З розвитком та посиленням інтеграційних процесів англійська мова стає найбільш поширеною в процесі міжмовної комунікації на діловому рівні. Цим пояснюється інтерес лінгвістів до ділової комунікації англійською мовою. З лінгвістичної точки зору діловий дискурс являє собою достатньо жорсткий ступінь організації мовленнєвих дій, що дозволяє чітко простежити зв’язки в рамках діалогу та мовні засоби, які використовуються для досягнення цілей комунікації. В дисертаційному дослідженні вивчаються основні структурні, семантичні та прагматичні характеристики ділового діалогічного дискурсу як соціально зумовленої комунікативної події, що характеризується особливою формою організації мовного матеріалу, яка визначається параметрами ситуації спілкування, залежить від інтенцій та офіційного статусу і ролі комунікантів, що мають необхідні повноваження для організації та оптимізації того чи іншого виду предметної діяльності в інституційно-виробничій сфері заради досягнення практичних цілей. На основі даних параметрів виділено три типи ділового діалогічного дискурсу, а саме: доповнюючий, координативний та трансигентний, які характеризуються певними закономірностями як в плані структурування, так і в плані вибору мовного репертуару. Доповнючий тип реалізується в інтересах одного із комунікантів і представлений двома підтипами: прескриптивним, мета якого – розпорядження, та інформативним, мета якого – отримання інформації. Координативний тип характеризується узгодженістю інтенцій комунікантів та спрямований на досягнення спільної мети. В трансигенному типі, або дискурсі-угоді, діє механізм розбіжності інтенцій, його мета – ліквідувати протиріччя та досягти згоди. У структурі всіх трьох типів ДДД присутні універсальні фази спілкування: встановлення, розвиток та розмикання мовленнєвого контакту. Ініціальна фаза спрямована на реалізацію інтерперсональних цілей: встановлення контакту, позитивна саморепрезентація, орієнтування відносно партнера по комунікації, перевірка роботи каналу зв’язку. В мовленнєвому просторі ділового спілкування чим скоріше здійснюється перехід до змістовної частини, тим оптимальнішим є досягнення основного результату. На стадії розмикання мовленнєвого контакту в ієрархічній схемі, як правило, вищий за статусом комунікант встановлює результат бесіди та номінує завершення інтеракції. Особливе значення завершуюча фаза набуває в трансигентному типі дискурсу. Саме ця фаза демонструє результат та дозволяє виявити досягнення або недосягнення консенсусу. Центральна/змістовна фаза є комунікативним фокусом ділового діалогічного дискурсу, саме тут реалізується глобальна мета інтеракції. Вибір та організація мовного репертуару в кожному типі ДДД детермінується, нарівні з метою, статусно-рольовими характеристиками комунікантів. Відношення між учасниками складаються в площині ієрархія/рівність та близкість/дистантність. Соціальні відношення і ролі здійснюють вирішальний вплив на вибір формул звертання та переміну комунікативних ролей в ДДД. Кожен тип ДДД має свій набір дискурсивних процедур, що складають його комунікативний фокус. Дані процедури функціонують в контексті інших мовленнєвих дій, які виконують функцію введення та створення найбільш сприятливих умов реалізації ДП. Вибір дискурсивних процедур в кожному сегменті дискурсу обумовлений типом дискурсу, комунікативною метою та формою взаємодії партнерів по спілкуванню. Доповнюючий тип ДДД, де позиціонування учасників представлено на рівні суб’єкт – об’єкт, характеризується найбільшою запрограмованістю. В прескриптивному підтипі комунікативна мета – віддати наказ/розпорядження та нерівнорозташованість комунікантів (начальник-підлеглий) – визначають вибір ДП прескрипції, до складу яких входять прямі та непрямі директиви. Експліцитними маркерами ДП прескрипції слугують висловлювання в формі імперативу, який має найвищий потенціал спонукання, при цьому високий ступінь категоричності не сприймається як грубість та погроза лицю. В діловому спілкуванні принцип кооперативності важливіший за принцип увічливості. Непрямі директиви реалізуються питальними структурами та розповідними реченнями, до складу яких входять лексичні предикати бажання та модальні дієслова. Дискурсивним ядром інформативного підтипу ДДД є ДП інформування, марковані висловлюваннями з іллокутивною силою питання, до складу яких входять відкриті питання, закриті питання та синтаксичні структури з прагматичними форматорами, які номінують когнітивний дефіцит. ДП інформування можуть передувати ДП прескрипції в ситуації, коли обидва підтипи ідуть у комплексі. У координативному типі ДДД, де спільною комунікативною метою рівноправних комунікантів є знаходження схеми дій для прийняття рішення, ДП асерції є головними в реалізації прагманастанови, тобто складають його ядро. Маркерами ДП асерції є лексико-синтаксичні засоби, в яких актуалізується модус епістемічного плану як експліцитно, так і імпліцитно. Експліцитно модус представлений дієсловами з різним ступенем іллокутивної сили асерції, предикативними прикметниками та модальними словами. Імпліцитний модус виводиться із логіко-смислових та модально-прагматичних відносин усього асертивного комплексу. Конфліктність інтересів в трансигентному типі ДДД диктує вибір мети – досягнення угоди. Дискурсивний фокус цього типу ДДД складають ДП переконання. Комунікативна інтенція переконання реалізується за допомогою логічних засобів аргументування та пояснення. Експлікація інтересів опонента набуває особливого значення, що детермінує використання в складі ДП переконання промісивів, констативів з футуральною перспективою та реквестивів. ДП переконання, що реалізуються через пояснення та опис, номінуються констативами, до яких можуть бути залучені модальні значення. Демонстрація конфлікту інтересів представлена логічними відношеннями протиставлення, які на мовному рівні реалізуються граматичною категорією заперечення, лексичними одиницями з семою протилежності, антонімічними контекстуальними конструкціями. Проведене дослідження свідчить про плідність дискурсивного підходу до вивчення діалогічного спілкування в діловій сфері. Перспективою подальших досліджень може бути аналіз ділового спілкування в групах, порівняльний соціокультурний аналіз ділового діалогічного спілкування в різних етносах, а також вивчення ролі та значення невербальних компонентів комунікації в діловому діалогічному дискурсі. | 