У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання формування й подальшого розвитку ринку боргових зобов’язань в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано такі висновки і пропозиції: 1. Боргове зобов’язання є сукупністю економічних відносин, які виникають у процесі утворення, обслуговування, погашення або реструктуризації боргу. Під державним боргом слід розуміти невід’ємну складову державних фінансів, яка формується у вигляді непогашених кредитних і гарантійних боргових зобов’язань уряду на певну дату, державних установ, загальнодержавних позабюджетних фондів (ЗПФ) за рахунок запозичення коштів вітчизняних і зарубіжних фізичних і юридичних осіб, іноземних урядів, МФО, які направляються на фінансування держбюджету та дефіциту ЗПФ, а також на реалізацію інвестиційних проектів. Сукупний борг країни як інструмент бюджетної та платіжної політики є сумою державного, муніципального і корпоративного боргів, невід’ємною частиною державних, муніципальних, корпоративних і міжнародних фінансів, яка складається із зобов’язань по залучених кредитах, емітованих ЦП, торговельних операціях і призначена для фінансування поточного дефіциту державного й місцевих бюджетів; забезпечення їх касового виконання; згладжування розриву в надходженні податкових платежів; погашення раніше випущених позик і обслуго-вування існуючих; фінансування цільових державних і місцевих програм, а також корпоративних проектів; підвищення капіталізації господарюючих суб’єктів. 2. Держзаборгованість є одним з найважливіших механізмів, за допомогою якого уряд впливає на весь процес виробництва й розподілу. Різновидами такого впливу є стабілізаційний (вплив на основні макроекономічні показники), алокативний (ефект витіснення; перекладання економічного тягаря на майбутні покоління), дистрибутивний (переміщення капіталу від осіб, які сплачують підвищені податки, необхідні для обслуговування державного боргу, до одержувачів процентних платежів), а також вплив на політику і динаміку економічного зростання (підвищення попиту на інвестиційні та споживчі товари; зростання виробничого потенціалу економічної системи). 3. Корпоративні запозичення сприяють реалізації конкретних проектів суб’єктів господарювання, розвиткові банківської системи та економічному розвиткові країни в цілому. Проте збільшення їх обсягів може призвести до виникнення фінансового ризику, ризику залежності від одного джерела, зростання валютного ризику. Зростаючі зовнішні запозичення, критична маса яких стає загрозою для стабільності не тільки фінансової системи, але й усієї економіки країни, є причиною дії монетарних чинників інфляційного тиску. Тому слід визначити оптимальні критерії зовнішніх запозичень з урахуванням ситуації, що склалася, та економічної доцільності. 4. Ринок боргових зобов’язань виконує специфічні функції, важливі для забезпечення сталого функціонування і соціально-економічного розвитку як окремих господарюючих суб’єктів, регіонів, так і держави в цілому. Серед них, зокрема, капіталотворча (збільшення капіталу й підвищення ринкової капіталі-зації), інвестиційна (залучення інвестицій), відтворювальна (забезпечення розши-реного відтворення), перерозподільна (перерозподіл фінансових ресурсів між різними суб’єктами фінансового ринку), регулююча (регуляторний вплив на грошово-кредитну, бюджетну, валютну і структурну політики), цінова (форму-вання цін на його інструменти), стимулююча (стимулювання розвитку ринку ЦП), інформаційна (інформування учасників ринку про параметри операцій) та інтеграційна (вихід на зарубіжні та міжнародний ринки боргових зобов’язань). 5. Вітчизняний ринок боргових зобов’язань не виконує зазначені функції повністю. Певною мірою він здійснює лише капіталотворчу та інвестиційну функції. Говорити про повноцінну відтворювальну функцію поки що не доводиться. Не виконує він повноцінно і свою роль у перерозподілі фінансових ресурсів у країні. “Недорозвинутість” українського ринку внутрішнього держборгу спричиняє те, що він не може бути використаний для проведення ефективної грошово-кредитної політики. Ринок боргових зобов’язань України, внаслідок його недосконалого нормативно-правового і організаційно-методологічного забезпе-чення, не може бути повноцінно використаний для реалізації валютної, бюджетної та структурної політики. Не можна говорити також про виконання ринком боргових зобов’язань цінової функції. Неналежним чином реалізуються і його стимулююча та інформаційна функції. Недостатньою мірою проявляється і його інформаційна функція. З огляду на зростання кількості та обсягів державних і корпоративних європозик, а також синдикованих кредитів, можна говорити про певне виконання вітчизняним ринком боргових зобов’язань своє інтеграційної функції. 6. Основними тенденціями у сфері держзаборгованості є незначні зміни сукупної величини держборгу в цілому та його складових, а також непропорційність цих змін; зменшення відносного (до ВВП і доходів держбюджету) рівня держборгу; перерозподіл співвідношення зовнішнього та внутрішнього державних боргів на користь останнього; постійне зростання обсягів і кардинальна зміна структури державних запозичень; істотне зниження заборгованості по ОВДП при значному зростанні заборгованості перед НБУ; збільшення строків запозичень; зниження ризиків зовнішніх запозичень завдяки наближенню строків запозичення до оптимальних і зменшенню вартості їх обслуговування, а також диверсифікації валют запозичення; від’ємний баланс між фінансовими ресурсами, одержаними від держзапозичень, і витрачанням коштів на їх обслуговування й погашення; відсутність реального впливу держзапозичень на економічне зростання; диспропорція між темпами зростання доходів держбюджету та обсягами його фінансування; перевищення темпів зростання витрат на обслуговування й погашення держборгу над темпами зростання ВВП, а відтак – значне зростання боргового навантаження на державні фінанси. 7. У сфері корпоративних запозичень простежуються нерозвинутість ринкових механізмів; недостатність переліку та якості боргових інструментів; переважно незначний обсяг емісії облігацій більшістю емітентів та її короткий строк; висока вартість здійснюваних запозичень; існування чіткого взаємозв’язку між показниками обсягів емісії та рівнем дохідності; зростання корпоративного боргу перед нерезидентами; невирішеність багатьох технологічних питань; значна концентрація, а відтак – недостатні конкуренція та ефективність. 8. Основними проблемами формування повноцінного ринку КО в Україні є інерція емітентів при виході на первинне розміщення; непідготовленість правової інфраструктури та інфраструктури фондового ринку до організованого вторинного обігу цих ЦП; нерозвинутість ринку іпотечних облігацій; здійснення угод з єврооблігаціями переважно через опосередковані схеми. 9. Становлення й розвиток ефективного ринку боргових зобов’язань не можливі без забезпечення належного рівня управління ними. Останнє, у свою чергу, багато в чому вимагає досконалості нормативно-правового забезпечення, чіткого виконання специфіки управління борговими зобов’язаннями, з’ясування складових, які б гарантували безпечний рівень всіх їх різновидів. Зокрема, слід внести зміни до Цивільного і Господарського кодексів України, прийняти закони “Про кредит”, “Про державний борг України”, “Про боргову книгу України”, “Про сек’юритизацію”. При складанні держбюджету на черговий фінансовий рік у джерелах зовнішнього фінансування і у витратах з обслуговування державного зовнішнього боргу слід передбачати можливі операції з його реструктуризації, а також зменшення витрат з обслуговування й погашення зовнішніх боргових зобов’язань на суми фінансування погашення боргу товарними поставками. При плануванні видатків з обслуговування й погашення боргу на довгострокову перспективу доцільно прогнозувати співвідношення курсів валют. Необхідно створити єдину систему управління держборгом у рамках єдиного підходу до оптимального управління державними фінансовими активами і пасивами, включаючи муніципальні зовнішні позики, формування комплексної програми обслуговування й погашення держборгу на кожний рік і на довгострокову перспективу. 10. Серед чинників, які впливають на боргову безпеку країни, можна виділити макроекономічні умови (рівень ВВП, доходи держбюджету, обсяг експорту та ін.); особливості конкретного кредитора; цілі аналізу стану боргової стійкості (залежно від того, ким здійснюється аналіз (дебітором, кредитором, МФО); значення боргових коефіцієнтів, які визнаються як небезпечно високі, можуть варіюватися в достатньо широкому діапазоні); ступінь “чутливості” її платоспроможності до негативного зовнішнього впливу; тощо. Для обґрунтованої інтегральної оцінки боргової стійкості країни не можна обмежувалися лише окремими коефіцієнтами, а слід застосовувати їх систему. 11. Стратегія управління муніципальним боргом як частина стратегії управління ресурсами місцевих бюджетів має формуватися з урахуванням системи таких обмежень бюджетної політики, як норми, встановлені Бюджетним кодексом України; капітальний ресурс місцевого бюджету; доступний на ринку капіталу обсяг коштів, з прийнятними для місцевих органів влади умовами за вартістю та строковістю. Основою бюджетної політики у сфері управління муніципальним боргом, яка б забезпечувала необхідний рівень фінансової безпеки, має бути механізм захисту певної частини видатків бюджету, необхідних для безперебійного функціонування муніципальної інфраструктури і виконання соціальних програм, від ризиків, пов’язаних з погашенням боргу. |
