Анотація до роботи:

Шепіцен А.О. Стратегія забезпечення конкурентоспроможності підприємств аграрного сектора економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Національний аграрний університет, Київ, 2004.

Дістали подальше дослідження економічні поняття конкуренції та конку-рентоспроможності в аграрній сфері. Виділено окремим елементом зовнішнього середовища підприємства і обґрунтовано поняття конкурентного середовища сучасного сільськогосподарського підприємства.

Запропоновано нову методику оцінки конкурентоспроможності підприємства шляхом розділення її на потенційну конкурентоспроможність (рівень забезпеченості підприємства ресурсами виробництва) та поточну конкурентоспроможність (конкурентоспроможність продукції) та проведено її практичну апробацію. Виявлено зв’язок конкурентоспроможності підприємства і конкурентоспроможності продукції з урахуванням специфіки аграрної сфери економіки. Визначено основні шляхи вдосконалення державного регулювання конкурентного середовища аграрної сфери, запропоновано комплексний механізм підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств на основі результатів аналізу конкурентного середовища та поточної конкурентної позиції підприємства.

1. Конкуренція - це процес постійного взаємного суперництва між суб’єктами ринку, які знаходяться в одному сегменті та за допомогою товарів і послуг прагнуть завоювати визнання й отримати гроші споживачів. Відносинам конкуренції в аграрній сфері притаманні певні особливості: диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, який зумовлює неможливість сільськогоспо-дарського виробництва витримувати міжгалузеву конкуренцію; відсутність суттєвих бар’єрів входу на ринок, що є причиною постійного тиску потенційних конкурентів; диференціація земельних угідь, яка може бути стійкою конкурентною перевагою і зумовлює необхідність державної підтримки підприємств, що господарюють на гірших за якістю землях; нижча зацікавленість сільськогосподарських підприємств у порівнянні з промисловими впроваджувати новітні технології через можливість збільшення обсягів виробництва без залучення нового капіталу, збільшивши продуктивність праці; відносно менша еластичність попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію, внаслідок чого значення якісного фактора в конкурентоспроможності продукції буде переважити над значенням цінового фактора; нестабільність сільськогосподарського виробництва в силу його природної основи, яка призводить до підвищення ризиків і зниження інвестиційної привабливості галузі.

2. Конкурентне середовище являє собою сукупність ринкових умов і факторів, що визначають функціонування та відносини у процесі конкуренції підприємств, які виробляють однорідну продукцію, використовують однотипні сировину й матеріали, а також мають одне коло споживачів. Конкурентне середовище сільсько-господарського підприємства формується державною політикою та процесом конкуренції між існуючими підприємствами.

3. Сучасне конкурентне середовище на ринках озимої пшениці, цукрових буряків, соняшнику, яловичини та молока визначається такими характеристиками: інтенсивність конкуренції має відносно низький рівень, але спостерігається стала тенденція до її підвищення; коефіцієнти концентрації, варіації та Герфіндаля-Гіршмана свідчать, що перелічені ринки є типом вільної конкуренції, і тільки ринок соняшнику – ринком монополістичної конкуренції. Тенденція, яка спостерігається на всіх типах ринків, демонструє, що відбувається рух усіх ринків до граничної зони між ринком вільної та монополістичної конкуренції, що зумовлює важливість як якісних, так і цінових факторів у досягненні конкурентних переваг.

4. Конкурентоспроможність підприємства слід трактувати як можливість забезпечувати випуск і реалізацію продукції, яка за своїми ціновими та неціновими факторами більш приваблива, ніж продукція підприємств-конкурентів, використовуючи конкурентні переваги і потенційні можливості для забезпечення конкурентоспроможності продукції у майбутньому при зміні ринкової ситуації та попиту споживачів. Конкурентоспроможність підприємства формують дві економічні категорії: потенційна конкурентоспроможність, яка характеризує забезпеченість підприємства необхідними ресурсами, і поточна конкуренто-спроможність, яка виявляється в конкурентоспроможній продукції й характеризує ступінь реалізації потенціалу підприємством.

5. Практичний аналіз динаміки конкурентоспроможності сільськогоспо-дарських підприємств Обухівського району Київської області показав, що рівень забезпеченості підприємств необхідними для виробництва ресурсами в усіх категоріях сільськогосподарських підприємств (потенційна конкурентоспро-можність) має тенденцію до абсолютного зниження (крім 2000 р., що пояснюється сприятливою ситуацією на ринку озимої пшениці і є винятком із загальної закономірності). Дана тенденція свідчить про поглиблення системної кризи вітчизняного сільського господарства та вимагає термінових державних заходів. Структурний аналіз даного показника дає підстави зробити висновки, що в середині конкурентного середовища відбувається збільшення різниці між слабкими та сильними підприємствами. Ця ситуація може мати негативні наслідки для створення ефективного конкурентного середовища і повинна стати об’єктом пильної уваги державних органів влади. Конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції для всієї сукупності підприємств збільшується, однак не спостерігається стійкої залежності між високою потенційною конкурентоспроможністю і конкурентоспроможністю продукції, а це означає, що сільськогосподарські підприємства не приділяють значної уваги управлінню конкурентоспроможністю.

6. Конкурентне середовище в аграрній сфері вимагає подальшого державного регулювання для приведення його в оптимальний стан з метою стимулювання розвитку сільськогосподарських підприємств за такими напрямами: реалізація державних заходів на паритетних засадах з метою недопущення викривлення результатів конкуренції; впровадження пільгового кредитування для сільсько-господарських товаровиробників та заставних кредитів; формування ринку складських свідоцтв; організація прозорих ринків реалізації сільськогосподарської продукції та регулювання монополізму переробних підприємств; організація інформаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

7. Організаційно-економічний механізм забезпечення потенційної конкуренто-спроможності підприємств передбачає збільшення виробничо-технологічного потенціалу за рахунок впровадження стратегії низьких витрат на всіх стадіях виробництва і спрямування вивільнених коштів на забезпечення дії факторів потенційної конкурентоспроможності, які є обмежуючими. Аналіз показав, що елементи системи забезпечення потенційної конкурентоспроможності не використовуються в практиці діяльності підприємств-аутсайдерів, чим і поясню-ється динаміка зменшення їх конкурентоспроможності та кризовий фінансовий стан.

8. Для підвищення і стабілізації рівня конкурентоспроможності продукції підприємствам слід запровадити систему управління конкурентоспроможністю продукції, основною функцією якої було б планування та організація заходів щодо постійного підвищення якісних і зменшення цінових показників у тісному взаємозв’язку із запитами основної групи споживачів. Іншим видом підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств є застосування диверсифікації за трьома напрямами – організація переробки на підприємстві, оптимізація структури виробництва з метою вирощування найбільш прибуткових культур і розширення сфери послуг, які надаються сільсько-господарськими підприємствами. Диверсифікація за рахунок організації переробки продукції на підприємстві як найбільш витратний її вид має економічний сенс лише для підприємств з високою потенційною конкурентоспроможністю та наявними вільними ресурсами, які вони можуть направити на нові види діяльності.

9. Оптимізація структури виробництва з метою максимізації прибутку, враховуючи обмежуючі фактори науково обґрунтованих сівозмін, є важливим чинником підвищення конкурентоспроможності продукції, який залишається поза увагою більшості сільськогосподарських підприємств. Розв’язання системи рівнянь для досліджуваних підприємств дозволило розробити рекомендації, які полягають у збільшенні обсягів вирощування озимої пшениці, соняшнику та виробництва молока за рахунок зменшення вирощування цукрових буряків і виробництва яловичини. Для отримання максимального ефекту від упровадження диверсифікації сільськогосподарським підприємствам слід розширити асортимент послуг із метою збільшення виручки, продовження виробничого циклу та формування позитивного іміджу підприємства серед населення.

Публікації автора:

1. Шепіцен А.О. Дослідження й обґрунтування методики визначення конкурентоспроможності продукції АПК // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. - 2002. - № 21. - С. 286 - 293.

2. Шепіцен А.О. Вдосконалення державної політики по формуванню ефективного конкурентного середовища для аграрних виробників // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. Вип. 182: В 3 т. - Т. 1.- Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. - С. 110 - 120.

3. Шепіцен А.О. Конкурентоспроможність аграрної сфери України на світовому ринку напередодні приєднання до Світової організації торгівлі // Економіка АПК. - 2003. - № 6. - С. 129 - 133.

4. Шепіцен А.О. Методика комплексної оцінки конкурентного середовища на ринках аграрної продукції // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. - 2003. - № 14. - С. 135-137.

5. Шепіцен А.О. Оцінка конкурентоспроможності аграрного підприємства // Фінанси України. - 2003. - № 8. - С. 66 - 73.

6. Шепіцен А.О. Стратегія диверсифікації як основа формування конкурентоспроможності аграрної продукції // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. - 2003. - № 3 (25). - С. 256 - 259.