У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки: – Історіографічний аналіз праць радянських, зарубіжних, сучасних українських та українських еміграційних авторів вказує, що наявні в них відомості про С. Ленкавського носять фрагментарний характер та не відображають його цілісного образу і впливу на політичну діяльність ОУН. Однак їх комплексне поєднання із джерельним матеріалом усіх типів при залученні фондів закордонних архівних збірок ОУН дозволило реконструювати життєвий шлях, громадсько-політичну діяльність і творчу спадщину С. Ленкавського та рівень його ідеологічного й організаційного впливу на Організацію українських націоналістів. – С. Ленкавський здійснював значний організаційний та ідеологічний вплив на процес заснування та становлення ОУН. Ще з юнацьких років він займав чільні позиції в підпільних українських націоналістичних організаціях Галичини. Значною мірою від його позиції у проводі СУНМ залежало, щоб ця організація залишилася на позиціях підпільної боротьби і саме на її організаційній базі розвивалася мережа ОУН у Західній Україні. Вплив С. Ленкавського на визначення ідеологічного спрямування СУНМ забезпечив якісний світоглядний рівень членів цієї мережі на етапі її становлення, а його принципова позиція під час ідеологічних дискусій на установчому Конгресі українських націоналістів, теоретичні напрацювання на посаді ідеологічного референта КЕ ОУН ЗУЗ і зокрема написані ним “Десять заповідей українського націоналіста” вагомо вплинули на формування ідеологічних основ ОУН. – Під час розколу ОУН 1939–1940 рр. С. Ленкавський зайняв позицію радикальних націоналістів, об’єднаних навколо С. Бандери, і не поділяв поміркованої тактики ПУН в умовах початку Другої світової війни. В той же час, користуючись авторитетом співзасновника та одного із провідних ідеологів ОУН, він особисто вів переговори з головою ПУН А. Мельником та докладав зусиль для досягнення порозуміння. С. Ленкавський увійшов до складу Революційного проводу, очолюваного С. Бандерою, посилив його своїм авторитетом і відіграв одну з ключових ролей у збереженні перспектив розвитку революційного націоналізму. Він активно включився у розбудову організаційних та ідеологічних основ ОУН (р). Йому належить визначальна роль у напрацюванні “Маніфесту українських націоналістів”, участь в організації Другого (Краківського) ВЗ ОУН, підготовка прийнятих на ньому
“Ідеологічних уточнень”, участь у роботі Комісії державного планування
та спеціальної організаційної комісії по розробці розділу “Пропагандивні вказівки” до плану “Боротьба й діяльність ОУН під час війни”. В умовах початку Другої світової війни та проголошення Акту відновлення Української державності 30 червня 1941 р. С. Ленкавський організував у Львові ефективну роботу Головного осередку пропаганди. Через легально діючий Інститут націоналістичної освіти ним здійснювалося ідеологічно-пропагандистське забезпечення процесу державотворення, залучення до нього широкої громадськості, наукових та мистецьких кіл, підготовка друкованих матеріалів для похідних груп ОУН на терени Східної України. Потрапивши після арешту до концтабору Освенцім, С. Ленкавський продовжував підпільну діяльність і очолював у ньому провід українських політв’язнів. – В умовах еміграції С. Ленкавський активно включився у формування закордонних структур ОУНь(р), став співзасновником Закордонного центру ОУН, а після його трансформації у Закордонні частини постійно входив
до складу Проводу. За обсягом повноважень виконував функції заступника Голови із внутрішньоорганізаційних питань, на етапі становлення (1946–
1954 рр.) ефективно застосовував свій організаційний довоєнний досвід
в розбудові ЗЧ ОУН, а особливо системи внутрішнього вишколу, Служби безпеки, Військового сектора, Референтури крайових зв’язків; у створенні Референтури підсовєтських справ та інформаційно-аналітичнму забезпеченні процесу боротьби з радянським режимом. У процесі внутрішньої дискусії 1946–1954 р. С. Ленкавський займав конструктивну позицію, докладав зусиль для досягнення компромісу,
в умовах розколу став на бік Проводу ЗЧ ОУН та його Голови С. Бандери. Учергове опинившись на вістрі внутрішньоорганізаційного конфлікту, він силою свого авторитету вирішально впливав на збереження організаційного ядра та ідеологічної спадкоємності революційного крила ОУН. – Після завершення опозиції С. Ленкавський і далі входив до Президії Проводу ЗЧ ОУН як заступник Голови, а після вбивства С. Бандери в 1959 р. був обраний Головою Проводу та перебував на цій посаді до 1968 р. В умовах інформаційно-пропандистського пресингу та провокацій радянських спецслужб він зумів перевести тактику політичної боротьби з радянським режимом із прямого протистояння у пропагандистське русло, посилити систему внутрішньої та зовнішньої безпеки ЗЧ ОУН, зберегти її організаційну єдність та психологічну рівновагу. У складних умовах роз’єднаності структур ЗЧ ОУН та ОУН в Україні
й реальної ліквідації мережі останньої як організаційної цілісності, С. Ленкавський розробив проект організаційно-правових підстав скликання Четвертого ВЗ ОУН (р), інтелектуально вирішив проблему наступності та забезпечив процес трансформації ЗЧ ОУН в єдину структуру ОУН (р). Після Четвертого ВЗ ОУН С. Ленкавський входив до складу Проводу, користувався беззастережним авторитетом серед членства, керував референтурою пропаганди, особисто контролював систему зв’язку з націоналістичним підпіллям та дисидентським рухом в Україні. – Невід’ємною частиною діяльності С. Ленкавського в рамках закордонних структур ОУН (р) була його громадська праця та здійснення впливу на процеси консолідації громадських і політичних організацій. Від самого початку перебування на еміграції С. Ленкавський брав активну участь
у наданні допомоги інтернованим учасникам 1-ї дивізії УНА, у процесі самоорганізації та захисту від насильницької репатріації до СРСР переміщених осіб, у створенні громадських організацій – Ліги українських політв’язнів та Спілки української молоді. Найважливішим досягненням С. Ленкавського у сфері громадського життя слід вважати його вплив як Голови Проводу ЗЧ ОУН на процес консолідації українських громадських організацій у формі Світового конгресу вільних українців. Перебуваючи на чолі ЗЧ ОУН, С. Ленкавський докладав великих зусиль до політичної консолідації української еміграції. Він зумів налагодити персональні контакти та досягнути порозуміння з українськими політичними силами, що входили до об’єднання УНРада, і особливо з ОУН (м), принциповий конфлікт із якою тривав від 1940 р. – Потреба інформаційного забезпечення діяльності ЗЧ ОУН зумовила активну участь С. Ленкавського у заснуванні кооперативної друкарні “Ціцеро” та у виданні й редагуванні ряду друкованих органів: газет “Українська трибуна”, “Український самостійник”, “Шлях перемоги”, “Борітеся – поборете!”, журналів “Літературно-науковий вісник”, “Визвольна політика”, “Сурма”. Його редакторський хист проявився при підготовці ряду книжкових видань: збірників “Євген Коновалець і його доба”, “Московські вбивці Бандери перед судом”, “Російський колоніалізм в Україні”, збірника творів С. Бандери “Перспективи української революції”, історичних праць П. Мірчука “Нарис історії ОУН “(Т. І.) та Н. Полонської-Василенко “Історія України”. |
