Анотація до роботи:

Фількін М.П. Стратегічна модель розвитку системи управління виробництвом . – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економіки. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2002.

У роботі визначено сутність стратегічного управління як основи функціонування підприємства для забезпечення його розвитку в перспективі. Уточнено і доповнено понятійний апарат. Обґрунтовано об'єктивну необхідність цілеспрямованого формування стратегічного потенціалу підприємства, що включає виробничий і управлінський потенціал. Досліджено можливості об'єкта і суб'єкта управління щодо самостійних підсистем потенціалу підприємства, який дає змогу здійснити обґрунтований вибір спрямованості необхідних перетворень, що забезпечить збалансованість і пропорційність розвитку керівної і керованої системи підприємства. Виконано дослідження управлінської діяльності щодо перспективного розвитку підприємств, яке засвідчило, що нині розробка стратегій здійснюється в основному в межах бізнес-планування. На основі узагальнення результатів обстеження виявлено вади бізнес-планування і запропоновано шляхи їхнього подолання в процесі переходу до стратегічного управління підприємством.

Проведено аналіз стану діючих на підприємстві систем управління і оцінка готовності керівників різних рівнів до проведення реорганізаційних процесів, на підставі чого виявлено, що діючі системи управління мають низький потенціал для здійснення стратегічного управління. Рівень компетентності вищого і середнього керівництва, а також ступінь їхньої психологічної готовності до необхідних перетворень є недостатніми, що значною мірою може ускладнити проведення реорганізацій.

Автор розробив стратегічну модель розвитку системи управління виробництвом, яка включає в себе всі етапи трансформації стратегічного управління виробничої системи і має циклічний характер. Запропонував концепцію стратегічного управління розвитком підприємства, суть якого полягає у відмові від локальних змін керованої і керуючої систем у процесі стратегічного управління і переході до комплексного їхнього перетворення на основі виявлених напрямків трансформаційних процесів залежно від етапів виконання стратегічних рішень.

1. Структурні перетворення економіки України за минуле десятиліття перехідного періоду призвели до різкого спаду промислового виробництва, зниження темпів відновлення виробничих фондів, скорочення обсягів капітальних вкладень і послаблення соціальної орієнтації суспільних трансформацій. Досі у вітчизняній економіці постала вкрай складна соціальна і фінансово-економічна ситуація, коли поетапне скасування централізованого державного управління виробництвом, що існувало, не супроводжувалося відповідними радикальними змінами низових систем управління, що ускладнюються, і самостійного ведення господарства в ринкових умовах.

2. Реальним виходом із ситуації, що створилася, варто вважати істотне підвищення економічної активності суб'єктів підприємницької діяльності на основі використання сучасних методологічних підходів і перевірених світовою практикою принципів стратегічного управління й оперативного регулювання виробництва з метою успішного подолання різноманітних гострих проблем ринкового ведення господарства.

3.Основною передумовою відновлення нормального ритму роботи вітчизняних товаровиробників є все більш глибоке вивчення й освоєння основних принципів регулювання вільного підприємництва (самостійної виробничо-підприємницької діяльності) без традиційного втручання і прямої підтримки планово-державних органів управління, а також створення науково-методичних основ високоефективного функціонування виробничих систем (з використанням нагромадженого теоретичного потенціалу).

4. На сучасному етапі реформування науково-методологічного базису управління виробничими комплексами (холдингами) основними вимогами варто вважати, з одного боку, виробничо-господарську і соціально-економічну автономність суб'єктів підприємницької діяльності, з іншого боку, активізацію зовнішньоекономічної діяльності і зміцнення позицій підприємства на вітчизняному і світовому ринках. Практичне дотримання цих вимог нерозривно пов'язане з комплексним використанням науково-обґрунтованих принципів прийняття високоефективних управлінських рішень, що визначають як загальну стратегію перспективного розвитку виробництва, так і найбільш раціональне використання наявних ресурсів у повсякденній виробничій діяльності. Чітке дотримання цих принципів на різних рівнях управління має забезпечувати для кожного суб'єкта підприємницької діяльності прискорені темпи науково-технічного й економічного розвитку, що випереджають аналогічні результати можливих конкурентів.

5. Дослідження економічної діагностики та оцінки численних внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку визначає вибір оптимальних варіантів економічної стратегії і функціонування підприємства зі здійснення реструктуризації організаційно-господарської діяльності. Внутрішні і зовнішні фактори постійно вимагають удосконалення перерозподілу функцій управління. Досягнення довгострокових цілей у стратегічному управлінні пов'язано з реалізацією потенціалу підприємства. Ефективність управління визначається тим, наскільки теорія і практика управління сполучена з матеріальним виробництвом, оскільки, по-перше, організаційна структура управління виникає внаслідок синтезу різних елементів організації виробництва; по-друге, саме управління відбиває шляхи і засоби реалізації цілей; по-третє, саме тут реалізуються інтереси працівників виробництва в процесі управління. Велика кількість стратегічних альтернатив розвитку холдингу базується на концепції діагностики стану підприємства (холдингу) у конкретних умовах і визначається портфельними замовленнями й оцінкою конкурентних шляхів розвитку.

6. Необхідною умовою істотного підвищення економічних і фінансових результатів діяльності підприємств є обґрунтованість загальної стратегії розвитку виробництва і трансформація головних стратегічних цілей функціонування виробничого комплексу за рівнями управління. Це забезпечить необхідну активізацію діяльності провідних спеціалістів і всіх структурних підрозділів при відшукуванні найбільш ефективних напрямків організаційно-технічного удосконалювання виробництва і стійкого розвитку зовнішньоекономічних товарообмінних і фінансових взаємозв'язків.

7. Для обґрунтування загальної стратегії й обґрунтування тактичних завдань стійкого розвитку виробництва доцільно використовувати розроблену в дисертації концепцію прийняття управлінських рішень із прийняттям інтегрованих інформаційних систем. Ця концепція передбачає тісний функціональний взаємозв'язок різноманітних окремих задач виробничо-господарської діяльності структурних підрозділів підприємства з загальними цілями і підсумковими результатами діяльності підприємства як неодмінна умова високоефективного використання науково-виробничого потенціалу конкурентноздатності виробничого комплексу (холдингу).

8. Стратегія формування економічної політики холдингу передбачає концепцію випереджального розвитку і досягнення кінцевої мети. Програма реалізації потенційних можливостей холдингу припускає максимальний облік широкого кола партнерів-союзників і концепцію випереджального розвитку (програмне лідерство). Реалізація принципу випереджального розвитку припускає дотримання інтересів погоджених сторін функціонування підприємств (холдингу) на основі обміну інформацією.

9. На етапі становлення розвинутих ринкових відносин першочерговим завданням суб'єктів підприємницької діяльності є розробка і застосування запропонованої стратегічної моделі обґрунтування управлінських рішень у строгій відповідності до намічених загальних орієнтирів організаційно-технічного і соціально-економічного розвитку. Це дасть змогу вітчизняним товаровиробникам постійно зберігати високу фінансову стійкість і конкурентноздатність на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Публікації автора:

1. Филькин М.П. Инновационная сущность системы поддержки принятия управленческих решений /Перспективи розвитку інвестиційних процесів в Україні. - Вісник ХНУ., 2001. - № 502. – С. 290-295.

2. Филькин М.П. Методический подход к разработке и принятию управленческих решений / Эффективность экономики промышленности и ее влияние на транспорт. Вестник ХНУ., 2002. - № 565. - С. 218-220.

3. Бабич В.П., Фадеев В.Г., Филькин М.П. Моделирование устойчивого развития предприятия // Экономико-организационный механизм экономического развития промышленности Украины. - Вестник ХНУ., 2001. - № 503. -- С. 223-229.

4. Тополь Н.И., Филькин М.П., Чешко А.Г. Проблемы создания государственных холдинговых компаний и пути их решения. – Харків, 1999. – 240 с.

5. Фількін М.П. Ефективність управлінської діяльності та ринок (стратегія, інструменти, механізми). – Харків, 1998. – 206 с.