У роботі представлено теоретичне узагальнення і розв’язання наукової проблеми щодо обґрунтування використання сучасних методів лікування дистальної оклюзії зубних рядів у різні вікові періоди, запобігання помилкам і ускладненням на всіх етапах активного лікування та в період ретенції. Відповідно до завдань дослідження і за його результатами ми дійшли таких висновків: 1. У структурі „факторів ризику”, які призводять до виникнення дистальної оклюзії зубних рядів, високий відсоток припадає на спадковість, хвороби раннього дитячого віку (зокрема і верхніх дихальних шляхів), дитячі шкідливі звички, патологічний стан зубів (адентія, ретенція зубів, мікро-, макродентія), мікро-, макрогнатію, функціональні порушення щелепно-лицьової ділянки. У кожного окремого хворого дистальна оклюзія зубних рядів формується під впливом комбінації кількох „факторів ризику”, cеред яких перше місце займають порушення функцій зубощелепної ділянки: дихання, ковтання, мовлення, жування і змикання губ. З віком у пацієнтів із дистальною оклюзією зубних рядів підвищується частота функціональних порушень за рахунок збільшення кількості комбінацій, пов’язаних із функціями мовлення, ковтання і жування. 1а. З віком пацієнтів структура і характер дії „факторів ризику” ускладнюються їхнім поєднанням і приєднанням інших стоматологічних хвороб. Збільшення з віком пацієнтів функціональних порушень СНЩС, яке більш виражене при дистальній оклюзії зубних рядів форми II-2, відбувається в поєднанні з порушеннями функцій ковтання, жування і мовлення, і тому можна припустити, що останні виступають „факторами ризику” виникнення функціональних суглобових невідповідностей. 2. До особливостей клініко-морфологічних проявів дистальної оклюзії зубних рядів форми II-1 належать порушення розвитку лицьового скелета, розмірів, положення щелеп і зубів, що в більшості спостережень призводить до характерних естетичних порушень обличчя (випуклий лицьовий профіль за рахунок випинання верхньої щелепи, скошене підборіддя, напружене змикання губ, випинання верхніх фронтальних зубів із-під верхньої губи, глибока губно-підборідна борозна); порушення змикання зубних рядів у сагітальному напрямку і сагітальна щілина між фронтальними зубами верхньої й нижньої щелеп. У всіх хворих наявні характерне звуження і подовження верхньої зубоальвеолярної дуги, поглиблення піднебіння, вкорочення і звуження нижньої зубоальвеолярної дуги, диспропорція розмірів зубів верхньої й нижньої щелеп, порушення величини окремих елементів у загальній системі СНЩС, що погіршує функціональний стан зубощелепного апарату (жування, мовлення, дихання, ковтання і стулювання губ) і підтверджується даними електроміографії жувальних і мімічних м’язів та дисфункції СНЩС. 2а. До особливостей клінічних проявів дистальної оклюзії зубних рядів форми II-2 належать характерні естетичні порушення обличчя - вкорочення нижньої його частини, потовщення нижньої губи, глибока губно-підборідна борозна; порушення змикання зубних рядів у сагітальному напрямку, глибоке перекриття фронтальних зубів, ретрузія різців верхньої й нижньої щелеп, скупченість зубів фронтальної ділянки нижньої щелепи. У хворих наявні диспропорція розмірів зубів верхньої й нижньої щелеп, характерне звуження і вкорочення верхньої зубоальвеолярної дуги, вкорочення і звуження нижньої зубоальвеолярної дуги, порушення величини окремих елементів у загальній системі СНЩС. Функціональні порушення підтверджуються змінами якісних та кількісних показників електроміограм жувальних і мімічних м’язів зубощелепної ділянки і симптомами дисфункції СНЩС. З віком пацієнтів із дистальною оклюзією зубних рядів форм II-1 і II-2 відбувається погіршення всіх показників клініко-морфологічного і функціонального стану зубощелепної ділянки й ускладнення її супутньою стоматологічною патологією: зростає інтенсивність уражень зубів карієсом, збільшуються частота дефектів зубів і зубних рядів, частота захворювань тканин пародонта і СНЩС. 3. Провідні клініко-морфологічні та функціональні критерії для визначення методу лікування дистальної оклюзії зубних рядів у підлітковому віці такі: етіологічний фактор, ступінь зміщення нижньої щелепи і порушення форми і розмірів зубоальвеолярних дуг верхньої й нижньої щелеп, характер диспропорції розмірів зубів верхньої й нижньої щелеп, характер функціональних порушень, стан СНЩС. Для вибору методу лікування дорослих із дистальною оклюзією зубних рядів форм II-1 і II-2 поряд із вищезазначеними критеріями великого значення набувають порушення цілості зубного ряду, стан тканин пародонта, стійкі порушення функцій зубощелепної системи та СНЩС. 4. Порівняльна оцінка результатів лікування пацієнтів із дистальною оклюзією зубних рядів вікової групи 9-12 років доводить достовірну закономірну ефективність як знімної, так і незнімної ортодонтичної техніки в корекції форми зубоальвеолярних дуг верхньої й нижньої щелеп у сагітальному напрямку. Різниця результатів лікування між двома методами полягає лише в досягненні оптимальної форми і розмірів нижньої зубоальвеолярної дуги в трансверзальному напрямку і глибини піднебіння. Знімний моноблоковий ортодонтичний апарат, напротивагу незнімній техніці, створює кращі умови для виправлення анатомічних порушень та нормалізації функціональних невідповідностей. 5. Оцінка ефективності лікування дорослих пацієнтів із дистальною оклюзією зубних рядів за естетичними, антропометричними, функціональними характеристиками довела, що незнімна назубна ортодонтична техніка - це високоефективний засіб корекції морфологічних порушень, який дає можливість досягти доброго результату лікування за умови видалення премолярів верхньої щелепи, що запобігає виникненню скупченості молярів, як одного з факторів рецидиву захворювання. Результатом лікування не завжди є створення ідеальної ортогнатичної оклюзії, частіше – це досягнення „оптимальної індивідуальної норми” чи „компенсованої форми” патології. 6. Лікування дистальної оклюзії зубних рядів запропонованими ортодонтичними пристроями (моноблоковий ортодонтичний апарат і заслінка для язика) покращує параметри щелепно-лицьової ділянки на скелетному та зубоальвеолярному рівнях, що загалом сприяє нормалізації розвитку краніофаціального комплексу в дітей: зменшенню сагітальної щілини, кута ANB, збільшенню довжини нижньої щелепи, висоти її гілки і розміру кута SNB, нормалізації функцій жувальних і мімічних м’язів. 7. Аналіз клінічного матеріалу і літературних джерел дав можливість визначити найчастіші помилки, які можуть виникати на різних етапах лікувального процесу. Розроблена схема-моніторинг дозволить прогнозувати безпосередні й віддалені ускладнення в лікуванні та реабілітації пацієнтів із дистальною оклюзією зубних рядів на всіх етапах. 8. Розроблені рекомендації для лікарів практичної охорони здоров’я щодо лікування дистальної оклюзії зубних рядів можуть слугувати підставою для складання офіційного протоколу лікування пацієнтів із цим видом патології прикусу в конкретній клінічній ситуації. |
