1. Становлення та розвиток вищої аграрної освіти України у ХІХ – на початку ХХ ст. було зумовлено комплексом суспільно-політичних та соціально-економічних обставин розвитку держави. Земельна реформа 1861 р. стала початком переходу аграрного сектору на промисловий рівень, призвела до зміни форм власності та характеру господарювання в аграрному секторі, що створило об’єктивну необхідність отримання спеціальних знань та здійснення заходів щодо значного збільшення кількості фахівців аграрного профілю. Відповідно, виникла потреба створення аграрних ВНЗ, які сприяли б практичному вирішенню проблем розвитку сільського господарства на науковій основі. У досліджуваний період на території Наддніпрянської України вже існувала мережа нижчих та середніх аграрних навчальних закладів, невелика кількість та географія розміщення яких не задовольняла потреби культурного та господарського розвитку українського суспільства і вимагала вирішення кадрової проблеми, завдяки чому і виникла необхідність формування, розгалуження та удосконалення системи вищої аграрної освіти, що, фактично, стало початком запровадження ступеневої системи освіти в цій галузі. 2. Історія вищої аграрної освіти в Україні має давнє і глибоке коріння, але, як показав аналіз архівних та опублікованих джерел, до початку ХІХ ст. її розвиток мав стихійний характер. Здійснювалися поодинокі спроби відкриття аграрних ВНЗ, але відкривалися вони безсистемно, їх кількість була дуже незначною, а термін існування на українських землях – нетривалим. Формування системи вищої аграрної освіти в Україні було започатковано у ХІХ ст. урядом Російської імперії; управління нею у досліджуваний період було централізованим, хоча й характеризувалося тим, що керівництво сільськогосподарськими навчальними закладами перебувало в компетенції різних органів державного управління, а стан їх розвитку залежав від активності населення України. Державне фінансування було незначним, не існувало типових навчальних програм, підручників, навчально-методичних посібників, не було затверджено й єдиних вимог до одержання документів про вищу аграрну освіту. На території Наддніпрянської України в ХІХ – на початку ХХ ст. аграрні знання надавали такі ВНЗ: Харківський ветеринарний інститут, Новоолександрійський інститут сільського господарства та лісівництва, Вищі курси з виноробства у Нікітському ботанічному саду. Крім того, вища аграрна освіта у досліджуваний період поширювалася через систему професійних ВНЗ іншого напряму підготовки фахівців, а саме: сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту; відділення сільськогосподарського машинобудування Харківського технологічного інституту; агрономічні кафедри Київського та Харківського університетів. Незважаючи на невелику кількість аграрних ВНЗ у ХІХ – на початку ХХ ст., саме вони започаткували основи вищої аграрної освіти на Україні і сприяли розвитку аграрної науки. 3. Аналіз архівних та опублікованих джерел показав, що перші аграрні ВНЗ заклади почали відкриватися ще на початку ХІХ ст., але зростання їх кількості, чітке визначення завдань, спеціалізації, правового статусу та регламентація діяльності належать до другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Дослідження засвідчило, що в межах становлення вищої аграрної освіти в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. чітко виділилися три послідовні етапи: перший період – початковий (1805 р. – перша половина 60-х рр. ХІХ ст.) – пов’язаний із початком викладання агрономічних дисциплін та створенням відповідних кафедр у системі вищої освіти України за Університетським статутом 1805 р., а також першими спробами відкриття аграрних ВНЗ; другий період – перехідний (друга половина 60-х рр. ХІХ ст. – 1903 рр.) – досить суперечливий час, позначений з одного боку – активною популяризацією агрокультурних знань у зв’язку з відміною кріпосного права у 1861 р. та Столипінською аграрною реформою, з іншого – поступовою деінтенсифікацією розвитку вищої аграрної освіти у зв’язку з поступовим послабленням уваги з боку уряду Російської імперії до справи розвитку вищої професійної школи на території Наддніпрянської України; третій період – інтенсивний (1904-1917 рр.) – характеризується офіційним запровадженням вищої аграрної освіти, розгалуженням мережі аграрних ВНЗ та їх типології, посиленням вимог до змісту та організації навчально-виховного процесу, в результаті чого вища аграрна освіта стало чітко окресленою окремою галуззю професійної освіти України на науково-обґрунтованих засадах розвитку. 4. Вища аграрна освіта у досліджуваний період була складовою частиною аграрної освіти Російської та Австро-Угорської імперій – держав, у складі яких перебувала на той час. Відповідно до територіального поділу між різними країнами вона мала деякі специфічні особливості, до яких слід віднести заборону навчання рідною мовою та штучне обмеження контингенту студентів різних національностей та станів. Водночас вища аграрна освіта України ХІХ – початку ХХ ст. мала і свої національні особливості, зумовлені місцевими умовами, до яких можна віднести виникнення аграрних ВНЗ, які спеціалізувалися на вивченні садівництва, виноградарства та ветеринарної медицини. Аналіз та узагальнення використаних джерел і літератури свідчить про те, що на початку досліджуваного періоду вища аграрна освіта розвивалася стихійно, без чітко визначених урядом напрямів. Нормативна база розвитку вищої аграрної освіти досліджуваного періоду була визначена “Положенням про сільськогосподарську освіту” від 26 травня 1904 р., відповідно до якого розроблялися статути аграрних ВНЗ, що регламентували їх внутрішню діяльність. Суттєвими недоліками системи вищої аграрної освіти України у ХІХ – на початку ХХ ст. були: відсутність єдиного державного підходу до управління нею, підпорядкування різним міністерствам, неузгодженість методологічних принципів професійної та загальноосвітньої підготовки, відсутність єдиних вимог до кваліфікаційних характеристик, що не давало можливості створити єдину систему вимог до змісту та плану навчальної роботи аграрних ВНЗ. На відміну від сучасних, розвиток аграрних ВНЗ досліджуваного періоду залежав від окремих учених, які, здебільшого, обіймали вузькі галузі науки, тому вони були більш вузькопрофільними і, водночас, надавали студентам набагато вищий рівень практичної підготовки, що позитивно позначилося на процесі формування професійної компетентності фахівців для сільського господарства. 5. Дослідження засвідчило, що сучасні умови розвитку України обумовлюють пошук нових підходів до організації навчально-виховного процесу в аграрних ВНЗ, які враховували б традиційний історичний досвід підготовки фахівців для аграрного сектору. Відповідно, у здійсненні реформування системи вищої аграрної освіти доцільно було б використати деякі аспекти її позитивного дореволюційного досвіду, а саме: - оновлення змісту вищої аграрної освіти та визначення її стандартів на рівні досягнень аграрної науки, техніки і технологій, а також світового досвіду на основі використання ідей інтеграції й диференціації загальноосвітньої і спеціальної підготовки; - визначення науково обумовленої номенклатури професій і спеціальностей відповідно до вимог соціально-економічного та культурного розвитку українського суспільства у конкретний історичний період, а також врахування регіонального розміщення ВНЗ у підготовці фахівців; - посилення зв’язку теоретичної з високим рівнем практичної підготовки студентів (насиченість навчально-виховного процесу практичними заняттями та екскурсіями в реальних умовах аграрного виробництва, відпрацювання тривалого терміну переддипломної практики з подальшим практичним втіленням дипломного проекту та його захистом, практична спрямованість курсових робіт); - забезпечення випускників місцем роботи та, відповідно, мотивування навчання студентів аграрних ВНЗ знанням сфери та змісту майбутньої професійної діяльності; - навчання невеликими групами для забезпечення індивідуалізованого підходу під час навчання та проходження практики студентами; - посилення навчально-матеріальної бази та науково-методичного забезпечення навчального процесу у аграрних ВНЗ; - створення при аграрних закладах освіти курсів та показових навчальних ферм, господарств тощо для обміну оригінальним творчим досвідом; проведення оперативної консультативної роботи з місцевим населенням; - широке залучення студентів до наукової роботи та створення осередків наукових однодумців як основи формування наукових шкіл та течій; - різноманітність джерел фінансування аграрних ВНЗ та оплати за навчання для розширення можливостей доступу до одержання вищої аграрної освіти молоддю на Україні. Актуальними напрямами подальшої розробки окресленої проблеми є: вивчення зарубіжного досвіду вищої аграрної освіти України; розширення хронологічних меж та вивчення особливостей вищої аграрної освіти на різних етапах розвитку України; аналіз становлення та розвитку вищої аграрної освіти жінок; дослідження системи підготовки та перепідготовки науково-педагогічних працівників аграрних ВНЗ України; вивчення досвіду неформальної та позашкільної системи аграрної освіти. |