Підводячи підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати наступні загальні висновки. 1. У дисертації наведено теоретико-експериментальне вирішення проблеми закономірностей, шляхів та ресурсів становлення політичного лідерства у разі, якщо суб’єктом політичного лідерства є управлінська еліта державного та регіонального рівнів. Традиційно політичне лідерство розглядається як атрибутивна характеристика лише політичного “лідера”. Включення до суб’єктів політичного лідерства також “еліт” ґрунтується на факті збігання, майже тотожності політичних та функціональних аспектів їх діяльності, а крім того, на фактичному об’єднанні у масовій свідомості “лідерів” і “еліти” загальним терміном “влада”, що є специфікою суспільства перехідного періоду. Політичне лідерство являє собою певний вид цілеспрямованої політичної діяльності лідера чи еліти, що виражається в прийнятті таких рішень і діянь, які позитивно впливають на процеси політичного та соціально-економічного розвитку суспільства в сьогоденні та майбутньому, а також у забезпеченні підтримки (легітимності) власної діяльності громадською більшістю. Нинішня державно-адміністративна управлінська еліта на відміну від інтелектуальної, партійної, бізнесової, єдина виступає у якості реальної панівної політичної сили в українському суспільстві. 2. Аналіз історичної спадщини світової та вітчизняної політичної думки показав, що на всіх етапах розвитку людства постановка, інтерпретація та вирішення проблеми політичного лідерства залежало перш за все від способу вирішення двох фундаментальних проблем: а) відносин між народом і владою; б) усталеного для даної епохи рівня демократії. Дані характеристики політичних процесів і сьогодні залишаються головними передумовами ефективного політичного лідерства влади в Україні. 3. Загальна теоретична модель політичного лідерства управлінської еліти вміщує в собі наступні вихідні положення: головною метою і безпосереднім завдання управлінської еліти є набуття громадсько-політичного статусу суб’єкта дійсного політичного лідерства; важливою складовою діяльності управлінської еліти є наявність конструктивних зв’язків з іншими політичними елітами, лідерами та політико-адміністративним оточенням; основними завданнями управлінської еліти на шляху до політичного лідерства є ефективна робота в політичній, соціальній та діяльнісній сферах. У політичній сфері головним є прагнення та реалізація програм у напрямку демократичних реформ в українському суспільстві. У соціальній сфері найбільш ефективним засобом досягнення політичного лідерства є здійснення соціального партнерства у парадигмі “народ – влада” із обов’язковим розумінням та контролем за тим, як населення сприймає “образ влади”, у якій мірі довіряє владі. У діяльнісній сфері передбачається належне виконання лідерських функцій, серед яких найбільш ресурсною у відношенні до політичного лідерства є функція соціально-політичного прогнозування. 4. Особливості політичного лідерства в регіоні зумовлені перш за все тим, що управлінська еліта, складена в основному із представників адміністративно-розпорядницької та виконавчої влади регіону, має повноваження, ресурси і організаційні позиції, які дозволяють їй вирішальним чином впливати на політичну, економічну, соціальну сфери життя регіону. Її діяльність відбувається на тлі низької політичної активності населення, його слабкої поінформованості, невисокої довіри до влади, занурення у вирішення особистих проблем. Залишається суперечливим, двоїстим відношення населення до демократичних перетворень: з одного боку, це підтримка політичних декларацій влади, таких, що безпосередньо не стосуються особистісно-буттєвого; з іншого – відчутне неприйняття реальних змін, які відбуваються чи пропонуються на місцевому рівні. Позитивною рушійною силою, що поступово зростає, є підприємницький рух – основа відродження середнього класу. 5. Оцінка управлінською елітою демократичних процесів в Україні розподілена за трьома типами: позитивні наслідки, де перші місця посідають “свобода слова” та “можливість підприємництва”; негативні наслідки – “тіньова економіка”, “скрите збагачення” та “безвідповідальність ЗМІ”; конструктивний потенціал – “необхідність укріплення вертикалі влади”, “викриття дійсної вартості кожного керівника”. В узагальненому вигляді відношення управлінської еліти до демократії можна кваліфікувати як негативно-конструктивне. 6. Населення спроможне дати і постійно дає оцінку діяльності управлінської еліти за двома основними параметрами. По-перше, у якій мірі модель управлінської діяльності лідера чи еліти співпадає із власною моделлю окремого громадянина, – від того залежить загальне відношення до владної еліти як суб’єкта політичного лідерства. Виявлено чотири позиції, кожну з яких підтримує певна група населення, в залежності від комбінації цілей та засобів управління. По-друге, у разі оцінки особистісних якостей представників управлінської еліти така оцінка є диференційованою для кожного рівня влади чи аспекту її діяльності. 7. Нинішня управлінська еліта майже не використовує у власній практичній діяльності вагомий політичний ресурс політичного лідерства – суспільно-політичне прогнозування. Разом з тим, проведене на основі розробленої структурно-динамічної моделі прогнозування експериментальне дослідження виявило наявність у представників управлінської еліти концептуального бачення майбутнього розвитку держави та регіону, що в результаті визначилось у диференційованому прогнозі на майбутнє по політичній, економічній, соціальній та владній сферах. Значущі відмінності у прогнозі виявились за параметрами рівня управління (держава – регіон) та віку представників управлінської еліти (молоді – старші). Зокрема, стосовно загальнодержавного рівня прогноз виявився більш “політичним”, на регіональному рівні – більш “прагматичним”. Старші управлінці займають більш консервативну позицію з опорою на власний професійний досвід, управлінці молодшого віку демонструють більш високий рівень сприйняття ліберальних ідей щодо перспектив розвитку української держави і суспільства. | 