Прийняття нового ЦК України обумовило необхідність детального дослідження та узагальнення вже наявних результатів багатьох інститутів цивільного права. Строки (терміни) у цивільному праві є досить значною та вагомою юридичною категорією, яка потребує ретельного аналізу, наукового розгляду та масового обговорення. У відповідній дисертації проведений комплексний аналіз строків (термінів) з врахуванням нових поглядів та норм цивільного законодавства. Важливими науково-практичними висновками дисертаційного дослідження, зокрема, є такі результати. 1. Всі надані цивілістичною наукою визначення правового строку мають подвійний характер: з одного боку, строк розглядається як певний період часу, з іншого, – як певний момент часу. Строк, по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення. Самостійного значення терміни, як різновид цивільно-правових строків, мають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права. 2. Більшість цивілістичних строків мають подвійний характер: хоча вони і є вольовими за походженням, вони тісно пов’язані з об’єктивним процесом протікання часу, і їх не можна віднести ні до юридичних дій, ні до юридичних подій у “чистому вигляді”, оскільки сплив строку або ж настання терміну, з одного боку, не залежить від волі людей, а з іншого – встановлення строків їх тривалість, змінювання, переривання є вольовими актами – діями. 3. Юридичний строк є окремим правовим явищем, що тісно пов’язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями) і має наступні ознаки: є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав. Виходячи з вищезазначених ознак цивільно-правових строків, ми можемо вказувати на те, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк є достатньо постійною юридичною категорією. 4. Цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед: за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками тощо. 5. Строки різняться між собою не тільки за характером їх визначення у законі чи договорі, але також за тими цілями, для яких вони встановлені, за характером їх дії і за тими правовими наслідками, які наступають у зв’язку зі спливом того чи іншого строку Кожний окремо взятий строк має певне призначення та виконує чітко визначену функцію. За цією класифікацією строки у цивільному праві поділяють на строки здійснення цивільних прав, виконання цивільних обов’язків та строки захисту цивільних прав. 6. Строки здійснення цивільних прав мають наступні особливості: 1) є різноманітними як за сферою впливу на суспільні відносини, так і за способом закріплення та застосування; 2) виступають гарантією своєчасного здійснення та реалізації учасниками цивільних правовідносин наданих їм прав; 3) потребують чіткого визначення у загальних нормах цивільного законодавства (в залежності від виду строку) та закріплення загальних механізмів їх застосування. 7. Строки виконання цивільних обов’язків відрізняються наступними рисами: 1) строки виконання цивільних обов’язків тісно пов’язані із строками здійснення цивільних прав та в багатьох випадках є їх складовою частиною; 2) зазначені строки є різними за змістом та особливостями застосування і залежать від змісту правовідношення в межах якого вони встановлюються; 3) строки виконання цивільних обов’язків можуть встановлюватися у договірному порядку, визначатися законодавством та рішенням суду; 4) строки виконання цивільних обов’язків слугують регулятором та упорядником цивільних правовідносин, а також забезпечують можливість своєчасного отримання бажаного результату правомочними особами; 5) при визначенні строків виконання цивільних обов’язків на практиці переважно застосовуються саме терміни, які є більш вдалою формою визначення часу виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин. 8. Строки захисту цивільних прав складають претензійні строки, строки оперативного захисту, позовної давності та процесуальні строки. 9. Своєчасність досягнення учасниками цивільних правовідносин того чи іншого правового результату є необхідною умовою здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. Гарантованість своєчасності, як елемента цивільних правовідносин, досягається шляхом імперативного закріплення у нормах цивільного права законних строків (визначених актами цивільного законодавства), встановлення судом або господарським судом судових строків, які мають силу законних та надання можливості суб’єктам цивільного права самостійно встановити, тобто диспозитивно визначити ті чи інші цивілістичні строки та терміни. Надання нормами права змоги диспозитивного встановлення строків є гарантом (засобом, механізмом), який дозволяє виявити власну ініціативу у сфері визначення часових меж правовідношення та самостійно врегулювати строки та терміни реалізації цивільних прав та виконання цивільних обов’язків тощо. |
