У дисертації представлено нове вирішення важливого науково-практичного завдання з подальшого розвитку і вдосконалення теоретичних положень та методичного забезпечення питань стратегії управління диверсифікацією сучасного українського підприємства. Отримані результати полягають у тому: 1. На основі морфологічного аналізу і синтезу здобуто суттєво поновлене визначення, згідно з яким диверсифікація – це об’єктивно існуюче явище, в якому віддзеркалюється турбота організації зменшити ризики в своїй діяльності і яке виказує себе через інноваційний процес розширення господарської активності організації як в нові, так і в існуючі сфери діяльності з метою зниження ризиків цієї самої діяльності, підвищення її ефективності та конкурентоспроможності. 2. Нове визначення дозволяє відрізняти між собою добре відому фінансову диверсифікацію – розширення господарської діяльності за допомогою цінних паперів та інших фінансових засобів у напрямки, які не пов’язані з простим розширенням виробничих фондів – і виробничу, яка має комплексний характер, оскільки може охоплювати практично всі бізнес-процеси як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищах підприємства. 3. На основі ретельного переосмислення відомих фактів з розвитку організацій сформовано концептуальний погляд на диверсифікацію як на об’єктивно існуючий атрибут життєвого циклу підприємства, який може "запустити" життєвий цикл організації "з нової сторінки". 4. Господарювання в сучасних ринкових умовах, однією з детермінант яких є високий динамізм, неодмінно потребує застосування стратегії швидкого реагування, генетично пов’язаною з стратегією диверсифікації - оптимальним комплексом диверсифікаційних процесів, які підприємство може дозволити собі з метою зниження ризиків виробництва, підвищення його ефективності та конкурентоспроможності. Стратегія диверсифікації виробництва, яка охоплює всі його фундаментальні, організаційні і соцієтальні фактори, фактично є стратегією росту і водночас антикризовою, оскільки концептуально налаштована на зменшення ризиків за рахунок розширення, диференціації і/або зміни напрямків діяльності підприємства. 5. Доведено, що для розробки і реалізації стратегії диверсифікації на підприємстві необхідна деяка структурна одиниця, яка в дисертації набула назву диверсифікаційної структурної одиниці (ДСО) з визначенням всіх її функцій. 6. Особлива увага тут приділяється так званій ініціативній групі (стейкхолдерам), яка несе на собі весь тягар зі створення і життєвого забезпечення ДСО. Доведено, що мотивація ініціативної групи базується, в основному, на здоровому бажанні кар’єрного росту. 7. Пропонується проектний підхід до виробничої диверсифікації, але на основі підприємницького бізнес-системного підходу (інтрапренерства), який мотивує на розкриття можливостей нарощування якісного потенціалу даного підприємства, а не на пошук рішень в межах існуючих в ньому обмежень. Джерелом бюджетування стратегій диверсифікації виробництва, як правило, може виступати нерозподілений прибуток підприємства або всі ті заходи, які наповнюють поняття "бутстрепінг". 8. Адаптований до стратегій виробничої диверсифікації відомий "портфельний аналіз інвестора" дозволяє визначити як ефективність, так і ризики в кількісній формі, які можуть супроводжувати запропоновану диверсифікацію, чого не дозволяє, наприклад, корпоративний (який теж називають портфельним) аналіз. Наведені приклади практичного використання запропонованої методики формування стратегії диверсифікації виробництва на сучасних українських підприємствах вказують на її відносно не складну процедуру, в якій містяться достатньо відомі прийоми економічного, стратегічного і конкурентного аналізу . Результати досліджень, які сформульовані в п.п. 1, 3 і 5, можна віднести до категорії здобутих вперше, в п.п. 4, 6 і 8 – що дістали подальшого розвитку, в п.п. 2 і 7 – що вдосконалені. |