Анотація до роботи:

Акімов Д.І. Стимулювання громадянської активності в українському суспільстві як проблема соціоінженерної діяльності – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04. – спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

У дисертаційному дослідженні обґрунтована науково-теоретична і практична значущість соціоінженерного підходу при розв'язанні завдань формування ефективних інституційних механізмів стимулювання індивідуальних і колективних форм громадянської активності в сучасному українському суспільстві. Автором розкрита типологічна, процесуальна та інструментальна специфіка соціоінженерної діяльності, охарактеризовані провідні соціоінженерні напрямки стимулювання громадянської активності. У дисертації дана характеристика феномену громадянської активності, визначена технологічна специфіка її стимулювання та система принципів соціального проектування нових демократичних інститутів стимулювання громадянської активності в Україні. У дисертації здійснено аналіз основних технологічних моделей соціальної політики як інструмента гуманізації суспільних відносин і стимулювання громадянської активності в українському суспільстві.

Недостатня ефективність здійснюваних в Україні реформ багато в чому зумовлена низьким рівнем соціоінженерного забезпечення реформаторських дій. Саме тому обґрунтування значущості соціоінженерного підходу у розв'язанні завдань стимулювання громадянської активності в Україні є важливою й перспективною науковою і практичною проблемою. Узагальнення основних результатів дисертаційного дослідження, дозволяє зробити такі висновки:

1. Соціоінженерна діяльність – це: 1) специфічний тип науково-пізнавальної та організаційно-управлінської практики, зміст якої пов'язаний з ідентифікацією, з'ясуванням можливостей перетворення на основі інновацій і практичним перетворенням соціальних об'єктів різного типу; 2) процес постійного отримання інформації про стан соціальних об'єктів з метою створення ефективних механізмів забезпечення їх оптимального функціонування і розвитку; 3) засіб стимулювання, стабілізації та гармонізації соціальних взаємодій шляхом розробки і впровадження соціоінженерних проектів і соціальних технологій за допомогою спеціальних процедур і методів (соціальної діагностики, соціальної експертизи, соціального прогнозування, соціального програмування, проектування, конструювання та ін.).

2. Практична ефективність соціоінженерної діяльності безпосередньо залежить від ступеня адекватності ідентифікації соціального змісту трансформаційного процесу українського суспільства. У дисертації аргументовано, що ключовими чинниками соціального змісту трансформаційного процесу українського суспільства є: а) орієнтаційні динамічні соціальні нерівності, що виражають його прогресивну орієнтаційну та інтеграційну спрямованість і б) структурні соціальні нерівності, що відображують тенденції поляризації соціальної структури. Обґрунтовано, що практичні потреби в гармонізації даних нерівностей обумовлюють зміст спеціалізованих та інтегральних стратегій соціоінженерної діяльності.

3. Пріоритетними і найбільш ефективними спеціалізованими соціоінженерними стратегіями є: а) соціоінженерне забезпечення соціальної політики держави; б) соціоінженерне забезпечення політики формування демократичного громадянського суспільства; в) соціоінженерне забезпечення розвитку місцевого самоврядування; г) соціоінженерне забезпечення діяльності підприємств і промислових корпорацій. Стимулювання індивідуальних і колективних форм цивільної активності є інтегральним напрямком соціоінженерної діяльності в Україні.

4. Громадянська активність є соціальним феноменом, системоутворюючими компонентами якого є: а) комплекс діяльнісних чинників, що зумовлені завданнями дієвої реалізації громадянами законодавчо гарантованих прав і свобод, а також завданнями щодо виконання громадянами своїх обов'язків перед державою; б) напрямок діяльності людей, пов'язаний зі здійсненням громадянами суспільних функцій у тих сферах життя суспільства, котрі не можуть ефективно регулюватися державою; в) процес самоактуалізації людьми своїх творчих потенцій засобом формування громадських інституцій і участі в їх роботі.

5. Об'єктивні умови, що визначають необхідність стимулювання громадянської активності в Україні, формують тенденції соціально-політичного розвитку, що відображують: а) протиріччя політичного структурування українського суспільства; б) протиріччя світоглядного порядку щодо стабільності і цінностей сучасних західних демократій; в) протиріччя вибору оптимальної моделі геополітичної орієнтації України; г) протиріччя трансформації механізмів і форм участі громадян у суспільно-політичному житті України.

6. Найважливішими соціоінженерними напрямками стимулювання громадянської активності в Україні є: а) розробка соціальних технологій активізації державної політики з розвитку інституціональної системи громадянського суспільства; б) розробка соціоінженерних проектів трансформації соціальних функцій громадських організацій, що діяли в радянський період; в) пошук і обґрунтування адекватних сучасному етапу розвитку українського суспільства принципів соціального проектування нових демократичних інститутів стимулювання індивідуальних і колективних форм громадянської активності.

7. Технологічна специфіка процесу стимулювання громадянської активності виявляється в необхідності створення і актуалізації технологій своєчасного суспільного реагування, підтримки і визнання суспільно значущих трудових зусиль і результатів; вчинків і реальних заслуг громадян перед суспільством і державою.

8. Найбільш значущими технологічними принципами соціального проектування нових демократичних інститутів стимулювання індивідуальних і колективних форм громадянської активності є демократична спрямованість, відкритість і гласність, толерантність, патріотизм, технологічність. Пріоритети у виборі конкретних стимулів (матеріальних, моральних, соціально-психологічних, творчих) зумовлюються як технологічними особливостями, так і цілями проектування соціальних інститутів, орієнтованих на стимулювання громадянської активності.

9. Соціальна політика - це необхідний науково обґрунтований інструмент і технологічний спосіб гармонізації соціальних нерівностей, а також забезпечення соціальної рівноваги між різними шарами суспільства. Суб'єктами соціальної політики є не лише політичні інститути, але й інститути громадянського суспільства, які розробляють і реалізують соціальні програми, проекти та акції, котрі спрямовані на стимулювання громадянської активності насамперед в аспектах посилення режимів самозабезпечення та самозайнятості громадян, а також соціального захисту вразливих верств населення.

10. У світовій практиці найбільш поширеними є три основні технологічні моделі соціальної політики: активна, реабілітаційна і пасивна (патерналістська) моделі. Соціальна політика, яка здійснювалась в колишньому СРСР, була політикою життєзабезпечення широких верств населення на рівні мінімальних споживчих стандартів. З урахуванням західного досвіду організації соціального захисту населення таку соціальну політику під кутом аналізу її технологічної специфіки, можна визначити як вульгаризований варіант патерналістської моделі соціальної політики. На основі аналізу емпіричних даних, що характеризують гостроту соціальних нерівностей в Україні, в дисертації аргументована позиція щодо перспективності розробки інтегрованої активістської моделі cоціальної політики, яка б сприяла поєднанню вимушених протекціоністських та реабілітаційних заходів при збереженні пріоритетної значущості зусиль щодо стимулювання процесів самоорганізації суспільного життя та громадянської активності через зняття обмежень вільної економічної діяльності як засобу продуктивного самозабезпечення та самозайнятості.

Публікації автора:

1. Акимов Д. Стимулирование гражданской активности личности: противоречия и перспективы // Персонал.– 1998.– № 6.– С. 46 – 48.

2. Акимов Д. Политическая элита Украины: опыт концептуального анализа // Персонал.– 1999.– № 1.– С. 31-33.

3. Акимов Д.И. Стимулирование гражданской активности как фактор развития демократического процесса // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник.- 2000.- №1.-С.5-7.

4. Акимов Д. Украина на пути к демократии (социологический анализ тенденций демократического развития) // Соціальні виміри суспільства. Зб. наук.праць.- Вип. 5.- К.: Інститут соціології НАН України, 2002.- С.56-66.

5. Акимов Д. Проблема идентификации содержания трансформационного процесса украинского общества // Соціальні виміри суспільства. Зб. наук.праць.- Вип. 6.- К.: Інститут соціології НАН України, 2002.- С.207-220.

6. Акімов Д.І. Громадянська активність як суспільне явище: онтологічний зміст та технологічна специфіка стимулювання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Сер. Соціологія, психологія, педагогіка. - 2003.-№17-18. - С. 77-84.

Інші видання:

7. Акімов Д. Стабільне громадянське суспільство як чинник демократичного розвитку України // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За ред. В.І Лугового, В.М.Князєва. - К.: УАДУ, 2001. – Т.2. - С.397-399.

8. Акимов Д.И. Гражданская активность как проблема социологического анализа //Муниципальное управление и местное самоуправление: Сб. научн. трудов / Отв. ред. Л.Б.Истомина. - Вып.2.- Москва-Тула, 2002.- С.173-176.

9. Акимов Д.И. Социальная политика как технологический способ улучшения качества жизни // Стратегия устойчивого развития: современный мир – Приднестровье. – Тирасполь: ЦСПИ «Перспектива», 2003.- С.173-177.

10. Акімов Д.І. Стимулювання громадянської активності акціонерів як теоретична та практична проблема сучасної соціології управління // Соціологічна наука і освіта в Україні: Зб. наук. праць. – Вип. 2./ Укл.. М.Ф.Головатий, В.І.Судаков. – К.:МАУП.2003.-С.392-394.