У висновках зазначається, що у результаті проведення дисертаційного дослідження автором було досягнуто поставленої мети та виявлено специфіку і результати політичної трансформації в Україні, Грузії, Молдові та Литві через групові та індивідуальні стратегії накопичення та конвертації капіталів політичною елітою цих соціумів. Вирішення даної наукової проблеми запропоноване у методологічному зрізі концепції конвертації суспільних капіталів, що дозволила проаналізувати політичну трансформацію як політичне поле боротьби між владною та опозиційною елітою за розподіл специфічного метакапіталу держави у контексті певної об’єктивної структури даного поля. Було доведено, що найбільшу вагу у політичному полі пострадянських держав мають економічний, політичний, соціальний, символічний, культурний та гендерний капітали («суспільні капітали»). Усі форми капіталів функціонують на трьох рівнях: індивідуальному (мікро-), груповому (мезо-) та соціетальному (макро-). Специфікою пострадянських країн є процеси постійної взаємоконвертації економічного і політичного капіталів через тісний взаємозв’язок економічного і політичного полів, та домінування соціального капіталу мікрорівня у вигляді неформальних мереж спілкування і міжособистої довіри при низьких рівнях соціального капіталу макрорівня (генералізована довіра, норми взаємності, мережі громадянської участі). Це, у свою чергу, стає на заваді формуванню політичного капіталу макрорівня у вигляді громадянської політичної культури в цілому та ії окремих елементів. У контексті дисертаційного дослідження було проведено компаративний аналіз динаміки політичного поля України, Грузії, Молдови та Литви у зв’язку із приходом до влади опозиційних елітних груп: коаліції «Сила народу» (В.Ющенко), Національного руху (М.Саакашвілі), Партії комуністів республіки Молдова (В.Воронін) та «Союзу лібералів» (Р.Паксас) відповідно. Об’єктивна структура політичного поля, характерна для гібридних режимів, збільшує вагу бюрократично-адміністративного капіталу правлячої еліти у порівнянні із символічним капіталом опозиції. Це спричинило пошук останньою інших шляхів набуття статусу правлячої еліти, що знайшли відображення у «революції троянд» у Грузії в 2003 році, в «помаранчевій революції» в Україні у 2004 році. Конвертаційні стратегії, які реалізуються елітними групами, мають каузальний зв’язок із інституційним дизайном політичного поля. Як наслідок реалізації новою правлячою елітою стратегій, що були типовими і для попередньої еліти, політичний режим в Україні та Грузії не змінився у бік демократизації та залишився гібридним. Активізація процесів взаємоконвертації економічного і політичного капіталів у період перебування ПКРМ в якості правлячої еліти у Молдові призвела до авторитарного «відкату». Реалізація девіантної для литовського політикуму конвертаційної стратегії Р.Паксасом не спричинила істотних змін політичного режиму у Литві. У дисертаційному дослідженні було розглянуто індивідуальні конвертаційні стратегії політичних акторів в сучасній Україні та з’ясовано, що найбільш типовою стратегією в українському політичному полі є конвертація економічного капіталу у політичний та адміністративно-бюрократичний капітали. Разом з тим, доведено, що в якості окремого випадку може розглядатися політична кар’єра Ю.Тимошенко, для якої накопичення символічного капіталу є не парціальною метою у передвиборчий період (як для більшості українських політичний акторів), а довготривалою телеологічною стратегією, незалежно від того, перебуває вона у статусі представника влади чи опозиції. |
