Анотація до роботи:

Пелешко А.В. Становлення незалежної грецької держави: 1797-1844 рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Інститут історії України НАН України, Київ, 2005.

У дисертації висвітлено формування грецької держави від утворення Республіки Семи З’єднаних островів до встановлення конституційної монархії: 1797-1844 рр. Зокрема, з’ясовані передумови, особливості та напрями активізації національно-визвольного руху греків проти османського панування. Визначено, що створення Республіки Семи З’єднаних островів – першого незалежного утворення на території грецьких земель – стало важливим чинником, який стимулював визвольний рух в Греції. Розкрито характерні особливості створення та діяльності перших загальнонаціональних органів влади в революційній, а потім незалежній Греції. З’ясовані перші кроки на шляху державотворення: скликання Перших Національних Зборів, прийняття конституції та “Декларація незалежності”. Доведено, що використання “національних земель” в якості гарантії під позики європейських держав спричинило підпадання Греції до економічної та політичної залежності від них. Доведено, що утворення грецької держави стало результатом складних процесів, що розгортались як на Балканському півострові так і в Східноєвропейському регіоні.

Проведений аналіз передумов створення та становлення незалежної грецької держави, дозволяє зробити такі висновки:

1. Республіка Семи З’єднаних островів одержала статус напівнезалежної держави із власною конституцією, вона формально визнавала сюзеренітет султана, а фактично була автономною у внутрішніх справах. Для іонічних греків, для всієї Греції та для балканських народів саме існування Республіки Семи З’єднаних островів стимулювало національно-визвольний рух проти османського панування. Це був важливий етап у створенні грецької держави.

2. Проведення Перших Національних Зборів мало велике значення для подальших подій революції. Збори носили загальногрецький характер і створили загальногрецький уряд та єдину конституцію. Одночасно вони виявили протиріччя між різними соціальними групами, додали діям греків досвіду політичної боротьби й державної діяльності.

3. Прийняття Епідаврської конституції стало важливим завоюванням грецького народу, вона проголосила ряд демократичних прав та громадянських свобод. За конституцією в Греції фактично встановлювалася республіканська форма правління, хоча саме слово «республіка» було відсутнім у тексті. Грецьких політиків хвилювало вороже ставлення великих держав до національно-визвольної боротьби. Політичні діячі намагалися відмежуватися від карбонаріїв та інших європейських революціонерів та запевнити реакційну Європу, що повстання греків не мало «руйнівних принципів». Цей фактор сприяв прояву соціальної поміркованості керівників грецького руху.

4. Формально республіканська форма правління, як тимчасова, збереглась після обрання І. Каподистрії президентом. Однак, при наявності народного представництва в особі Національних зборів він фактично ввів режим одноособової влади, придушуючи буржуазно-демократичні тенденції, які розвивалися на початку визвольного руху. Разом з тим, боротьба І. Каподистрії з місництвом та сепаратизмом за централізоване управління країною була прогресивною та необхідною на даному етапі становлення грецької держави.

5. Російський фактор відіграв значну роль у перемозі грецької національно-визвольної революції та становленні незалежної держави. Із укладенням Адріанопольського миру Греція вступила до нового етапу своєї історії, який можна назвати епохою реформ. Вона була визнана незалежною державою.
   В країни були створені умови для прискорення економічного, соціального, політичного та культурного розвитку. Разом з тим, втручання європейських урядів визначило перетворення нової балканської держави на монархію.

6. Невирішене аграрне питання, нерозв’язана проблема армії, відокремлення церкви, невдале церковне законодавство – все це наслідки правління регентів, які призвели до того, що ветерани визвольної війни та безземельні селяни йшли у розбійники, щоб хоч якось прогодувати себе та свої родини, або приєднувалися до збройних рухів, що час від часу спалахували по всій країні. Баварці, проводячи свою політику, керувалися європейськими поняттями про суспільство й державу, а не грецькою дійсністю.

7. Найважливішим завданням незалежної грецької держави в області зовнішньої політики було звільнення грецьких земель, що залишалися у складі Османської імперії. Великі держави ігнорували етнічний принцип, встановлюючи кордони першого балканського королівства. В економічному відношенні Греція функціонувала як сировинний «придаток» та морський перевізник провідних європейських країн. А в політичному аспекті виявлялася балканським протекторатом останніх.

Виходячи з проведеного нами дослідження та основних зроблених перелічених висновків, можна на закінчення з певністю твердити, що утворення та становлення незалежної грецької держави стало результатом складних процесів, що розгортались як на Балканському півострові так і в Східноєвропейському регіоні загалом. Процес формування кордонів був завершений на початку ХХ ст., коли останні землі з переважаючим грецьким населенням ввійшли до складу Грецької Республіки.

Публікації автора:

1. Греко-болгарський церковний конфлікт (сер. ХІХ ст.) // Вісник Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. Сер. Історія. – Вип. 74-76. – К., 2004. – С. 28-31.

2. Роль церкви та просвітників у підготовці грецької національно-визвольної революції 1821 р. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 19. – Київ, 2005. – С. 91-95.

3. Республіка Семи З’єднаних островів – перше незалежне утворення на території грецьких земель (1797-1807 рр.) // Вісник Київського славістичного університету. Випуск 21. – Київ, 2005. – С. 115-125.

4. Грецьке повстання 1821 року та Південне товариство декабристів // Знаки питання в історії України: українська історія у європейському контексті. Збірник матеріалів ІІ Міжнародної конференції. – Ніжин, 2005. – С. 35-37.

5. Греція як конституційна держава у 60-70-ті роки ХІХ ст. // Від духовних джерел Візантії до сучасної України. – Київ, 2003. – С. 64-68.

6. Адріанопольський мирний договір та його значення для становлення Греції як незалежної держави // Від духовних джерел Візантії до сучасної України. – Київ, 2005. – С. 92-96.

7. Греция: этапы становления государственности // Хронос. – Июнь, 2005. – № 6 (83). – С. 6.