нового науково-практичного напряму, що отримав назву «зоотехнія». Наслідком розвитку взаємин між академічною і земською ветеринарною медициною стало використання територіальної, економічної та професійної науково-практичної бази земських губерній Південно-Східної України в дослідженнях особливо небезпечних хвороб людини і тварин: сибірки і сапу, а також чуми рогатої худоби. Ставши батьківщиною ряду наукових відкриттів і практичної апробації методів профілактики зооантропонозів, цей регіон перетворився на невід'ємну ланку в системі всієї науково-практичної ветеринарії Російської імперії. На цьому етапі свого розвитку (хоч і незакінченому) земська ветеринарна медицина Південно-Східної України вийшла на новий рівень, з одного боку, онтологічно цілісний з усією її попередньою історією, а з іншого – який оформив її природну здатність синтезувати практичні завдання в науково-дослідне поле, одночасно екстраполюючи наукові досягнення у свою виробничу сферу. Суттєвим етапом у розвитку земської ветеринарії Південно-Східної України стало створення мережі ветеринарно-бактеріологічних лабораторій, що перетворились на неформальні філії Харківського ветеринарного інституту і тісно співпрацювали з ветеринарними структурами Імперії. Діяльність ветеринарно-бактеріологічних лабораторій забезпечила принципову можливість для становлення регіональної мікробіологічної науки. Еволюціонуючи, земське ветеринарне співтовариство виробило зовнішні форми, здатні забезпечувати всю різнорідну систему ветеринарної медицини механізмами обміну інформацією, приводити її до цілісності та когерентності понять, узгодженості дій, сприйняття ієрархії цілей і завдань. Вершинним рівнем реалізації цих потреб було проведення всеросійських з'їздів ветеринарних лікарів, рефлексія на які стала неформальним напрямним об'єднувальним вектором для ветеринарної спільноти. Ветеринарна служба в земствах, що здійснювалась в умовах важкої праці, фінансової незабезпеченості і ризику для здоров'я, в той же час стала грунтом для накопичення науково-практичного досвіду і професійної реалізації плеяди вітчизняних вчених. Імена І. Й. Гордзялковського, К. М. Хороманського, М. А. Міхіна, М. А. та В. А. Шадріних, Є. В. Теличенка та інших є свідченням ролі земської ветеринарної медицини як професійної школи високого рівня. Дослідження представників земської ветеринарії Південно-Східної України мали ключове значення для розвитку вітчизняної ветеринарної медицини і збагатили й світову ветеринарну думку. У науково-популяризаторській діяльності земських ветеринарних служб виділяються два напрями. Один з них стосувався неосвіченої частини селянства, був спрощений для сприйняття непідготовленою аудиторією і являв початковий етап санітарно-гігієнічної освіти. Інший напрям мав на меті викликати інтерес у середовищі землевласників та інтелігенції до проблем земської ветеринарії та народного «здравия». Основний зміст та висновки викладені у публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України : 1. Вакулик В. В. Законодательное обеспечение и земская инициатива в становлении ветеринарного дела (на примере губерний юга Украины): 1860 – 1903 гг. / В. В. Вакулик // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Історія і філософія науки і техніки. – 2002. – Вип. 9. – С. 59 – 66. 2. Вакулик В. В. Скотарство у великих поміщицьких господарствах Наддніпрянщини (кінця ХIХ – початку ХХ століття) / В. В. Вакулик, В. С. Савчук // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. – 2003. – Вип. 2. – С. 144 – 152. 3 Вакулик В. В. Еволюція внутрішніх взаємовідносин науково-практичної ветеринарії Наддніпрянщини в епоху розвитку капіталізму (кінець ХIХ – початок ХХ ст.) / В. В. Вакулик // Український селянин. – 2004. – Вип. 8. – С. 174 – 177. 4. Вакулик В. В. Історія ветеринарної медицини – як навчальна дисципліна та метод психопрофілактики кризи професійного навчання у студентів ветеринарно-медичних спеціальностей / В. В. Вакулик // Історія української науки на межі тисячоліть. – 2004. – Вип. 16. – С. 10 – 17. 5. Вакулик В. В. Хирургическая практика конца ХIХ – начала ХХ столетия и научные предпосылки ее развития в условиях земской ветеринарии Юго-Восточной Украины / В. В. Вакулик // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Історія і філософія науки і техніки. – 2005. – Вип. 12 (№ 1). – С. 97 – 103. 6. Вакулик В. В. Діяльність Катеринославської земської ветеринарно-бактеріологічної станції як новий етап у розвитку ветеринарії Наддніпрянщини (кінець XIX – початок XX століть) / В. В. Вакулик // Нариси з історії природознавства і техніки. – 2005. – № 45. – С.183 – 191. 7. Вакулик В. В. Перший досвід експериментального науково-практичного дослідження з імунопрофілактики інфекційної патології бактеріального походження у тваринництві Російської імперії / В. В. Вакулик // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Історія і філософія науки і техніки. – 2008. – Т. 16 (№ 1 / 2). – С. 118 – 125. Публікації, у яких додатково відображені результати дисертаційного дослідження : 8. Вакулик В. В. Є. В. Теличенко та розвиток ветеринарної медицини Катеринославщини першої чверті ХХ-го століття / В. В. Вакулик // Наукові сільськогосподарські бібліотеки у ХХI столітті: Тези доп. наук.-практ. конф. – К. : Нора-Друк, 2002. – С. 12 – 14. 9. Вакулик В. В. Ветеринария Екатеринославщины в первые годы ХХ столетия. Борьба с эпизоотиями / В. В. Вакулик // “Історія освіти, науки та техніки в Україні”: Тези доп. I конф. мол. вчених та спец. – К., 2002. – С. 22 – 25. 10. Вакулик В. В. Науково-практична діяльність Є. В. Теличенка та її вплив на розвиток ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ століття / В. В. Вакулик // Історія і культура Придніпров’я : Невідомі та маловідомі сторінки. – 2004. – Вип. 1.– С. 112 – 119. 11. Вакулик В. В. Популяризация ветеринарных знаний в Екатеринославской губернии начала ХХ столетия как метод борьбы с зооантропонозами / В. В. Вакулик // Питання аграрної історії України та Росії (Мат. п’ятих наук. читань, присвяч. пам’яті проф. Д. П. Пойди). – Дн-ськ. – 2004. – С. 82 – 86. 12. Вакулик В. В. Техническое сопровождение в ветеринарной медицине Украины конца ХIХ – начала ХХ столетия. / В. В. Вакулик // Питання аграрної історії України та Росії (Мат. шостих наук. читань, присвяч. пам’яті проф. Д. П. Пойди). –Дн-ськ. – 2007. – С. 78 – 82. 13. Вакулик В. В. Зооветеринарна культура скотарських поміщицьких господарств Катеринославщини (кінця ХIХ – початку ХХ ст.) / Вакулик В. В. // Наук. конф. проф.-виклад. складу і студентів ф-ту вет. медицини ДДАУ “Актуальні напрямки розвитку ветеринарної медицини на сучасному етапі науково-технічного прогресу” : Тези доп. – Дн-ськ, 2005. – С. 6 – 7. 14. Вакулик В. В. Борьба с сибирской язвой как фактор становления микробиологической школы Харьковского ветеринарного института (конец ХIХ – начало ХХ ст.) / В. В. Вакулик // Тез. докл. 4-й науч. конф. «Медицинская профессура Российской империи». – М.: Издание ГОУ ВПО ММА им. И. М. Сеченова Росздрава, 2006. – С. 40 – 42. 15. Вакулик В. В. Ученые Харьковского ветеринарного института в системе земской ветеринарии: втор. пол. XIX – нач. XX ст. / В. В. Вакулик // Зб. Наук. праць за мат. Всеукр. наук.-метод. конф. «Історія науки і техніки у вищих навчальних закладах України». – Харків: НТУ “ХПІ”, – 2007. – С. 86 – 91. | 