Розгляд співвідношення категорій сурядності, однорідності й ряду та їх кваліфікаційних ознак зумовлює звернення до диференційних параметрів кожної з них та їх характеристики як таких, що закріплені за відповідними синтаксичними ярусами. 1. Сурядність – це синтаксична багатолінійна й багатовимірна категорія, що пов’язана з уявленням про певний умовний простір, в якому встановлюється конфігурація центральних і периферійних її компонентів, виділяються сфери перетину з синтаксичними категоріями предикативності, однорідності та ін. 2. Однорідність належить до категорій формально-граматичної організації речення, функціонуючи та постаючи тільки на внутрішньому просторі останнього. Стилістично-комунікативній специфікації підпорядковуються компоненти категорії однорідності тільки в тому разі, коли їхнє виокремлення відповідає ситуативно-комунікативним завданням. 3. Ряд являє собою універсальний тип найпростішої конструкції з паралельними членами, що включає: 1) однорідні члени речення, 2) неоднорідні члени речення, зорганізовані різними формами сурядного зв’язку (приєднування, градація); 3) пояснювальну конструкцію. До кваліфікаційних ознак ряду належать: а) сурядний зв’язок між компонентами ряду; б) загальна співвіднесеність із спільним членом речення; в) логіко-семантична схожість; г) наявність рівноправних синтаксичних відношень сурядності, коли зовнішнім виразником сурядного зв’язку виступає сполучник, рідше – інтонація; ґ) морфологічна однотипність компонентів. 4. Врахування багатоаспектності реченнєвої структури (формально-граматичний, семантико-синтаксичний, власне семантичний, комунікативний рівні) уможливлює простеження корелятивності сурядності із напрямами реалізації синтаксичних зв’язків та їх формальних виявів, однорідності – із закономірностями формально-граматичної будови речення, ряду – з тенденціями побудови синтаксичних конструкцій, специфікою їх семантико-синтаксичної організації (семантико-синтаксичний критерій), з акцентуванням спільної комунікативної значущості (комунікативний аспект) та з підпорядкуванням єдиній семантиці – у широкому розумінні (власне семантичний аспект). 5. Поняття ряду значно ємніше від понять сурядності та однорідності, які перетинаються тільки в одному з виявів ряду – типових реалізаціях синтаксичних позицій та однаковій їх семантичній репрезентації. В усіх інших випадках (неоднорідні члени речення, пояснювальні, уточнювальні конструкції) синтаксичний ряд не корелює й не може корелювати з поняттям однорідності. 6. Аналіз структурної типології синтаксичних рядів спростовує твердження щодо їх семантичної та структурної незамкненості. Врахування всіх можливих логічних, стилістичних та структурних нюансів синтаксично організованих сурядних рядів мотивувало виявлення дванадцяти основних типів, об’єднаних у три класи: відкриті, закриті й комбіновані. 7. Розгляд співвідношення конструкцій з узагальнювальними словами та особливостей побудови синтаксичного ряду засвідчив, що однорідні члени позбавлені безпосередніх смислових і граматичних зв’язків з тими членами, з якими пов’язане узагальнювальне слово. Структурно зорганізовані їхні сегменти є елементами складнішого, ніж просте речення, утворення. Останні є об’єднаннями кількох речень, що реалізують мікроконтекст найбільшої семантичної й структурної цілісності. 8. На підставі врахування дворівневої семантики однорідних членів (позиційної та власне конкретних семантичних відношень) встановлено, що виділювані протиставні, розділові та зіставні семантичні відношення часто реалізують синтаксичну нерівноправність, яка жодним чином не порушує однорідності членів того чи іншого синтаксичного ряду. 9. Функціонально-семантичні типи ряду постають репрезентативно викінченими на тлі внутрішньорядних семантико-синтаксичних відношень, що ґрунтуються на відповідних синтаксичних формах сурядного, приєднувального, опосередкованого синтаксичних зв’язків. Загалом функціонально-семантичні типи ряду базуються на: 1) функції сполучника й характері інтонації (особливо в асиндетичних рядах); 2) наявності спеціальних актуалізаторів сурядного зв’язку, що слугують “будівельним” матеріалом ряду; 3) взаємодії лексичних значень компонентів певного ряду; 4) співвідношенні членів ряду за ознакою реальності / нереальності та за ступенем значимості в межах ряду. 10. Різні типи сурядних відношень та їхні семантико-синтаксичні різновиди суттєво різняться частотністю та продуктивністю, значною варіативністю у відповідних стилях (офіційно-діловому, публіцистичному, науковому, художньому і под.) української мови. Так, копулятивно-кон’юнктивний тип складає 61,6% від загалу аналізованих конструкцій, диз’юнктивний – 15,3%, конфронтативний – 12,2%, адверсативний – 8,7%, а полікомпонентні мішані ряди з різними типами зв’язку охоплюють тільки 2,2%, характерною особливістю яких є поділ на ланки, що зумовлено характером сполучників та порядком їх розташування, співвіднесеністю семантики сусідніх однорідних членів та наявністю при них залежних слів. Більш чіткий тип і тому більш “агресивний” включає в себе менш чіткий. У сучасному синтаксичному ладі української мови простежується певна залежність уживання того чи іншого підтипу семантико-синтаксичних відношень не тільки від функції членів ряду в реченні, але й від стильової належності того чи іншого тексту. Соціативний різновид копулятивного типу використовується виключно в художньо-белетристичному та розмовному стилях. Сильна диз’юнкція постає маркувальною ознакою наукового стилю. Результативно-єднальні відношення притаманні офіційно-діловому й науковому стилю. 11. Зовнішні зв’язки членів ряду ґрунтуються на структурній та смисловій внутрішньорядній автономності його компонентів та їх рівнорядному об’єднанні щодо відношення до компонента, який перебуває поза структурою ряду. Це засвідчує, що члени ряду позбавлені морфологічних обмежень. Внутрішньорядні зв’язки – це різноманітні форми сурядного, приєднувального, опосередкованого синтаксичних зв’язків. Наявність двох останніх різновидів синтаксичного зв’язку постає ознакою, що сигналізує про похідність такого речення. Тому речення, в якому наявний будь-який тип синтаксичного ряду, є формально й семантично неелементарним. Водночас приєднувальний синтаксичний зв’язок у різноманітних формах його вияву є конститутивною ознакою співвідношення такого речення з текстом, оскільки приєднувальний зв’язок сигналізує, що певні форми, ряди форм постали як щось додаткове, що не зумовлене потребами внутрішньореченнєвої будови. Основні положення дисертації висвітлено в таких публкаціях: 1. Проблема ряду в сучасній лінгвістиці // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 9. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – С.69-74. 2. Синтаксична нерівноправність однорідних членів речення: статус і різновиди // Ономастика і апелятиви. Зб. наук. праць. Випуск 17.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С.98- 108. 3. Статус і структурні різновиди речень з узагальнювальним словом при однорідних членах // Вісник Черкаського університету ім.Б.Хмельницького. Вип. 46. – С.80-90. 4. Синтаксичний статус ряду різнофункціональних компонентів // Лінгвістичні студії : Зб. наук. праць. Випуск 12. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С.146-149. | 