Проведене дослідження концептуальних засад теорії і практики страхування, особливостей функціонування страхового ринку в умовах трансформації економіки України та стратегії його розвитку дало можливість зробити висновки теоретико-концептуального змісту, методологічного й науково-практичного спрямування. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми щодо розроблення засад формування і стратегії розвитку страхового ринку в Україні. Недостатній рівень розвитку страхового ринку в Україні у цілому і його окремих сегментів і інститутів значною мірою є результатом їхнього недостатнього теоретичного й організаційно-методологічного осмислення. Внаслідок того, що досі однозначно не визначено сутності страхування, його специфічних особливостей і функціонального призначення та місця й ролі у життєдіяльності громадян, суб’єктів господарювання і держави в цілому, теоретичних основ формування страхового ринку та стратегії його розвитку, унеможливлювалося розроблення комплексу практичних заходів щодо підвищення рівня страхового захисту фізичних і юридичних осіб та збільшення інвестиційних ресурсів. Подолання цих негативних моментів потребує з’ясування наявних проблем, розроблення й реалізації конкретних пропозицій щодо підвищення рівня страхового захисту, розвитку вітчизняного страхового ринку та його окремих елементів за такими напрямами: І. У теоретичному плані – розв’язання важливої наукової проблеми щодо визначення теоретичних і організаційно-методологічних засад формування і стратегії розвитку страхового ринку в Україні у цілому та його окремих складових. З огляду на це: 1. Страхування треба розглядати як складне економіко-правове і соціальне явище, що безпосередньо впливає на всі сфери життєдіяльності громадян, суб’єктів господарювання, регіонів, галузей господарського комплексу і держави в цілому. Водночас під страховим ринком слід розуміти регульовану систему стійких економічних відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), посередниками і продавцями, пов’язаних із формуванням попиту, пропозиції та ціни на прямий страховий захист і перестрахування, що матеріалізуються в страхових, перестрахувальних і супутніх послугах у певній країні, групі країн чи міжнародному масштабі. 2. Дослідження страхового ринку доцільно проводити з огляду на те, що він є складною багатоаспектною категорією, яка характеризується взаємозв’язком і взаємозумовленістю її окремих складових. А тому, недоліки чи помилки у забезпеченні належного рівня страхового захисту в одних його сегментах (інститутах) відразу негативно позначаються на інших і на всій їхній сукупності. Ось чому є гостра потреба під час прийняття стратегічних, а отже, і тактичних управлінських рішень ураховувати всі чинники, що впливають на той чи інший результативний показник, їх взаємозв’язок і взаємозумовленість, прогнозувати конкретні наслідки реалізації певних заходів. 3. Під час вивчення основних системотворних елементів стратегічного розвитку страхового ринку необхідно брати до уваги складність сучасної ситуації, яка полягає в тому, що момент формування національного ринку страхових послуг збігся з переходом від адміністративно-командної економіки до ринкового господарства, а отже наявний стан, можливість нарощування й оптимізації фінансового потенціалу всіх його учасників як неодмінної передумови поступального розвитку цього ринку, негативно впливає на розмаїття об’єктивних і суб’єктивних чинників. 4. Розроблення теоретичних і організаційно-методологічних засад формування й стратегічного розвитку страхового ринку має охоплювати розкриття сутності й формулювання визначень категорій “страхування”, “страховий фонд”, “страховий ринок”, “регіональний страховий ринок”, “страхова політика”, “страховий потенціал регіонів”, “фінансовий механізм страхування”, “фінансовий потенціал страховика”, а також їхніх невід’ємних складових; з’ясування належності страхування до стадій відтворення, специфічних особливостей страхування та його функцій (функцій окремих його видів і учасників страхового ринку), а також класифікацій страхування, перестрахування, страхових ринків; уточнення трактування страхового ризику і випадку, організації страхування та його принципів (принципів формування його окремих складових і функціонування страхових компаній, визначення страхових внесків, засад побудови системи оподаткування страховиків, стратегічного управління в страхових компаніях); обґрунтування необхідності багатоаспектного розгляду питань державного регулювання й підходів до формування стратегії страховика в умовах сучасного ринку; визначення чинників і стратегічної моделі функціонування вітчизняного страхового ринку; визначення критеріїв ефективності функціонування страхових компаній для страхувальників, страховиків, страхової системи і держави в цілому; розроблення економіко-математичних моделей для визначення оптимальних значень основних результатів діяльності страхових компаній. 5. Оцінка рівня страхового захисту має проводитися з урахуванням дотримання принципів адекватності оцінюючих параметрів сутності процесів, що є предметом аналізу; комплексності (врахування усіх чинників, що впливають на той чи інший сегмент (інститут) страхового ринку); виявлення наявних чи потенційних проблем його функціонування; можливості вжиття необхідних превентивних, профілактичних чи корегувальних заходів щодо їх усунення або запобігання виникненню. 6. Розроблення основних напрямів стратегічного розвитку страхового ринку має передбачати зміну його сьогоденної моделі: пріоритетом якої є страховик, що нав’язує споживачам вигідні йому види обов’язкового страхування, інші страхові продукти незалежно від стану їхнього платоспроможності, на модель, пріоритетом якої має бути страхувальник; орієнтованої на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, на модель, орієнтовану на врахування індивідуальних особливостей і потреб споживачів страхових послуг; що фактично ігнорує брокерів і консультантів, відводячи їм другорядну роль так званої “інфраструктури” чи “каналів продажу” стандартизованих страхових продуктів, на модель, для якої характерним буде розвиток у країні ринкового механізму страхового посередництва. 7. Стратегія необхідна для розвитку вітчизняного страхового ринку в цілому, його галузевих і регіональних сегментів, окремих страхових компаній і посередників, систем управління продажем. ІІ. В аналітичному плані – комплексний аналіз фактичного стану формування страхового ринку, функціонування вітчизняних страхових і перестрахувальних компаній та посередників. З огляду на це: 1. Аналізу проблем формування українського страхового ринку має передувати розгляд розвитку страхування в зарубіжних країнах, виявлення його загальних закономірностей і специфічних особливостей, що може забезпечити (звичайно, з урахуванням специфіки українського страхового ринку) можливу адаптацію позитивного зарубіжного досвіду до вітчизняних умов. 2. Оцінка статус-кво функціонування вітчизняного страхового ринку має здійснюватися з огляду на його спрямованість на повноцінний страховий захист громадян, суб’єктів господарювання, регіонів, галузей господарського комплексу, держави; сталість і ефективність функціонування; критичний аналіз чинної нормативно-правової бази, що регламентує всі аспекти здійснення страхової діяльності; її організаційно-методологічного, інформаційно-аналітичного, кадрового й технологічного забезпечення. 3. Предметом комплексного аналізу стали тенденції, проблеми функціонування страхових компаній, державного регулювання страхової діяльності, а також соціально-економічного розвитку держави в цілому, перебігу інтеграційних і глобалізаційних процесів на світовому страховому ринку. 4. Ретельному аналізові має бути піддано виконання таких вимог, що висуваються до стратегічного розвитку страхового ринку, як наявність його чіткої концепції, відповідних сценаріїв, адекватного нормативно-правового забезпечення, інформаційної бази для об’єктивного і всебічного моніторингу, належної координації зусиль усіх учасників ринку; забезпечення прозорості його функціонування; відповідності окремих кроків уряду і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг стратегічним цілям; реальність вимог, що ставляться до окремих учасників страхового ринку. 5. Суттєвої уваги потребує і всебічний аналіз стану розроблення стратегій вітчизняних страхових компаній, економічна оцінка ефективності їхніх управлінських рішень щодо взаємопов’язаних завдань із ринкового позиціонування (тобто вибору споживацьких груп, на які в основному в перспективі орієнтуватиметься страховик при просуванні своїх послуг, а також низки страхових продуктів) й внутрішнього реформування (зміни технологій роботи з клієнтами, системи збору й обробки інформації, а також технології прийняття рішень і їх виконання). ІІІ. У практичному плані – розроблення на підставі дослідження та порівняння стану, ефективності й тенденцій розвитку вітчизняного страхового ринку та його окремих сегментів і інститутів, державної політики в цій сфері, наявних форм і методів державного регулювання цього сектора національної економіки конкретних пропозицій щодо стратегічного розвитку страхового ринку України. З огляду на це: 1. Необхідні розроблення й послідовна реалізація науково обґрунтованої політики стимулювання кількісного розвитку страхового ринку України і якісного удосконалення його клієнтської бази, тобто політики, здійснюваної в інтересах усіх потенційних вітчизняних страхувальників. Стратегія розвитку страхового ринку України має бути орієнтована насамперед на досягнення належного рівня особистого страхування, зокрема його довгострокових (накопичувальних) видів. 2. При визначенні перспектив розвитку вітчизняного страхового ринку обов’язково треба враховувати, що страхування не розвивається саме собою, а супроводжує економічне зростання у державі в цілому. Його успіхи і невдачі багато в чому залежать від макроекономічної ситуації. Тому умовами й передумовами розвитку страхового бізнесу є: економічне зростання і підвищення добробуту населення й доходів суб’єктів господарювання; наявність платоспроможного попиту на страхові послуги і відповідного йому попиту продуктового ряду; формування сприятливих страхуванню податкового режиму зокрема й інвестиційного клімату загалом; удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує здійснення страхової діяльності; укорінення страхової культури і звички до страхування, усвідомлення економічної доцільності й необхідності страхування з боку фізичних і юридичних осіб; довгострокове планування страхового бізнесу, розроблення стратегії розвитку вітчизняного страхового ринку; залучення стратегічних інвесторів на вітчизняний страховий ринок; підвищення прозорості страхового бізнесу; оцінка страхового бізнесу за допомогою його капіталізації на фондовому ринку; розвиток самоорганізації страхового бізнесу, забезпечення ефективної діяльності професійних асоціацій і товариств із захисту прав страхувальників; формування сприятливого іміджу страхової галузі в очах населення тощо. 3. Подальший розвиток вітчизняного страхового ринку багато в чому визначатиметься зміцненням його наукового супроводження, оскільки без забезпечення пріоритетності наукових досліджень економічних і фінансових основ страхової діяльності не вдасться подолати превалюючу нині у страховому співтоваристві неадекватність оцінок стану і перспектив страхового бізнесу в Україні, з’ясувати напрями справжнього розвитку реального страхування. Особливо важливо, зокрема, забезпечити наукове дослідження економічних інтересів страхувальників, страховиків і держави й визначити конкретні шляхи їхнього поєднання, розглядаючи страхувальників як імператив, головну мету розширеного відтворення страхових відносин у нашій країні. Тобто інтереси страхувальників мають розглядатися як пріоритетні в системі інтересів, що забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринку. 4. Для розвитку економічно стійкого, соціально справедливого й ефективного страхового ринку необхідно, щоб: схеми страхування не викривляли ринкових (цінових) сигналів; страхові тарифи і відшкодування забезпечували широку участь страхувальників у програмах страхування; страхування не компенсувало втрат через неправильні виробничі рішення; при розробленні страхового продукту враховувався феномен природного хеджування; обов’язково використовувалися франшизи (участь страхувальника у збитках при настанні страхового випадку може значно мінімізувати проблему морального ризику); страхові схеми були легко доступними для розуміння і мали прозорий механізм реалізації; існував суворий контроль адміністративних витрат, особливо у випадку субсидіювання страхування державою; роль держави полягала передусім у створенні необхідного правового, економічного й організаційного забезпечення страхової діяльності; перед запуском програм страхування в масштабах країни відбувалася їх не апробація в пілотних регіонах; існувало чітке розмежування між ризиками катастрофічного характеру і ризиками, що страхуються. 5. Серед основних змін, затребуваних вітчизняним страховим ринком, мають стати: значне фінансове посилення страхових компаній, зростання їхнього технологічного рівня і підвищення надійності; розвиток інфраструктури ринку страхових послуг на основі законодавчого встановлення організаційних принципів і адекватного податкового режиму; забезпечення симбіозу обов’язкових і добровільних видів страхування; трансформація спрямованості державного регулювання й нагляду. 6. Стратегія розвитку регіональних страхових ринків в Україні має базуватися на: ґрунтовному аналізі тенденцій і перспективних напрямів їхнього розвитку; плануванні й прогнозі на підставі такого аналізу їхнього розвитку з виділенням держаних пріоритетів здійснення страхових процесів у регіоні, розробленням концепцій і програм розвитку регіональних страхових ринків; виокремленні управлінських блоків діяльності, пов’язаної з розвитком страхового ринку в регіонах; розподілі повноважень, прав і обов’язків; визначенні процедур управління розвитком регіонального страхового ринку; мотивації учасників регіонального страхового ринку; контролі й оцінці результатів діяльності з розвитку регіонального страхового ринку. 7. Стратегія розвитку страхових компаній по суті є цілеспрямованою політикою діяльності на ринку із забезпечення максимізації їхнього прибутку чи ринкової вартості завдяки виявленню й формуванню платоспроможного попиту на страхові послуги наявних і потенційних страхувальників та його задоволення. А тому, основними елементами такої стратегії мають бути ретельний аналіз страхового ринку, якісне поліпшення страхового портфеля, забезпечення ефективної фінансової політики, удосконалення технології страхової діяльності, підвищення кваліфікації персоналу. Майбутнє страхової компанії має визначатися за допомогою ієрархії стратегій, що охоплює три рівні: головну (корпоративну) стратегію, стратегію бізнесу і функціональну стратегію. 8. Особливе місце в загальній стратегії розвитку страхового ринку має належати стратегії формування й управління фінансовими ресурсами і фінансовим результатом страхової системи. Для розроблення ж дієвої фінансової стратегії страховика необхідні чітка постановка її мети/цілей, визначення програми конкретних заходів для її досягнення, ефективна організація виконання такої програми, налагодження контролю її реалізації, аналізу й оцінки можливих проміжних і кінцевих результатів. 9. Особливу увагу при розробленні фінансової стратегії страхової компанії слід сконцентрувати на повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженні (звичайно, в розумних межах) собівартості страхових послуг, правильному розподілі й використанні прибутку, визначенні потреби в обігових коштах, раціональному використанні капіталу. Конкретні параметри максимізації тих чи інших фінансових показників можуть визначатися шляхом розроблення таких відповідних економіко-математичних моделей, як, наприклад, модель максимізації доходу страхової компанії для випадків дискретного й безперервного попиту; модель максимізації прибутку страхової компанії у загальному випадку і для конкретних розподілів випадкової величини кількості об’єктів, що збереглися, з певної фіксованої кількості застрахованих об’єктів; модель максимізації прибутку страхової компанії. |