У дисертації зроблено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні процесу становлення і розвитку експериментальної педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст., здійсненні комплексного наукового аналізу теорії і практики педагогів-експериментаторів розвинених країн Заходу. Результати дослідження свідчать про досягнення мети, виконання зазначених завдань і є підставою для основних висновків. 1. Надбання представників експериментальної педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст. є предметом історико-педагогічного аналізу протягом ХХ – початку ХХI ст. Історіографічний аналіз дозволив установити, що спеціального наукового дослідження по комплексному аналізу становлення і розвитку експериментальної педагогіки не було. 2. Проаналізовано передумови зародження експериментальної педагогіки в розвинутих країнах Заходу. На наш погляд, це – швидкий соціально-економічний розвиток країн Заходу, який розпочався ще у ХVІІ–ХVІІІ століттях; поява і розвиток сучасної науки, звільнення її від диктату церкви; гостра потреба в розбудові національних систем освіти, визначенні її змісту й спрямування, педагогічне й наукове забезпечення їх ефективності. До безпосередніх факторів, які спричинили появу експериментальної педагогіки, ми відносимо: 1) розвиток експериментальної психології і можливості наукового вивчення дитини, які при цьому відкривалися; 2) розвиток педагогічних теорій, які ґрунтувалися на інтуїтивних уявленнях їх творців про дитину, і досить часто давали суперечливі, а то й протилежні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу і не могли забезпечити якісного реформування освіти. Накопичений в експериментальній психології дослідний матеріал шукав свого практичного застосування, а нові гуманістичні й демократичні педагогічні концепції потребували уточнень, апробації, перевірки практикою, життям, додаткових аргументів на свою користь. Тому, на наш погляд, експериментальна педагогіка не могла не виникнути наприкінці ХІХ ст. і саме в Німеччині, де на той час значна увага приділялася освіті, як одному з факторів прискорення суспільно-економічного розвитку держави, де було досягнено значних успіхів у розвитку експериментальної психології, до того ж німецька педагогіка займала лідерські позиції у світі. 3. Установлено, що поява експериментальної педагогіки була викликана потребами життя, необхідністю суттєвого реформування, досягнення якісно нового рівня національних систем освіти. Утвердження експериментальних методів дослідження у природничих науках, фізіології, психології підготувало ґрунт для її зародження й швидкого розвитку. На початковому етапі експериментальна педагогіка стала логічним продовженням досліджень, які здійснювали психологи-експерименталісти. Вони ж були як зачинателями, так і основоположниками експериментальної педагогіки. Доведено, що експерименталісти значно просунулися у вивченні дитини, її фізіології й психіки, індивідуальних відмінностей, розумової відсталості й обдарованості. Вони прагнули провести наукову експертизу традиційних методів організації навчально-виховної роботи школи, виходячи з принципу природовідповідності й досягнень експериментальної психології й педагогіки. Крім того вони, виходячи з отриманих результатів і висновків експериментальної педагогіки, обґрунтували концептуальні засади нової педагогіки – гуманізації й демократизації навчально-виховного процесу, принцип педоцентризму, диференціації й індивідуалізації навчання тощо. Визначено, що зусиллями експерименталістів педагогіка виокремилася в самостійну науку, зміцнила зв’язок із життям і школою, примножила свій авторитет серед громадськості. У той же час, деякі експерименталісти не уникнули радикалізації у своїх поглядах та висновках, надмірного відходу від традицій, заперечення не лише рутини, бюрократизації, бездушності й авторитаризму старої школи, але й багатьох позитивних напрацювань. 4. Біля витоків експериментальної педагогіки стояли здебільшого психологи-експериментатори, які шукали прикладного характеру, практичного використання здобутих ними результатів – Е.Мейман, В.Лай, С.Холл, Е.Торндайк, А.Біне, Е.Клапаред, В.Кілпатрік, М.Монтессорі, А.Фер’єр та ін. У них були дещо відмінні світоглядні позиції, розуміння природи психічних явищ, пріоритети у напрямках наукових досліджень і концептуальних побудов, проте у них було багато спільного. Усі вони прагнули йти від дитини, її природи й психіки, які в свою чергу ретельно вивчали. У своїх узагальненнях і висновках, експертних оцінках і побудовах педагогічних систем психологи-експериментатори відштовхувалися, перш за все від принципу природовідповідності, інтересів і потреб дитини. Їх єднало неприйняття традицій старої школи, принципів організації в ній навчально-виховної роботи, налаштування на докорінне реформування системи освіти, переорієнтацію її з потреб авторитарної держави на інтереси вільної особистості, яка прагне одержати корисні знання й виховання, що допоможуть їй стати успішною людиною у демократичному суспільстві. Експерименталісти у просуванні свого бачення реформування освіти використовували віру суспільства в безмежні можливості науки, її авторитет, тому могли бути особливо переконливими. Звідси і світова популярність експериментальної педагогіки. Ці обставини перетворили експерименталістів у передовий загін, рушійну силу нової педагогіки. 5. Логічним продовженням зусиль експериментальної педагогіки щодо реформування національних систем освіти на нових засадах була поява значної кількості шкіл, у яких навчально-виховна робота будувалася на підходах і принципах, альтернативних традиційним. У кожній з таких шкіл по суті проводилася широка довготривала експериментально-пошукова робота з апробації й удосконалення тієї чи іншої авторської концепції організації навчально-виховної роботи у навчальному закладі. Такі школи та їх засновники прагнули дати суспільству зразки для майбутніх освітніх реформ організації ефективного й гуманного навчання й виховання молоді. Крім того, вони прагнули дати таке навчання і виховання частині молоді “вже сьогодні”, не чекаючи майбутніх реформ. Всесвітній рух “нових шкіл”, крім усього іншого, цікавий для нас методологією й досвідом пошуку альтернативних варіантів “школи майбутнього”, що є актуальним і нині. 6. Розкрито місце вітчизняної експериментальної педагогіки у світовому педагогічному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Досить часто російські й українські педагоги ХІХ ст. здебільшого лише популяризували у себе ідеї провідних західних педагогів, досвід європейського шкільництва, прагнули довести їх до широкого громадського й освітянського загалу, упроваджували у навчально-виховну діяльність вітчизняної школи. В експериментальній педагогіці чи не вперше було досягнено паритету між вітчизняною і західною педагогічною думкою. З’ясовано і показано внесок в розвиток експериментальної педагогіки вітчизняних вчених І.Сікорського, В.Бехтерєва, О.Нечаєва, їх продовжувачів А.Лазурського, М.Румянцева. Вони перенесли експеримент з лабораторних умов безпосередньо в шкільний клас, завдяки чому вивчали перебіг різних психічних процесів, прояви особистості школярів, виявляли їх індивідуальні особливості безпосередньо в ході навчально-виховного процесу. Вітчизняні представники експериментальної педагогіки дореволюційного періоду, на відміну від своїх закордонних колег, свої дослідження більше пристосовували до потреб школи та її реформування. Хоча в цілому мета і завдання експериментальної педагогіки були загальними для всіх дослідників: розкрити механізм впливу вчителя на вихованця, глибоко і всебічно проаналізувати реальний педагогічний процес з урахуванням результатів усебічного експериментального вивчення фізичних і психічних особливостей дитини, її можливостей і резервів. Вважаємо, що розвиток експериментальної педагогіки в дореволюційний період зробив величезний внесок у подальше вдосконалення науки про виховання, навчання й освіту. 7. Аналіз літератури з теми дослідження дозволив уточнити деякі поняття з позиції сучасності й провести періодизацію зародження й розвитку експериментальної педагогіки. Під експериментальною педагогікою ми розуміємо напрямок у світовій реформаторській педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст., представники якого вперше в історії цілеспрямовано займалися всебічним дослідженням і вивченням дитини з метою оптимізації навчально-виховного процесу в закладах освіти. Експериментальна педагогіка в ході свого зародження й розвитку пройшла, на наш погляд, три основних періоди, у кожному з яких виділяємо по два етапи: 1) період зародження (друга половина ХІХ ст.) завершення визрівання передумов експериментальної педагогіки початок експериментального вивчення деяких особливостей фізичного і психологічного розвитку дитини, що мали відношення до процесу навчання; 2) період бурхливого розвитку і піку загальної уваги й популярності (початок ХХ ст.) оформлення експериментальної педагогіки як одного з напрямків реформаторської педагогіки бурхливий революційний розвиток; 3) період переходу до еволюційного періоду розвитку й зменшення громадської уваги до її проблем і здобутків (з 20–30-х рр. ХХ ст.) перехід до еволюційного періоду розвитку поступове формування сучасної педагогічної науки з її експериментальними методами дослідження. 8. Експериментальна педагогіка на зламі ХІХ і ХХ ст. накопичила неоціненний досвід, який набуває значної актуальності у світлі сучасного реформування освіти України та її входження у світовий освітній простір. Вивчення здобутків експериментальної педагогіки може частково озброїти нас методологією всебічного вивчення дитини, навчального середовища з метою оптимізації навчально-виховного процесу; в пошуку оптимальних варіантів школи майбутнього; в діяльності авторських шкіл України; удосконаленні роботи педагогічних університетів, інститутів післядипломної педагогічної освіти. 9. Проведене дослідження ще не може розглядатися як повне завершене дослідження становлення, розвитку, функціонування експериментальної педагогіки досліджуваного періоду в розвинутих країнах Заходу. Нами проаналізовано найбільш важливі аспекти цієї проблеми, найбільш вагомий внесок представників експериментальної педагогіки в теорію і практику педагогіки. Перспективною тематикою для подальшої розробки цієї проблеми може бути більш детальне вивчення внеску кожного представника експериментальної педагогіки в педагогічну науку, дослідження порівняльної педагогіки щодо функціонування різних експериментальних теорій, поглядів і напрямків, більш детальне висвітлення впливу експериментальної педагогіки на розвиток педагогічної теорії і практики в Україні, а також проведення педагогічних досліджень. |
