Анотація до роботи:

Довгань Г.В. Становлення та розвиток законодавства України про інтелектуальну власність (історико-правовий аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2009.

Вперше на рівні монографічного дослідження комплексно розглядається історія права інтелектуальної власності та законодавства про інтелектуальну власність в Україні. В результаті проведеного дослідження обґрунтовано висновок про історичну зумовленість становлення права інтелектуальної власності в Україні та наступність його розвитку. Запропоновано основні критерії для періодизації історії права інтелектуальної власності: принципи правового регулювання відносин інтелектуальної власності, історичні форми права інтелектуальної власності, стан розвитку законодавства про інтелектуальну власність. На основі цих критеріїв проведено періодизацію з виділенням чотирьох етапів розвитку – середньовічна історія права інтелектуальної власності, нова, радянська та новітня. Виявлено, що історія права інтелектуальної власності в Україні базується на послідовному визнанні права людини на творчість і позитивно-правовому визнанні результатів творчості як інтелектуальної власності.

1. Історія права інтелектуальної власності в Україні має динамічний та конкретно-історичний характер, відображає західну правову традицію регулювання творчості людини та європейські цінності, зокрема, необхідність певних позитивних зобов’язань держави щодо захисту результатів інтелектуальної творчості. Розвиток права інтелектуальної власності в Україні базується на послідовному визнанні права людини на творчість і позитивно-правовому визнанні результатів творчості як інтелектуальної власності.

2. Розвиток права інтелектуальної власності в Україні характеризується як загальними закономірностями, так і особливостями. В Україні розвинулися всі історичні форми права інтелектуальної власності, які змінювали одна одну і були зумовлені, перш за все, економічними, політичними, соціальними, культурними факторами. Особливістю є те, що у певні історичні періоди ці форми виявлялися по-різному, а їх трансформація не завжди мала прогресивний характер. Ця особливість в значній мірі пояснюється тим, що українські землі входили до складу різних країн і, відповідно на їх території діяли різні правові системи.

3. В результаті проведеного дослідження виявлені критерії для періодизації історії права інтелектуальної власності в Україні, а саме: принципи правового регулювання відносин інтелектуальної власності, історичні форми права інтелектуальної власності, стан розвитку законодавства про інтелектуальну власність. На основі названих критеріїв виділені наступні етапи історії права інтелектуальної власності в Україні – середньовічний, новий, радянський та новітній. Для першого етапу характерні архаїчні уявлення про інтелектуальну власність, відсутність державного регулювання і позитивного права, яке б систематично встановлювало правила поведінки у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. По суті цей період необхідно вважати періодом зародження права інтелектуальної власності в Україні з необхідними атрибутами формування ідейних, економічних, релігійних, інших передумов розвитку інтелектуальної діяльності та утворення інтелектуальної власності. У цей період розвинулася перша історична форма права інтелектуальної власності.

4. Друга історична форма права інтелектуальної власності в Україні сформувалася впродовж наступного етапу, який охоплює кінець ХVIII – початок ХX ст., коли українські землі перебували у складі імперій Австрії (згодом Австро-Угорщини) та Росії. Відтак на них поширювалося австрійське та російське законодавство про інтелектуальну власність. Аналіз цього законодавства свідчить про його формування під впливом європейської доктрини авторського права та права промислової власності. Вплив цієї доктрини вперше виявився за посередництва австрійського законодавства про інтелектуальну власність. Перехід від факультативної правової охорони результатів інтелектуальної діяльності у формі привілеїв до облігаторного принципу, закріпленого на законодавчому рівні, спочатку відбувся на західноукраїнських землях.

5. У період відродження української державності початку ХХ ст. сформувалася окрема історична форма українського права інтелектуальної власності. Важливо підкреслити, що у вузьких часових рамках сформувалися не тільки ідеї, концепції розвитку права інтелектуальної власності, а й були розроблені проекти конституційних норм, законодавчих, підзаконних нормативних актів, організаційно-правовий механізм захисту інтелектуальної власності. Великий обсяг архівних матеріалів і їх зміст свідчать, що на початку ХХ століття велася послідовна робота з формування державної системи правової охорони прав інтелектуальної власності, створення національного законодавства про інтелектуальну діяльність і інтелектуальну власність. Фактично українська революція 20-х років ХХ ст. створила реальні передумови для якісних змін у розвитку українського права інтелектуальної власності. Історичний досвід, набутий у цей період, теоретичні та практичні напрацювання цієї доби створили передумови для використання цих здобутків у розвитку сучасного українського права інтелектуальної власності. Політична поразка української революції припинила розбудову державної системи правової охорони інтелектуальної власності, однак закріплені в той час ідеї показали в історичній перспективі свою конструктивність. Більша частина ХХ століття характеризується неоднорідністю історичних форм розвитку права інтелектуальної власності на українських землях.

6. У 20-х - 30-х роках ХХ століття на західноукраїнських землях діяло законодавство Республіки Польща. У Польщі на державному рівні було визнано важливість винахідництва, захисту авторських прав для національної та економічної безпеки. Про це свідчить прийняття через місяць після проголошення незалежності Польщі декрету про Патентне відомство. Закон Республіки Польща “Про авторське право” від 29.03.1926 р. був прогресивним документом, який містив низку новел, що зумовили подальший розвиток доктрини авторського права. Слід зазначити, що на західноукраїнських землях значно раніше, ніж в інших регіонах України, почали діяти міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності.

7. У радянській період правове регулювання у сфері інтелектуальної власності здійснювалося на основі загальносоюзного законодавства. Характерною рисою радянської науки була відсутність комплексної правової охорони результатів творчої діяльності: розрізняли авторське право і винахідницьке. У радянській науці гостро критикували теорію права інтелектуальної власності, це поняття не використовувалося ні в законодавстві, ні у науковому обігу. Розвиток радянського законодавства у цій сфері відбувався під впливом лише внутрішніх факторів. Воно відрізнялося тим, що було пристосоване і могло діяти лише за умов адміністративно-командної системи управління. Лише в СРСР існували дві форми правової охорони винаходів: авторське свідоцтво і патент. Аналіз архівних матеріалів свідчить, що проголошувана свобода творчості обмежувалася. Значну роль в УРСР у сфері інтелектуальної власності відігравали громадські організації.

8. Четвертий етап історії права інтелектуальної власності розпочався у 1991 р. і триває дотепер. На початку 90-х років після здобуття Україною незалежності у державі спостерігалася криза у системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності, зумовлена відсутністю національної нормативної бази та спеціальних державних органів у цій сфері. Протягом 1991-1994 рр. були закладені основи законодавчої бази національної системи правової охорони результатів інтелектуальної діяльності. У період з 1994 р. по 1999 р. визначилися напрями подальшого розвитку цієї системи з урахуванням наміру України вступити до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі. Важливою подією стало закріплення у Конституції України права інтелектуальної власності (ст.ст. 41, 54). З прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р., який містить книгу 4 „Право інтелектуальної власності”, в Україні була закріплена традиційна для неї дворівнева система законодавства про інтелектуальну власність. Збережена наступність у правових традиціях, яка полягає у розміщенні норм про право інтелектуальної власності у системі цивільного законодавства. Саме історична традиція правової охорони інтелектуальної власності дозволяє розглядати Україну як невід’ємний елемент європейської та глобальної системи правового регулювання інтелектуальної діяльності та захисту її результатів.

Публікації автора:

1. Довгань Г. В. Розвиток авторського права на західноукраїнських землях у складі Польщі у 20-30-х роках ХХ ст. / Г. В. Довгань // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2007. – Випуск 44. – С. 75 – 82.

2. Довгань Г. В. Правове регулювання відносин промислової власності на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини з 1772 по 1918 рік / Г. В. Довгань // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2007. – Випуск 45. – С. 61 – 68.

3. Довгань Г. В. Правова охорона авторських прав на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини з 1772 по 1918 рр. / Г. В. Довгань // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 38. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 196 – 202.

4. Довгань Г. В. Законодавство Російської імперії про охорону винаходів і його реалізація на українських землях (ХVII-XIX ст.ст.) / Г. В. Довгань // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2008. – № 1. – С. 29 – 35.

5. Довгань Г. В. Законотворча діяльність Директорії у сфері винахідництва / Г. В. Довгань // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 2. – С. 111 – 114.

6. Довгань Г. В. Правова охорона об’єктів промислової власності на західноукраїнських землях у складі Польщі у 20-30х роках ХХ ст. / Г. В. Довгань // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2008. – № 4. – С. 16 – 24.