У результаті дисертаційного дослідження підведено його теоретичні підсумки, сформульовано основні результати дисертаційної роботи, окреслено перспективні напрямки подальших наукових досліджень. Обґрунтовано, що становлення структуралізму як концепції та методу відбулося в умовах пошуків методологічного осмислення проблематики гуманітарної сфери. Розгляд структуралістської методології в сукупності здійснених за допомогою підходу практик в історичному, еволюційно-концептуальному та соціокультурному аспектах, а також позитивний досвід широкого застосування структуралістської методології в різних сферах гуманітарного знання доводять її евристично-пізнавальний потенціал, що реалізується в соціально-гуманітарних дослідженнях. Спільним ядром, що об’єднує методологічні практики таких авторів, як Барт Р., Бодріяр Ж., Бурдьє П., Дерріда Ж., Леві-Строс К., Лотман Ю., Сосюр Ф. де, Фуко М., Хомський Н., є застосування в дослідженнях основних принципів структуралістського підходу, які характеризують структурний метод (розгляд об’єкта дослідження як деякої знакової системи в його синхронічній та діахронічній характеристиці, виокремлення і аналіз елементів об’єкта, інтерпретація складових з врахуванням різноманітності їх позицій в межах досліджуваного корпусу та виділення в кінцевому результаті положень аналізу). У результаті дослідження виявлено, що методологічна спільність різноманітних напрямків структуралізму представлена подібністю принципів поняття структури і способів її визначення. Перш за все, це послідовний розвиток плану спостереження і плану конструктів, або, іншими словами, мови і мовлення, тексту і системи, моделі та поведінки. Наступний етап характеризується багаторівневим характером структури, де виникають уявлення про ієрархію рівнів, зміну методу опозицій парадигматики і дистрибутивного методу в синтагматиці, уявлення про конструювання мінімальних одиниць з універсальних відмінних ознак, відмінності синхронії та діахронії. При цьому у різних проектах на позначення структури як системоорганізуючого елемента використовувалися й інші терміни, наприклад, епістема чи симулякр. Серед спільних рис методологічних підходів виявляється єдність проблемного поля дослідження з базовими поняттями (структура, епістема, симулякр). Здійснений розгляд структуралістської методології як цілісного підходу дає підстави окреслити її як систему з чіткими принципами: структурності (усвідомлення на етапі становлення структуралізму як методу і концепції наявності постійних структур), еволюційності (як розуміння на етапі поширення методу на інші сфери гуманітарного знання еволюційного характеру розглядуваних явищ), трансформаційності (здатності до утворення нових смислів). Проблематика сфери гуманітарного знання певним чином відображена в історії структуралістського підходу. Становлення структуралізму як концепції і методу можна позначити етапом формування вихідних принципів, основного поняття (структури) за допомогою якого здійснюється дослідження явищ соціальної дійсності. На другому етапі, який співпадає з періодом поширення структурного методу на різні сфери гуманітарного знання, відбувається перехід від усвідомлення присутності структури (як центрального, чи кінцевого поняття) до розуміння властивих їй еволюційних характеристик. Третій етап, який пов’язаний із народженням критичних течій структуралізму (постструктуралізм і деконструктивізм), які здійснили якісно нову інтерпретацію структуралістських ідей, позначений, як основною ознакою, трансформаційною рисою, що виявляється у виході за межі структуралістських практик і народження нових підходів. В умовах сучасності гуманітарна сфера переживає етап кризи методологічної культури, подолання якої можливе в результаті комплексного дослідження феномену гуманітарного знання, що приведе до нового розшифрування, інтерпретації та розуміння проблематики соціально-гуманітарних досліджень. Застосування структуралістського підходу актуалізується в соціально-гуманітарних дослідженнях доби глобалізації, а переосмислення в новому контексті фундаментальних ідей напрямку відкриває нові шляхи до вивчення складних проблем сучасності, можливість вивчення на новому рівні традиційних проблем, в яких центральні позиції займають питання характеристики складових об’єкта, їх взаємовідносин та функціональності. |
