Анотація до роботи:

Ястремська Т.О. Структурно-семантична організація та географічна диференціація пастушої лексики гуцульського говору. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2002.

У дисертації проаналізовано тематичну групу лексики пастухування гуцульського говору, її склад, структурну організацію та географічне поширення. Системність цієї тематичної групи виявляється насамперед в об’єднанні слів за лексико-семантичним принципом. Здійснено комплексний аналіз номенів у межах лексико-семантичних груп, з’ясовано основні моделі мотивації, розкрито шляхи формування складу та семантики пастуших назв. Схарактеризовано різні види системних зв’язків у лексико-семантичних парадигмах, а також спільні ознаки їхньої структурної організації. Це підтверджує доцільність виділення лексики пастухування як окремої системно зорганізованої тематичної групи.

Унаслідок ареалогічного аналізу виділено діалектні зони поширення лексики пастухування в гуцульському діалекті, зокрема північно-центральну, середньо-центральну, південно-центральну, західну, східну та південно-східну. Виявлено міжмовні та міждіалектні зв’язки та паралелі пастушої лексики.

1. Тематична група пастушої лексики гуцульських говірок утворює складну та розгалужену систему номінацій, в основі структурної організації якої – опозиції елементів за ДО. У межах окремих ЛСГ домінують різні види парадигматичних відношень. Структуру ЛСГ назв тварин, стад тварин, продуктів тваринництва, агентів, місця, господарських розрахунків визначають родо-видові зв’язки в межах семантичних підгруп (за родовою назвою); назви посуду, дзвінків, міток (на вухах овець) і хвороб тварин об’єднані гіперонімом у межах ЛСГ. Синонімічні відношення наявні в усіх ЛСГ, крім назв часових понять. Антонімічні відношення переважають у ЛСГ назв тварин і місця, обрядів і часових понять.

2. Виявлено, що пастуші назви гуцульського говору утворюють типові моделі мотивації, зокрема ‘агент’ > ‘плата’ (бара^|нар’шчина ‘плата пастухові баранів’, йан^|чаршчина ‘плата пастухові ягнят’, депу^|татшчина ‘плата власникові полонини’), ‘посуд’ > ‘агент’ (бербени^|чар’ ‘той, хто робить беребениці’), ‘локус’ > ‘тварина’ (поло^|нинка ‘вівця, яку випасають на полонині’, до^|мар’ка ‘вівця, яку випасають не на полонині (у селі)), ‘локус’ > ‘агент’ (поло^|нин:ик ‘полонинський пастух’), ‘час’ > ‘агент’ (вес^|нар’ ‘вівчар, який випасає навесні’), ‘час’ > ‘плата’ (зи^|м’ішчина ‘оплата пастухові за догляд за вівцями взимку’), ‘час’ > ‘посуд’ (весн’а^|ник ‘казан, який використовують для варіння молока навесні’, ^|л’ітн’аник ‘казан, який використовують для варіння молока влітку’), ‘продукти тваринництва та вироби з них’ > ‘тварина’ (бун^|дан’а (від ^|бунда ‘кожух з овечої шерсті’)), ‘якісна характеристика продуктів тваринництва’ > ‘тварина’ (шти^|ман’а ‘вівця з тонкою вовною (від штим ‘тонка вовна’) тощо.

Характерна риса пастушої лексики – наскрізна мотивація назв однієї ЛСГ назвами іншої ЛСГ, наприклад, назви тварин мотивують назви стад, агентів, місця, продуктів тваринництва (вовни), дзвінків; назви місця – назви тварин, агентів, хвороб, обрядів; назви стад – назви тварин, агентів, назви, пов’язані з господарськими розрахунками тощо.

3. Найпродуктивнішими способами номінації пастуших понять у досліджених говірках є морфологічний (здебільшого суфіксація) (59%), запозичення з інших мов (19%), менш продуктивними – аналітична (13%) та вторинна номінація внаслідок метафоризації та метонімізації (9%). Серед чужомовних запозичень найбільшу групу складають східнороманізми (44%), які здебільшого перенесені разом із реалією, зокрема бербе^|ниц’а ‘посудина для зберігання та перевезення молокопродуктів’ (рум. bгrbоnюг, berbinюг), браi ‘пристрій для розбивання бринзи’ (рум. brЁi(u)),ст^|рунґа ‘загін для доїння овець’ (веЮ. strг), ко^|шара ‘загорожа для худоби на полонині’ (молд. кошар(э)), б^|ринV’а ‘солений овечий сир’ (рум. brгzг, молд. брынзы), буV ‘грудка сиру зі свіжого молока’ (рум. діал. bulю ‘брила’, ‘грудка сиру’), ^|(в)урда ‘сир, одержаний унаслідок переварювання сироватки’ (рум. ЁІrг ‘солодкий овечий сир’, молд. урдэ ‘тс’), ґ(к)л’еґ ‘шлунок теляти або ягняти для підквашування молока’ (рум. chiag (*cl’ag)) та ін. Менший відсоток складають номени, запозичені з інших слов’янських і неслов’янських мов, зокрема угорської (16%), тюркських (12%), німецької (11%), польської (9%), латинської (6%), словацької (2%).

4. Пастуші номени зафіксовано в українських писемних пам’ятках різного періоду, починаючи з ХІ ст. (пастух, пастир). Багато представлена аналізована лексика в пам’ятках української мови ХVІ–ХVІІІ ст.: у ділових документах («Торгівля на Україні. ХІV – середина ХVІІ ст.: Волинь і Наддніпрянщина»; документи Львівського Ставропігійського братства (кінець ХVІ – середина ХVІІ ст.); «Documente Bucovinene de Teodor Balan» (1519–1662)), у пам’ятках конфесійної літератури («Казання святого Кирила...» З. Стефана (Вільна, 1596); «Учительне євангеліє. З території Бойківщини, кінець ХVІ ст.»; «Еvхологіонъ...» А. Желиборського (Львів, 1645)) та наукової (лексикони Є. Славинецького, А. Корецького-Сатановського, П. Беринди). У них виявлено лексеми: баран, гурт, черга, череда, овчарь, чабан, бондарь, кошара, хлів, телятник, стадник, козарь, свинарь, бесаги, пастушчина, куча, салаш, руно, бриндза, х(в)ороба, слабость, горячка, простріл, колокол. «Реєстр війська Запорозького» 1649 року фіксує у власних назвах велику кількість пастуших агентивів, наприклад, Миско Пастушко, Иван Овчаръ, Маронко Вовчаръ, Иванъ Чабанъ, Гринко Баранъныкъ, Грыцко Ватагъ, Федор Телятныкъ, Пилипъ Стадникъ Марко Козаръ, Иван Свинар, які у ХVІІ ст., очевидно, називали людину за родом діяльності.

5. Зіставлення сучасного матеріалу, зібраного польовим методом на гуцульських полонинах, із найменуваннями, які фіксують давні регіональні джерела (етнографічні і лексикографічні), дає змогу виокремити особливості в діахронії. Більшість номенів активно функціонує в сучасних гуцульських говірках часто з незначними змінами плану вираження (^|Vурга ‘стадо великої рогатої худоби’ > ^|U’урга ‘тс.’) чи плану змісту (розширення чи звуження семантики – ^|вакар ‘пастух корів’ > ^|вакар ‘наглядач чабанів’; ват^|рак ‘людина, яка доглядає за ватрою’ > ват^|рак ‘помічник пастуха, бринзороба’, шкам ‘відходи вовни при тканні’ > шкам ‘тонка вовна’).

6. Пастуша культура має глибокі традиції, а її лексика сформована і стабільна. Лексика пастухування – це цілісна структура, характерна риса якої – архаїзація. Зокрема номінації півтора вівці ‘вівця з ягням’, півтора корови ‘корова з телям’; колода, стропа, колей ‘стадо овець’; погар, бутей ‘пастух’, фоєники ‘хлів’, оґая ‘стая на полонині’, ‘місце випасання корів’, порняля ‘місце вечірнього випасаня овець’ мовці оцінюють як застарілі. Інколи відхід назви до пасивного складу супроводжує втрату самої реалії (наприклад, мазанка, смолянка).

8. ТГЛ складають специфічні діалектні утворення, характерні для гуцульських говірок, і лексеми, що мають аналоги та безпосередні паралелі в інших говірках і мовах карпатського регіону, а також в інших українських діалектах.

Публікації автора:

1. Пастуший календарний цикл: назви на його позначення в гуцульських говірках // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. – С. 112–124.

2. Лексика пастухування гуцульського говору: стан і проблеми дослідження // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – Луганськ, 2001. – № 12 (44).– С. 90–97.

3. Пастуші агентиви в гуцульських говірках // Волинь – Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – С. 330–345.

4. Назви міток овець у гуцульських говірках // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. –Луганськ, 2002. – № 4 (48). – С. 149–154.

5. До проблеми дослідження пастушої термінології (за даними гуцульських говірок) // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 23–25 жовтня 1998 р.): У 2 ч. –Львів: Світ, 1999.– Ч. ІІ. – С. 77–82.