1. При аналізі категорії „ринок цінних паперів” варто застосовувати системно-інституціональний підхід, що дає можливість всебічно охопити дане поняття і визначити його як сферу економічних, правових та соціальних відносин, що передбачає наявність ринкового механізму, який забезпечує багатовекторний рух цінних паперів. 2. Фінансування соціально-економічного розвитку держави та виробничої сфери здійснюється через перерозподіл грошових потоків на фінансовому ринку. Стосовно організації інвестиційного процесу дана категорія має найвищий ступінь узагальнення, оскільки всі інші ринки (фондовий, кредитний, грошовий) забезпечують цей процес лише з точки зору окремого способу. Тільки фінансовий ринок дозволяє проводити весь спектр інвестиційно-кредитних операцій. 3. Розмежування категорій „ринок цінних паперів” та „фондовий ринок” варто проводити лише для сформованих, високорозвинутих ринків. Межею для такого розподілу є ринок короткострокових цінних паперів (векселів). В умовах формування ринкового середовища, не набуття окремими цінними паперами класичних ознак (акції, векселі й ін.), незначного обсягу операцій з ними проведення розподілу цих категорій є абсолютно невиправданим. 4. Ринок цінних паперів є однією з найважливіших складових національного ринку, через яку здійснюється акумуляція і розподіл капіталів в економіці. У перехідній економічній системі фондовий ринок здійснює ряд специфічних функцій, зокрема, виступає як засіб приватизації та роздержавлення, як засіб інвестування і структурної перебудови економіки, як один із провідних факторів подальшого ринкового трансформування вітчизняної економіки. 5. На сьогодні в економічній літературі цінний папір не має єдиного загальноприйнятого визначення. З нашої точки зору, це документ, що засвідчує право володіння чи відносини позики, що виражають стосунки між емітентом та власником і обертаються на ринку в документарній чи бездокументарній формі; надають їх власникам сукупність майнових і немайнових прав, що засновані на володінні і витікають із нього відповідно до чинного законодавства. 6. В умовах несформованості інституційної структури ринку цінних паперів України та економічної системи в цілому використання фондових індексів та рейтингів є досить складним процесом. Це пов’язано з нестабільністю вихідної економічної інформації, яка не дозволяє застосовувати методи екстраполяційного та ретроспективного аналізу і робить неможливим виконання індексами й рейтингами індикативної та аналітичної функцій. Сучасні українські індекси переважно є індикаторами руху коштів іноземних інвесторів на фондовому ринку України і не виконують базових макроекономічних функцій. Їх застосування переважно обмежується суто індикативною функцією. 7. Вільна міграція інвестиційного капіталу, що притаманна сучасному фінансовому ринку, викликала особливий етап у розвитку міжнародних інтеграційних процесів. Глобалізація вимагає активної участі кожної країни, що бажає зайняти гідне місце у світовій спільноті. Вітчизняний інвестор поки що не в змозі конкурувати з більш потужним іноземним, що породжує деформацію у структурі суспільного відтворення і порушує класичний механізм функціонування інвестиційного ринку. Останній стає все більш не персоніфікованим, що викликає збільшення трансакційних витрат, які стають додатковими втратами для вітчизняних інвесторів. Їх можна компенсувати за рахунок можливості виходу зі своїми цінними паперами на міжнародний фінансовий ринок, зокрема за допомогою випуску депозитарних розписок. 8. Сучасний фондовий ринок України не відповідає загальноприйнятим вимогам як до структурного елементу економічної системи з точки зору інституційного підходу: несформовані правила та принципи функціонування; не відрегульовані стосунки, що виникають між суб’єктами ринкових відносин; не чітко окреслені суб’єкти і об’єкти, що приймають участь у функціонуванні ринку; відсутні стійкі зв’язки по вертикалі між усіма системними елементами ринку. 9. Модель ринку цінних паперів України має базуватись на обмеженні участі комерційних банків у функціонуванні фондового ринку (американська система). Це необхідно зробити з метою формування системи захисту фінансового сектору від структурної кризи, яка може стати наслідком негативних процесів на фондовому ринку і охопити весь фінансовий простір країни. Така модель надалі може бути трансформована у змішану, що дозволить більш раціонально і рівномірно використовувати вільні грошові ресурси усіма учасниками фінансової системи. 10. Інтеграційні процеси щодо об’єднання окремих фондових бірж на світових фінансових ринках певним чином торкнулись і вітчизняного ринку цінних паперів. Питання його централізації може бути вирішене шляхом формування ЄБФСУ на засадах добровільної участі. Це дозволить консолідувати ринок, полегшити управління ним та підвищити роль в процесі інвестування економіки. 11. Регулювання фондового ринку, як складової частини фінансової системи в цілому, є однією з передумов стабільного економічного розвитку країни. На сучасному етапі становлення нової системи фінансових відносин держава має взяти на себе провідну роль по контролю за її діяльністю. Поступова еволюція форм регулювання повинна здійснюватись у напрямі передачі частини функцій саморегулівним організаціям, що створюються самими учасниками ринку цінних паперів. Це дасть можливість делегувати частину повноважень по регулюванню самому ринку, а також перекласти частину витрат на саморегулівні організації. 12. Саморегулівні організації ринку цінних паперів мають створюватись відповідно до окремих видів діяльності на фондовому ринку. Це сприятиме проведенню єдиної державної політики щодо впорядкованості фондового ринку, посилить контроль за дотриманням учасниками ринку регулятивних вимог, підвищить вимоги до членів саморегулівних організацій. | 