У висновках подано основні теоретичні підсумки роботи, що відображають сутнісний зміст дисертаційного дослідження. Висновки сформульовано згідно з поставленими у дисертації метою та завданням: 1. Згідно з дослідницьким завданням та на підставі змістовного аналізу концепцій посткапіталістичного суспільства обґрунтовано висновок, що поняття посткапіталістичного суспільства так як воно сформульовано в цих концепціях, містить у собі визначення істотно нових характеристик феномену постіндустріальної цивілізації, зокрема, глобалізації та інформаційної революції, що свідчить про те, що ми маємо справу не просто із черговою стадією історичного розвитку суспільства, а передусім із якісно новим культурно-цивілізаційним типом. Оскільки сучасна соціально-філософська думка констатувала визначальний вплив цих нових ознак у самому феномені, який виходить у своїх властивостях і проявах за межі класичної постіндустріальної парадигми, постало питання пошуку посткласичних концептуальних засад нової теорії. Показано, що вони найбільш повно теоретично віддзеркалилися в концепції посткапіталістичного суспільства П.Дракера, теорії інформаційно-мережевого суспільства М.Кастельса та в постмодерністській версії суспільства Ж.Бодріяра і П.Бурдьє. У роботі зазначається, що хоча цей теоретичний напрямок ще не має своїх остаточних змістовних визначень, проте дозволив зафіксувати такі основні тенденції свого становлення, як спроби критичного переосмислення техніко-сцієнтистського, лінійноеволюціоністського бачення на базі культурно-ціннісного та глобального підходів. Це дає нам змогу зробити висновок, в якому полягає головна новизна нашого дослідження, що новітні концепції посткапіталістичного суспільства роблять аксіологічний й глобальний вектор сучасних соціальних досліджень визначальним. 2. Необхідною передумовою аналізу концепцій посткапіталістичного суспільства є критична реконструкція їх теоретичних витоків і засад. В роботі узагальнено й уточнено основний зміст провідних концептуальних підходів, започаткованих теоріями постіндустріального суспільства та їх тенденцій розвитку до нового поняття посткапіталістичного суспільства; здійснено пошук теоретико-генетичного зв'язку між ними, що має істотне методологічне значення для соціальної теорії. На основі дослідження етапів концептуалізації феномена постіндустріальної цивілізації від найпростіших до більш складних показано, що нове поняття посткапіталістичного суспільства не може стати простим продовженням попереднього визначення постіндустріального суспільства, навпаки, обидва ці поняття мають самостійне значення, у зв’язку з тим, що вони охоплюють різні за своєю специфікою й масштабом аспекти суспільного буття. Поняття посткапіталістичного суспільства є більш загальною соціально-філософською категорією, оскільки фіксує зміни культурно-історичного типу сучасної цивілізації та їх загальні ознаки – інформаційну революцію й глобалізацію. Натомість поняття постіндустріального суспільства відображає зміни в конкретній соціальній сфері, переважно в техніко-технологічній структурі виробництва під впливом науково-технічного поступу. Тому, на нашу думку, для соціально-філософського аналізу сучасних глобальних трансформацій світу доцільно застосувати загальне поняття посткапіталістичного суспільства, а не занадто вузьке поняття постіндустріального суспільства. 3. На основі порівняльного аналізу новітніх тенденцій у розробці теорії посткапіталістичного суспільства запропоновано змістовні критерії виділення як окремих напрямків посткапіталізму – концепцію посткапіталістичного суспільства П.Дракера; теорію інформаційно-мережевого суспільства М.Кастельса, окремо розкрито позитивні досягнення постмодерністської версії суспільства Ж.Бодріяра, П. Бурдьє, Ж.Дельоза, Ф.Гваттарі. Як зазначено, об'єднує ці напрями те, що вони по-новому переосмислюють традиційні підходи до аналізу феномена постіндустріальної цивілізації, виявляють їх теоретичну обмеженість, обумовлену домінуванням у них методологічних принципів техноекономоцентризму й лінійного еволюціонізму. Показано, що евристичність сучасних посткапіталістичних підходів, полягає, насамперед, у тому, що вони доповнюють класичні підходи постіндустріалізму, оскільки розглядають сучасні зрушення в широкому аксіологічному й глобальному контексті, чого в традиційному постіндустріалізмі немає. Концепція посткапіталістичного суспільства П. Дракера звертається до марксистського формаційного підходу, розвинутого в теорії світ-систем І. Валерстайна, тобто є спробою дослідити історію цілісно як зміну культурно-історичних типів, наголошуючи на провідній ролі інформаційної революції в цій зміні, тим самим доповнює формаційний підхід культурно-ціннісним баченням, започаткованим М. Вебером. Теорія інформаційно-мережевого суспільства М.Кастельса вибудовується навколо вісі глобалізації або просторових змін. Причому М.Кастельс розглядає глобалізацію не в площині лінійного неоеволюціонізму, а глобалізацію на мережевій основі. Якщо в К. Маркса ідея всесвітньої історії, яка стає власне всесвітньою не лише по суті, а й за фактом існування, тільки окреслена, бо не було матеріалу для її розгортання, то М.Кастельс робить крок уперед порівняно з марксизмом, оскільки сполучає хронологічний і просторовий підходи. Параметр часу не береться ним як єдиний вимір суспільного розвитку, на перший план виходить просторовий аспект, тобто не лише стадіальні зміни, а й зміни структури простору визначають розвиток суспільства та історії. Таким чином, як доводиться в роботі, сучасні тенденції в постіндустріалізмі, пов’язані з переходом до концепту посткапіталістичного суспільства, істотно розширюють предметну сферу його наукового аналізу. 4. Здійснено порівняльний аналіз сутності, загальних рис і відмінностей класичного розуміння модернізації, так як воно утвердилося ще у веберівській традиції, та сучасного його змістовного перегляду на засадах концепцій посткапіталізму й постмодернізму; показано особливості спроб застосування новітніх теорій модернізації для аналізу інноваційних трансформацій на пострадянському просторі, зокрема, в Україні. У роботі підкреслюється, що традиційний підхід до модернізації як універсального історичного переходу від традиційного до сучасного індустріального суспільства в результаті раціоналізації, зафіксований у роботах М.Вебера, В.Ростоу, Т.Парсонса та ін., зазнає радикального переосмислення в сучасних постмодернізаційних моделях. В сучасних теоріях модернізації до основних рис, які визначають модернізоване суспільство або таке, що модернізується відносяться такі: сучасні наукові знання і технології виробництва; демократичний політичний режим, що змінив авторитарний і олігархічний; універсалістська система юридичних законів, що змінила звичаєве право; досягнення соціального статусу завдяки особистим зусиллям, а не за народженням або приналежністю до певного стану; раціоналізація життя, що змінила міфологізацію. Новітні постмодернізаційні теорії розглядають модернізацію лише як момент широкого процесу глобалізації, враховують мережеву ознаку простору та пов'язують сучасну модернізацію не тільки з новим історичним часом, але й зі змінами історичного простору. Причому, як зазначається, одного вигідного геополітичного або геоекономічного становища ще не достатньо для ефективного розвитку, необхідно, насамперед, визначитися із власною геокультурною ідентифікацією. На думку автора, це положення має бути стратегічним для трансформації українського суспільства. Обґрунтовано, що класичні модернізаційні підходи зводять суспільний розвиток лише до технічної модернізації, заснованій на прогресі природничих наук. Така інструменталістська методологічна позиція характерна загалом для постіндустріальної парадигми. Технологічний розвиток, згідно з цими підходами становить основу єдиного типу цивілізації. У такий спосіб залишаються поза увагою культурно-цивілізаційні особливості країн третього світу й пострадянського простору. Єдино можливим варіантом модернізації визнається західна модернізаційна модель. Разом із цим, зазначається, що перспективною альтернативою інструменталістського обґрунтування модернізації є сучасна постмодернізаційна позиція ціннісного обґрунтування трансформаційних процесів, представлена, зокрема, у роботах Ш.Ейзенштадта. Наголошено, що усталені підходи до аналізу інноваційних трансформацій на пострадянському просторі не беруть до уваги раціональні моменти радянської модернізаційної моделі, яка була специфічним варіантом модернізації. Особливостями радянської модернізації, було те, що її суб'єктом виступала держава, а мотиваційну основу становила ідеологія. Отже, робиться висновок, що неадекватність наявному стану речей традиційних теорій модернізації спонукає до розробки нових підходів вивчення модернізаційних процесів та відповідних сучасним реаліям теорій модернізації. Ці теорії мають враховувати, на наш погляд, насамперед, глобальний і ціннісний контекст сучасних інноваційних змін, а також позитивний досвід попередніх модернізаційних моделей. 5. Аналіз концепцій посткапіталістичного суспільства в підсумку дозволив зробити висновок про їх незавершеність, відкритість, оскільки сам феномен посткапіталістичної цивілізації перебуває у стані становлення. Немає ще остаточно загальноприйнятої соціальної теорії, тому автор виявив перспективи і евристичний потенціал останніх сучасних напрямків концептуалізації нового феномена посткапіталістичного суспільства. В цьому полягає основний результат нашого дисертаційного дослідження. |
