Анотація до роботи:

Новікова О.О. Структурно-семантичні вияви детермінантних членів речення в сучасній українській мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний університет. – Донецьк, 2006.

У дисертаційному дослідженні схарактеризовано лінгвістичну природу детермінантних членів як самостійних поширювачів цілого речення, встановлено статус приреченнєвих поширювачів у структурі висловлення, розглянуто та проаналізовано основні граматичні засоби, за допомогою яких детермінантні члени речення виражають додаткову предикацію. Покласифіковано та описано семантичні групи й підгрупи детермінантних членів речення в сучасній українській мові, подано опис морфолого-синтаксичних варіантів детермінантних структур, репрезентованих лексико-граматичними моделями, з-поміж яких виокремлюються системні й несистемні засоби вираження тої чи іншої детермінантної семантики. Систематизовано та проаналізовано синкретичні детермінантні конструкції з урахуванням виокремлення домінанти як основного значення, на яке не впливають умови функціонування домінантної синтаксеми, зокрема увагу приділено обставинно-предикативним та полісинкретичним детермінантним членам. Встановлено закономірності вияву теми і реми детермінантними конструкціями, зокрема увагу приділено комплексному вираженню теми та реми з наявними в них детермінантними членами речення.

Дослідження детермінантних членів у структурі простого речення сучасної української мови як ускладнюючих та поширюючих його компонентів показало, що вони мають ряд специфічних семантичних та граматичних ознак. Детермінантний член як другорядний характеризується залежністю не від окремого слова, а від предикативного ядра загалом. На відміну від прислівних другорядних членів у формально-синтаксичному плані позиція детермінантів є більш периферійною, факультативною. Наявність обставинних комунікативних поширювачів зі значенням місця, часу, причини, мети, умови, допусту, якісної характеристики основної події значно розширює семантико-інформативні межі висловлення, забезпечує його точність та повноту.

Детермінантні члени речення характеризуються рядом ознак, що визначають їх лінгвістичний статус у семантико-синтаксичній структурі речення. До них належать: несистемний характер зв’язку з дієсловом, зв'язок вільного приєднання до предикативної основи, переважно препозиція в реченні, можливість вираження додаткової предикації, приєднання детермінантів до різних граматичних структур.

Головною ознакою, яка дозволяє відмежувати детермінант від прислівного поширювача, є його самостійне входження до складу речення, а не до складу дієслівно-іменного словосполучення, у силу тієї самостійної ролі, яку він виконує в комунікативно-синтаксичній організації речення. Поява таких слів зумовлена необхідністю висловити те, породжене дійсністю, що не передається дієсловом і не передбачається семантикою.

Аналіз семантичного змісту та граматичних засобів вираження детермінантних членів у простому речення сучасної української мови дозволяє зробити такі висновки:

1. Серед традиційно визначених другорядних членів активно функціонують детермінантні члени як відносно самостійні синтаксичні форми, що поширюють ціле речення.

2. Детермінантні члени не виокремлюються з традиційно визначених другорядних членів; у дисертаційному дослідженні підкреслено положення щодо особливого вживання останніх, коли детермінант замість орієнтації на слово, стає орієнтованим на речення.

3. У формально-граматичному плані детермінантні члени мають такі ознаки: детермінант – категорія реченнєвого рівня, що характеризується зв’язком вільного приєднання; на конструктивному рівні детермінант виступає факультативним поширювачем, який може бути “опущений” без порушення формальної будови речення, оскільки він ніколи не заповнює обов’язкову валентність дієслова-предиката; детермінантна конструкція синтаксично “тяжіє” до предикативного ядра, пояснює все висловлення й належить до речення загалом; детермінантні члени речення становлять немовби зовнішній компонент щодо внутрішньо об’єднаних головних та прислівних поширювачів; детермінантні члени притаманні реченням з різними граматичними структурами (найчастіше це двоскладні речення); при нейтральному порядку компонентів детермінанти з різним значенням знаходяться, як правило, у препозиції; з метою комплексної характеристики речення детермінантні члени можуть поєднуватися у групи (однорідні детермінанти та різнорідні); жоден з детермінантів не є більш центральним або більш обов’язковим, ніж інший.

4. Детермінантні конструкції характеризуються також рядом диференційних семантичних ознак: зв'язок детермінанта з предикативною основою є непередбачуваним і необов’язковим: семантична валентність дієслова не впливає на семантику детермінанта; речення з детермінантами є поліпредикативними: детермінант може бути трансформований у предикативну одиницю відповідного значення (найчастіше простежується формально-синтаксична й семантико-синтаксична співвідносність простих ускладнених речень детермінантного типу зі складнопідрядними реченнями).

5. Аналіз семантичної структури детермінантних членів дозволив вирізнити за спільністю домінантних сем класифікацію, у якій репрезентовані найбільш продуктивні та вживані семантичні типи детермінантів:

а) фонові детермінанти, що виступають атрибутом щодо всього висловлення, об’єднуючи локальні та темпоральні детермінанти;

б) детермінанти зумовленості, що називають ситуацію, подію, залежну від основної події. Цей різновид містить у собі детермінанти причини, мети, умови та допусту;

в) детермінанти з характеризувальним значенням містять у собі різноманітні відтінки якісної характеристики основної події. Цей тип детермінантів поділяється на вужчі семантичні сегменти: детермінанти з означальною характеристикою, детермінанти зі значенням уточнення / обмеження, детермінанти сукупності / роздільності.

6. Засоби вираження самостійного поширювача, що виконує у реченні функцію обставини, вирізняються деякою різноманітністю (прийменниково-відмінкові форми, безприйменникові відмінкові форми, прислівники, одиничні дієприслівники, дієприслівникові звороти); найбільш поширеною в цій ролі виступає прийменниково-відмінкова форма імені, що репрезентує багаточисленні детермінантні значення: вона є продуктивною для всіх семантичних типів детермінантних членів; прислівники у функції детермінантів за частотністю є менш вживаними, але й вони досить поширені в сучасній українській мові щодо вираження фонової семантики та власне характеризувальної.

7. Детермінантні члени мають найбільший ступінь тяжіння до синкретизму порівняно з іншими членами речення. Це явище пояснюється в лінгвістиці такими чинниками: відсутністю формальної залежності детермінанта від будь-якої словоформи у складі речення; лексичним наповненням детермінантної синтаксеми; ступенем поширеності детермінантного члена речення.

8. Детермінантні конструкції репрезентовані в мові як однозначні, так і неоднозначні (обставинно-предикативні та полісинкретичні) самостійні поширювачі цілого речення. Виділення семантичної домінанти в синкретичних детермінантах пов’язано з лексичним наповненням детермінантної синтаксеми. Для темпоральних детермінантів важливим є урахування співвідношення видо-часового і модального планів детермінантної та недетермінантної частин висловлення. Сполучувальні потенції полісинкретичних детермінантів реалізуються в їх міжгрупових та внутрішньогрупових зв’язках. Ускладнення семантики детермінантів зумовленості має дві форми: перша пов’язана з вираженням додаткової предикації у складі висловлення; друга – з формуванням полісинкретичних обставинних поширювачів загалом. Детермінанти з характеризувальним значенням, у порівнянні з іншими типами приреченнєвих поширювачів, найменше підлягають синкретизму, оскільки домінантним засобом їх вираження виступають прислівники.

9. Ускладнення семантики детермінантних членів залежить від ряду чинників як внутрішнього, так і зовнішнього порядку: лексичного наповнення детермінантної синтаксеми; ступеня та характеру їх поширеності; впливу семантики недетермінантної частини висловлення, контексту.

10. Детермінантний член речення виступає самостійним компонентом актуального членування і найчастіше репрезентує тему, розташовуючись в абсолютному початку речення. Перебуваючи в препозиції в реченні з прямим порядком слів, приреченнєві конструкції передують підмету незалежно від його морфологічного вираження. Детермінант, що знаходиться в постпозиції, виступає в ролі самостійної реми. Особливістю актуального членування з детермінантом-ремою є “даність” дієслова-присудка, завдяки якій він належить темі й тим самим відривається в комунікативному плані від керованої форми імені.

Публікації автора:

1. Структурні та морфологічні вияви детермінантних членів речення // Мова і культура: Зб. наук. праць. Випуск 8. Т.5.Ч.4. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. – С.314-320.

2. Історія вивчення детермінантних членів речення // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Випуск 13. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С.193-197.

3. Фонові детермінанти як самостійні поширювачі речення // Вісник Дніпропетровського університету. Серія мовознавство. Випуск 11. Т.2. Ч.2. – Дніпропетровськ, 2005. – С.72-78.

4. Детермінанти зумовленості як самостійні поширювачі речення // Літературознавчі та лінгвістичні студії. – Дрогобич, 2006. – С.247-256.

5. Семантико-синтаксичні особливості детермінантів зумовленості // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Випуск 14. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С.158-162.

6. Статус детермінанта у структурі простого речення // Східнослов’янська філологія. 9. – Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2006. – С.120-127.