У результаті проведеного дослідження автором зроблено наступні висновки, які виносяться на захист: 1. Історіографічний аналіз дослідження показав, що існуючі праці недостатньо повно відтворюють спрямованість та окремі історичні етапи розвитку вітчизняного ґрунтознавства, а саме проблему становлення й розвитку агрономічної складової у 20-х роках минулого століття. Відсутність узагальнюючого, комплексного, аналітичного дослідження з даної проблеми і певна фрагментарність історіографічних розвідок висуває на перший план важливість опрацювання більш широкої джерельної бази, насамперед, комплексу архівних документів, як основи для вивчення історії розвитку агрогрунтознавства в Україні у 20-х роках ХХ ст. Обґрунтовано, що проаналізована джерельна база є достатньою для цілісного і всебічного дослідження поставленої наукової проблеми. 2. Для України характерною особливістю 20-х років минулого століття був активний пошук науково-організаційних засад сільськогосподарської дослідної справи, якому сприяла політика непу і українізації. Впровадження нових дієвих заходів реконструкції сільського господарства, спрямованих на підвищення культури землеробства, зумовило розвиток агрономічного ґрунтознавства, предметом вивчення якого є ґрунт як основний засіб сільськогосподарського виробництва в умовах колективного ведення господарства. 3. Вперше відтворено цілісну історико-наукову картину становлення та розвитку агрогрунтознавства в Україні у 20-х роках минулого століття. Введені у дисертації до наукового обігу нові та маловідомі факти з історії галузі засвідчують визнання українського ґрунтознавства серед галузевих фахівців Радянського Союзу у 20-х роках ХХ ст. як самостійного наукового напряму, що здобуло за порівняно невеликий проміжок часу значних успіхів у вивченні ґрунтів. Науково-дослідна робота в агрогрунтознавстві у досліджуваний період в Україні проводилася під керівництвом двох відомств: Народного комісаріату земельних справ УСРР та Народного комісаріату освіти УСРР. Розроблено періодизацію щодо координації вивчення ґрунтів України на державному рівні протягом досліджуваного періоду: Народний комісаріат земельних справ УСРР: 1920-1927 рр. – Секція ґрунтознавства Сільськогосподарського наукового комітету України, Інститут експериментального ґрунтознавства; 1928-1930 рр. – Відділ ґрунтознавства Центральної агрохімічної лабораторії, Інститут угноєнь (удобрень) і ґрунтознавства. Народний комісаріат освіти УСРР: 1924-1930 рр. – Науково-дослідна кафедра ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту, Інститут ґрунтознавства в Харкові. Розкрито, що навколо цих центрів концентрувалися і поєднувалися різні напрями науково-дослідної та просвітницької діяльності з агрогрунтознавства. 4. Дисертаційне дослідження дозволило умовно виділити етапи проведення обстеження ґрунтів в Україні у 20-х роках минулого століття за основними напрямами науково-дослідної роботи в агрогрунтознавстві: І етап – 1919-1924 рр. – картографування ґрунтів з метою складання узагальнюючої ґрунтової карти України у 25-верстному масштабі; розробка загальної схеми ґрунтово-природничого районування України. ІІ етап – 1924-1929 рр. – вивчення агрономічних властивостей окремих типів ґрунтів при ґрунтовому обстеженні функціонуючої в республіці мережі 30 галузевих дослідних станцій для потреб наукового забезпечення колективного ведення сільського господарства; досліджування динамічних процесів, що проходять у ґрунтах під дією господарських факторів у межах колективних дослідів з мінеральними добривами; ґрунтове обстеження району тютюнництва (500 плантацій) із складанням ґрунтово-агрохімічної карти; вивчення впливу захисних лісових смуг на водно-фізичні властивості ґрунтів та формування врожайності основних польових культур у зоні Степу; дослідження засолених ґрунтів та піскових масивів України з метою проведення меліоративних заходів; дослідження ґрунтів посушливого району півдня України у зв’язку з проведенням зрошення даної території на площі 1000000 га. 5. Значний внесок у розвиток вітчизняного агрономічного ґрунтознавства в досліджуваний період зробили Секція ґрунтознавства СГНКУ та Відділ ґрунтознавства ЦАХЛ під керівництвом професора Г.Г. Махова. Найважливішими здобутками ґрунтознавців секції можна вважати підготовку та видання першої схематичної карти ґрунтів у 25-верстному масштабі; обстеження та картографування ґрунтів сільськогосподарських дослідних станцій; видання «Матеріалів дослідження ґрунтів України». Серед основних надбань Відділу ґрунтознавства ЦАХЛ слід відмітити ґрунтове обстеження півдня України, Чорноморсько-Азовського узбережжя для забезпечення ведення сільського господарства цих районів, розробку методик із дослідження властивостей ґрунтів. 6. Встановлено, що науково-дослідна робота з агрогрунтознавства здійснювалася в межах діяльності галузевих кафедр сільськогосподарських інститутів і технікумів. Так, на кафедрі ґрунтознавства Київського сільськогосподарського інституту займалися вивченням гранулометричного і агрегатно-дисперсного аналізу ґрунтів; у Харківському сільськогосподарському інституті проводилася робота з вивчення характеру і варіантів ґрунтів, їх морфології, розподілу по території України, динаміки; на кафедрі ґрунтознавства Одеського сільськогосподарського інституту займалися дослідженням впливу механізованого обробітку ґрунту на фізичні властивості ґрунтів і розробкою питань динамічних змін у ґрунтах при зрошенні; кафедра ґрунтознавства Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту вела роботу з дослідження мінералогічного складу ґрунтів, також проводились дослідження родючості ґрунтів Поділля. На рільничо-лісовому факультеті Львівської політехніки займалися дослідженням властивостей перезволожених ґрунтів, розробкою питань їх дренування і використання для потреб сільського господарства. Дослідженням ґрунтів і шляхів підвищення їх родючості активно займалися дослідники в Уманському сільськогосподарському технікумі. 7. Важливу роль у популяризації результатів ґрунтознавчих досліджень відіграли галузеві наради, з’їзди, конгреси. Однією з найважливіших прерогатив їх було те, що на зібраннях відбувалося всебічне і досить результативне обговорення багатьох наукових проблем агрогрунтознавства. На нарадах, з’їздах, конгресах вітчизняні ґрунтознавці мали змогу презентувати власні досягнення в дослідженні ґрунтів, ознайомитися з ґрунтовими колекціями, посібниками та приладдям, поспілкуватися з фахівцями інших країн. Вивчення і аналіз матеріалів зібрань Першого з’їзду ґрунтознавців в Україні (1923 р.), Всесоюзних з’їздів ґрунтознавців (1926 р., 1927 р.), Першого Міжнародного конгресу ґрунтознавців (1927 р.) свідчать, що українська школа ґрунтознавства у 20-х роках минулого століття була широко визнаною як у СРСР, так і у світі. 8. Результати дисертаційного дослідження дозволили зробити висновок, що проведені Секцією ґрунтознавства СГНКУ, Відділом ґрунтознавства ЦАХЛ, галузевими кафедрами сільськогосподарських навчальних закладів протягом 20-х років ХХ століття ґрунтові дослідження України відіграли провідну роль у подальшому розвитку агрогрунтознавства й були вихідними для наступних досліджень ґрунтів з метою підвищення їхньої родючості та продуктивності агробіоценозів у межах ведення зональних систем землеробства. | 