У дисертації подано теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання актуального наукового завдання щодо розробки процесу СП у страхових компаніях, що дозволило зробити ряд методологічних та науково-практичних висновків, а саме: 1. СП потребує значно більшої уваги від керівників страхових компаній. Нехтування ним призводить у діяльності страховика до надмірного ризику і втрат темпів розвитку, фінансових резервів, ресурсів, а також позбавлення ліцензій. 2. Наявна науково-методична база страхового менеджменту не має цілісної, ґрунтовно розробленої, апробованої системи методів СП у страхуванні. Існуючі розробки (як у страхуванні, так і суміжних галузях) – не узгоджені, строкаті й різнорідні, а в окремих питаннях суперечливі й взаємовиключні. 3. СП – це визначення довгострокових цілей (1), вибір оптимальних шляхів їх досягнення (2) з найбільш ефективним використанням наявних ресурсів (3), моніторинг зовнішнього та внутрішнього середовищ, а також корегування як обраних цілей і шляхів, так і поточної діяльності страховика. Всі три складові –співпов’язані, взаємозалежні, мають бути визначені в якісних характеристиках та збалансовані у кількісних показниках. 4. Фінансові показники в процесі розробки і реалізації стратегії страховика відображають динаміку його розвитку і є констатуючими, або прогнозними. Вимірювані нефінансові показники, що відповідають на питання: „Як досягти?”, є базовими. Головним у процесі СП є: вибрати найважливіші фактори; надати їм кількісні вимірники та забезпечити контроль; визначити показники як базу для мотивації персоналу та контролювати по них наближення до стратегічної мети і корегувати динаміку. 5. Основні групи суб’єктів, що безпосередньо зацікавлені в розробці й ефективній реалізації стратегії страховиком, мають різнопланові, а окремі – й протилежні інтереси щодо діяльності страховика, а з вимог конфіденційності – різний рівень доступу до змісту і вплив на реалізацію стратегії. Їхні цілі у довготривалій перспективі мають бути збалансованими і співузгодженими. 6. Основними варіантами стратегічної цілі вітчизняної страхової компанії у сучасних умовах є її ринкова вартість, рентабельність власного капіталу, частка страхового ринку, темпи приросту доходів та інші, вже в операційній діяльності страховика. 7. Місія – це основне призначення компанії, що за змістом є сутністю існування компанії, а за формою - закликом до ефективної діяльності персоналу по виконанню цього призначення, та відповідає на питання: Що робить компанія? Як? Для кого? Бачення – стратегічна мета страховика у формі описаного образу її бажаного майбутнього на конкретну дату. Якщо ціль відповідає на питання „Що мати?”, стратегія – „Як досягти?”, то бачення – „Якими бути?”. 8. Персонал – найважливіший ресурс страховика, який розробляє стратегію, втілює місію, формує бачення і реалізує стратегічний план. Ставлення персоналу до дорученої справи і рівень фахової відповідальності – базові якісні показники його діяльності, що мають бути унормовані у цифрових показниках. 9. План валового збору страхових платежів (базового показника в стратегічному плануванні) по компанії декомпонується за напрямками: клієнти; канали продажів; види страхових продуктів; підрозділи продажів та ін. При цьому має бути реалізований головний принцип – персональна відповідальність і мотивація щодо кожного стратегічного рішення і заходу по його реалізації. 10. Початком реалізації стратегії є розробка чи корегування організаційної структури страховика, що відповідає таким вимогам: вертикально інтегрована, багатомірна, клієнтоорієнтована, персоніфікована за кінцевими результатами, з трирівневою регламентацією діяльності, операційно-вартісним аналізом та диференційованою системою оплати праці. 11. В умовах динаміки нинішніх економічних процесів в Україні, за достатньої обґрунтованості і передбачуваності прогнозів, найбільший термін СП пропонується в три роки, при середньостроковому плануванні – півтора-два роки. При цьому план необхідно щорічно переглядати за висновками SWOT-аналізу і відповідно корегувати. 12. Суттю логічного зв’язку СП із процесами фінансово-економічного управління є використання факторів-визначників (бюджетування і фінансовий аналіз) та наступне оперування факторами-творцями (стратегічне й оперативне планування, управлінський облік). Ці дві групи факторів є співпов’язаними. Перші становлять декомпоновані цілі компанії з відображенням поточного стану і тенденцій, а другі забезпечують формування переліку і вибір варіантів розвитку, встановлення й управління причинно-наслідковими зв’язками, вибір пріоритетів та їх ранжування, а також контроль динаміки процесів. 13. СП як базова функція страхового менеджменту має бути унормоване на рівні державного страхового нагляду по уніфікованих факторах-визначниках у частині забезпечення надійності, прогнозованості та контрольованості. За умов виникнення критичних показників по цих факторах слід застосовувати регуляторні заходи. 14. Акціонерам страхових компаній доцільно впровадити формалізовану звітність виконавчої дирекції (топ-менедежерів), проект якої має бути розроблений керівництвом страховика і містити, окрім стратегічних цілей, місії, бачення, порівняльні характеристики з індикативними показниками по ринку і динаміку власних показників стратегічного розвитку. 15. Керівництву страхової компанії доцільно: проводити декомпозицію стратегічної мети за показником „Доходи від страхової діяльності” по чотирьох факторах із подальшим розгортанням за методом “дерева цілей” до найнижчої ланки фахівців вертикалей продажів; на базі системи стратегічного бюджетування впровадити метод операційно-вартісного аналізу та відповідного управління витратними статтями у стратегічному періоді. | 