У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється у розкритті економічної природи та сутності страхування відповідальності в сучасних ринкових умовах і визначення шляхів прискорення розвитку страхування відповідальності в Україні. Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити ряд висновків теоретико-методологічного і науково-практичного характеру, зокрема: 1. Реформи цивільного законодавства, зокрема, запровадження відповідальності без вини і процеси інтенсивного промислового розвитку в другій половині ХІХ століття в країнах Європи призвели до збільшення кількості випадків заподіяння шкоди, яка є наслідком діяльності людей, і обумовили виникнення страхування відповідальності як самостійної галузі страхування. Однією з головних особливостей страхування відповідальності є одночасний захист економічних інтересів обох сторін заподіяння шкоди: відповідального за шкоду страхувальника і осіб, яким такої шкоди заподіяно. Універсальний характер страхування відповідальності дозволяє вирішувати комплекс економічних та соціальних проблем, які виникають при заподіянні випадкових збитків, сприяє його подальшому широкомасштабному розвитку, в першу чергу, в розвинених країнах. 2. В роботі уточнено сутність страхування відповідальності в сучасних ринкових, доведено можливість одночасного застосування в практиці та законодавстві таких понять як “цивільна”, “цивільно-правова“, “майнова” відповідальність, обґрунтовано роль та місце страхування відповідальності у компенсації майнової шкоди. Доведено помилковість тверджень щодо заперечення страхування відповідальності. На основі критичного аналізу існуючих у науковій літературі визначень страхування відповідальності в роботі здійснено спробу уточнити це поняття, визначивши його як самостійну галузь страхування, що об’єднує види страхування, умови яких передбачають повне або часткове відшкодування страховиком шкоди, завданих майновим інтересам страхувальника у зв’язку з обов’язком останнього в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством, компенсувати майнову шкоду (або збитки) третім особам. 3. Встановлено, що встановлений в Законі України “Про страхування” поділ страхування відповідальності на види, має окремі недоліки, головним з яких є відсутність єдиного методологічного підходу. З врахуванням світового досвіду, розроблено класифікацію страхування відповідальності шляхом виділення класів на основі встановлених в статті 6 Закону України “Про страхування” видів добровільного страхування відповідальності. Такі класи об’єднують види добровільного й обов’язкового страхування на здійснення яких страховикам можуть видаватись окремі ліцензії. З урахуванням підходів до ліцензування страхування відповідальності в Україні, доцільним можна вважати виділення ліцензованого підкласу страхування відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки в межах класу страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж власників наземного, повітряного та водного транспорту). Автором запропоновано внести відповідні зміни до статей 6, 7 Закону України “Про страхування”. 4. Макроекономічний аналіз розвитку страхування відповідальності довів, що ця галузь є невід’ємними і важливим сегментом страхового ринку України. Але, незважаючи на значний потенціал, галузь знаходиться на початковому етапі свого становлення. Дослідження специфіки страхування відповідальності в Україні дозволило виявити основні тенденції його розвитку. До позитивних належать: швидкий екстенсивний розвиток галузі; створення в країні законодавчих передумов щодо використання страхування відповідальності для вирішення соціально-економічних проблем; наявність об’єднань страховиків для проведення окремих видів страхування відповідальності – Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне та Морське страхові бюро. Негативними тенденціями є недостатні стимули для розвитку добровільного страхування відповідальності; відсутність науково обґрунтованого переліку обов’язкових видів страхування відповідальності, безсистемність у їх запровадженні; неефективна конкуренція та прояви монополізму при здійсненні окремих видів страхування відповідальності. Встановлення негативних тенденцій у розвитку страхування відповідальності обумовлює необхідність їх усунення. 5. Проведене дослідження порядку й умов проведення окремих видів обов’язкового страхування доводить необхідність їх удосконалення шляхом внесення змін у законодавчі та нормативні акти з обов’язкового страхування відповідальності. Основним недоліком більшості видів обов’язкового страхування відповідальності є невідповідність величини страхової суми, призначеної для компенсації шкоди, заподіяної життю і здоров’ю постраждалих та фактичного розміру шкоди. Оскільки найбільш перспективним видом в Україні є обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, цьому виду приділено найбільшої уваги. Автором обґрунтовано необхідність підвищити страхову суму, яка призначена для компенсації шкоди життю і здоров’ю постраждалих в дорожньо-транспортних пригодах, з 8,5 тис. до 40-50 тис. грн. на кожного постраждалого. 6. На основі проведеного дослідження історичного досвіду та державної політики щодо соціально-економічного захисту постраждалих від заподіяння майнової шкоди в Україні, обґрунтовано висновок, що удосконалення державного регулювання страхування відповідальності полягає, в першу чергу, у розширенні застосування відповідальності, побудованої на принципах повного відшкодування шкоди незалежно від ступеня вини її заподіювача. На думку автора, найбільш результативним може бути поступова відмова від відповідальності, яка передбачає обов’язкову наявність вини заподіювача шкоди. В роботі запропоновано внести зміни до глави 82 “Відшкодування шкоди” Цивільного кодексу України 2003 року з метою створення передумов для розвитку страхування відповідальності. 7. Аналіз сучасного стану страхування відповідальності в Україні засвідчив, що одним з перспективних напрямів удосконалення державного регулювання страхування відповідальності є впорядкування кількості й переліку видів обов’язкового страхування відповідальності за допомогою внесення змін в статтю 7 Закону України “Про страхування”. На підставі аналізу статистичних даних, вивчення законодавчих й нормативних актів та практики проведення деяких видів обов’язкового страхування відповідальності вітчизняними страховиками, автор наводить перелік видів страхування відповідальності, які потребують виключення з числа обов’язкових. В дисертаційному дослідження обґрунтовано заходи, спрямовані на підвищення соціально-економічного захисту постраждалих від необережного поводження з вогнепальною зброєю, у зв’язку із пропозицією скасувати обов’язкове страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї. 8. Однією з особливостей галузі страхування відповідальності є можливість значного розриву у часі між заподіянням шкоди та моментом його виявлення. У зв’язку з цим виникає проблема визначення події, яка є страховим випадком, і, з настанням якої, виникає обов’язок страховика виплачувати відшкодування. На основі аналізу окремих випадків, які мали місце в практиці вітчизняних страховиків, міжнародного досвіду автор вважає, що страховикам України необхідно обмежувати свої обов’язки компенсацією шкоди, яка була виявлена протягом терміну дії договору страхування, тобто застосовувати договори, які базуються на принципі “виявленої шкоди”. В роботі наводяться аргументи щодо доцільності чіткого законодавчого врегулювання питання настання обов’язку страховика виплачувати страхове відшкодування у випадку, коли його причина мала місце до набуття чинності договору страхування. Автор пропонує включити розроблену ним статтю відповідного змісту в проект Закону України “Про договір страхування”. 9. Одним з основоположних принципів страхування є суброгація – перехід до страховика, який здійснив страхову виплату, права зворотньої вимоги до відповідальної за шкоду особи. Проте, згідно із Законом “Про страхування” та Цивільним кодексом України 2003 року, таке право обмежено майновим страхуванням, що є методологічно невірним. Відсутність можливості реалізувати право суброгації в значній мірі унеможливлює превентивний вплив страхування на потенційного заподіювача шкоди і перешкоджає профілактиці правопорушень. На думку автора, необхідно надати право суброгації страховикам при страхуванні відповідальності до фактично винної у заподіянні шкоди особи (якщо це інша, ніж страхувальник особа). Право суброгації може бути застосовано і до самого страхувальника у випадках, безпосередньо встановлених в законодавстві. У роботі надані конкретні пропозиції щодо усунення даних недоліків за рахунок внесення змін в законодавство України про страхування. |
