1. Наприкінці ХХ століття проблема сталого розвитку університетської освіти не була сформульована. Але досліджуються та набувають розвитку окремі елементи теорії, принципи, тези, фрагменти її концептуальної основи, що мають полідисциплінарний характер. Поширюється: усвідомлення переходу від принципу “освіта на все життя” до принципу “освіта впродовж усього життя” та необхідність неперервної і багаторівневої освіти; взаєморозуміння та взаємосприйняття офіційного, неофіційного та неформального навчання, що взаємодоповнюють одне одного; нове базисне вміння для усіх (вміння працювати з інформаційно-обчислювальною технікою); вивчення іноземних мов; технічна культура; підприємництво; розвиток соціальних навичок; самоспрямованість; самовпевненість; ризикованість); саморозвиток; збільшення інвестувань у людські ресурси, коли люди стають основним пріоритетним здобутком Європи; цінність навчання; удосконалення засобів оцінювання результатів навчання протягом усього життя; переусвідомлення керівництва та консультування для отримання високоякісної освіти та можливостей навчання в усій Європі; наближення навчання до дому; основне право людини на освіту, що є ключем до сталого розвитку, миру і стабільності як у самих державах, так і у відносинах між ними; “технологізація освіти як історична неперервність розвитку освіти”; поступовий перехід університетської освіти змінюється від елітарної до масової; перегляд таких фундаментальних визначень, як демократія, громадянство, свобода та політика; творчість як цілісний процес самореалізації особистості, що слугує визначальним критерієм сталого розвитку особистості; утворення університетів у регіонах; молодіжна субкультура з утвердженням базових цінностей (визнання прав людини, автономія особистості та її свобода; відповідальність; солідарність; прийняття різноманіття; активна толерантність)”; концепція сталих індивідуальних рис особистості; необхідність умови сталості університету (фінансова надійність; сталий кадровий склад; політична та адміністративна підтримка; співпраця між структурними підрозділами; підтримка з боку зовнішніх установ). Національною доктриною розвитку освіти визначено, що Україна дотримується “утвердження пріоритетів сталого розвитку”. Психолого-педагогічна наука в Україні займає провідну позицію щодо неперервної професійної освіти, що створює умови, забезпечує та надає можливості реалізувати стратегію сталого розвитку людини, сталого процесу формування особистості професіонала. 2. У процесі розвитку концепції сталого розвитку виникли такі труднощі: відсутність задовільної теорії сталого розвитку соціально-педагогічних систем; відсутність критеріїв оцінки сталого розвитку та визначення характеру розвитку як сталого; недостатність та відсутність продуктивних умов для підтримки традиційних та становлення нових наукових шкіл. Зростаючий обсяг інформації призвів до унеможливлення її використання людиною. Вихід із цієї ситуації – це формалізація знань у зручній формі, моделі, що концентрує в собі у вигляді математичних співвідношень сукупність людських знань, уявлень та гіпотез про об’єкти чи явища. Універсальність законів природи доводить всезагальність моделювання не лише як можливість, але і необхідність представлення будь-яких знань у вигляді моделі. Модель є способом існування знань, а моделювання організаційно-педагогічних систем є найактуальнішим напрямом розвитку педагогічної науки. Створення різноманітних моделей є педагогічним процесом, що урізноманітнює, розширює межі творчості. Застосування імітаційних, діючих моделей в університетській освіті є критеріальною ознакою її інноваційності. У підґрунтя концепції єдності моделювання розвитку університетської системи освіти покладено тезу, слоган нової генерації академічного управлінського персоналу: „Вчитися зі змінами, моделюючи зміни”. Організаційно-педагогічна модель розвитку університетської освіти є відкритою багаторівневою системою, де компоненти (рівні) якісного моделювання органічно доповнюються кількісними моделями, індексами, індикаторами та критеріями оцінки, що збагачують в умовах невизначеності можливості прийняття ґрунтовних, відповідальних рішень на всіх рівнях та етапах життєдіяльності. 3. Аналіз сутності та особливостей концептуальних моделей університетської освіти, моделей її розвитку дозволяє виявити загальне у формі головних принципів організаційно-педагогічного устрою, які притаманні університету незалежно від історичної епохи і характеру її розвитку: повнота пропонованого в університеті наукового знання; дух свободи творчості у процесі досліджень, викладання та навчання; здатність університету до самооновлення шляхом підготовки викладачів та вчених; автономія університетського життя; об’єднання талановитих особистостей усіх сфер інтелектуального життя. Розвиток університетської освіти означає приведення її у відповідність до нових суспільних вимог та норм, закономірностей та тенденцій розвитку ХХІ століття. Для сталого розвитку потрібна поява нових моделей сталого розвитку та інноваційної університетської системи неперервної випереджаючої освіти. Моделей, які спираються на національні та регіональні відмінності та здобувають свою визначеність енергією вільного творчого колективу особистостей. Проведений аналіз дозволяє окреслити лише окремі риси інноваційної університетської системи освіти ХХІ століття: освіта повинна бути вільною, надавати свободу всім своїм членам, позбавлена обмежень вияву спонтанної людської творчості, тобто відповідати адхократичному типу організаційної культури; внутрішні, глибинні цінності тих, хто навчається, мають збігатися з цінностями інноваційної університетської системи освіти; наукова діяльність характеризується єдністю у різноманітті, а розподіл дисциплін за факультетами замінюється гнучкою системою формування багатьох тимчасових взаємозв’язаних робочих груп; дискурсний вибір та проблемні ситуації є надто важливими для професійної практики з дослідження та викладання; всі підрозділи академічного персоналу підпорядковані безобмежному формуванню робочих груп; університет є суспільною рамкою для багатьох проблемних галузей; університет має розширювати можливості для практик нерегульованої соціальної діяльності, що надає можливість студентам застосовувати засвоєне на заняттях та активніше підготуватися до адаптації в навколишньому середовищі. 4. Застосування методології дослідження моделей розвитку університетської системи освіти з опертям на ключові поняття класичної тріади теорії еволюційного розвитку (мінливість, спадкоємність та відбір), на теорію генно-культурної коеволюції генезису людини, що підносить значення біологічних вирішальних чинників природи сучасної людини як виду, визначає комп’ютер як новий спосіб та базовий елемент комунікації і рботів для постіндустріального суспільства як наукових моделей, що створюють аналогічні можливості для появи нового типу людини. Домінуючою тенденцією розвитку університетської освіти в Україні стає виховання, формування нового рівня світогляду, демократизація особистості та пристосування її до життя в умовах свободи, що розширює філософію сучасної вищої освіти. Свобода – це критеріальна ознака якості університетської системи освіти. Проведене моделювання сталого розвитку дозволяє обґрунтувати висновок, що в перехідних соціально-економічних умовах в Україні спостерігається переміщення чи зміна пріоритетів значущості компонентів університетської системи освіти: для монопольного положення університетської системи освіти у регіоні, що характерно першому періоду соціально-економічних перетворень в Україні, максимальний рейтинг мають наявні матеріальні ресурси; для перехідних соціально-економічних умов на етапі становлення ринку освітніх послуг максимальний рейтинг, значущість у забезпеченні змін мають адміністративно-управлінський персонал університету та наявні матеріальні й організаційні ресурси; для автономного положення університету, що характерно для гармонійної взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу як з установами бізнесу, так і з міжнародними організаціями, максимальний рейтинг має група з чотирьох компонентів: студенти (1) та викладачі (2), які взаємозбагачують один одного у дослідженні та розвитку (3), що обумовлює їх особистий розвиток (4). Високий рівень міжособистісних стосунків, як правило, характерний для сталого стану демократичного суспільства з усталеними ціннісними орієнтирами. 5. У процесі обґрунтування організаційно-методичних засад проективної діяльності встановлено, що створення умов сталого розвитку університетської системи освіти передбачає встановлення інноваційних технологій проективної діяльності за участю усіх зацікавлених сторін, учасників науково-навчально-виховного процесу. Тільки спираючись на творчу особистість кожного, залучаючи всіх, хто здатний до активної участі у формуванні різноманіття шляхів покращення якості університетської освіти, всіх, хто і далі буде забезпечувати означену варіативність та є її замовником, можливі зміни, що сприятимуть сталому розвитку. Реалізація концепції розвитку університетської системи освіти з позиції гуманістичної та нової парадигми розвитку дозволяє розглядати університетську освіту не як кінцеву мету, а як засіб досягнення гідного рівня життя, дозволяє вирішити одну з провідних суперечностей – між рівнем та характером здобутої університетської освіти та запитами практики, вимогами, статусом працевлаштування, між індивідуальним очікуванням та соціальною “затребуваністю”. Специфіка управління змінами для сталого розвитку університетської освіти поєднує: модульно-рейтингову організацію навчально-виховного процесу; впровадження вступного, поточного та вихідного тестування; організацію наукових досліджень на базі принципів інновації, конкуренції, демократії та партнерства; забезпечення балансу у реалізації творчих здібностей, гарантії прав людини при одночасному використанні досягнутих результатів для праці, відпочинку та культурного життя; слідування в усіх діях фундаментальним принципам єдиного процесу саморуху та самоорганізації університетської освіти, що перебуває у постійному розвитку за принципами гуманізації, демократизації, випереджаючого та неперервного характеру; моніторинг поглядів та уявлень на ці динамічні процеси змін серед теоретиків педагогіки та практиків; умови для формування нового рівня світогляду вільної людини, в тому числі об’єднання навчання з досвідом діяльності у бізнесі; застосування передових досягнень у різних галузях до педагогіки, що оновлює, синергетично розширює сферу інновацій, забезпечує розвиток. 6. Для підтвердження гіпотези наукового дослідження розроблено цілісну систему соціально-педагогічних та методичних положень, принципів, індексів, моделей оцінки якості та критерії розвитку університетської освіти відповідно до стратегії сталого розвитку, що утворюють комплекс методик: рейтингової оцінки пріоритетів в управлінні змінами, що ґрунтується на методології інструментальної оцінки корпоративної культури; оцінки розвитку, що базується на методології виміру індексу людського розвитку; оцінки раціональності управління університетською освітою як балансу між власними зусиллями університету та зовнішнім забезпеченням, в тому числі державним; оцінки якості, що ґрунтується на моделі самооцінки якості за європейською системою акредитації, яка адаптована до різних етапів розвитку у перехідних умовах соціально-економічних перетворень в Україні. Якість університетської освіти – це ступінь відповідності процесів і результатів удосконалення наступного покоління досягнутому рівню розвитку діючого покоління та потенційної здатності наступного покоління зробити власний внесок і залишити нащадкам більше, ніж отримали самі для розширення, оновлення та утворення нового якісного стану. У ході виконання експериментальної частини дослідження здійснювалась експертна оцінка 11 ректорами університетів, 9 директорами та 32 керівниками структурних підрозділів вищих навчальних закладів 60 соціально-педагогічних та методичних положень, принципів, індексів, моделей та критеріїв розвитку університетської освіти відповідно до стратегії сталого розвитку. Перевірявся та збагачувався комплекс методик оцінки: пріоритетів в управління змінами; розвитку; раціональності управління; якості. В той же час групами студентів перевірялась комп’ютерна програма самоаналізу досягнутого та бажаного стану університетської освіти, формувався план дій по його досягненню. Дій – шляхом вибору раціональних рішень з комплексу рекомендацій по впровадженню змін у організацію розвитку університетської системи освіти. Одним із результатів формуючого експерименту є встановлення балансу, пропорцій, змін, які дозволяють визначити розвиток університетської освіти як сталий: баланс студентів, які навчаються за держзамовленням, та студентів, які навчаються за контрактом, – 71/75% та 29/25%; баланс фінансових ресурсів, що спрямовує держава, та фінансових надходжень, що залучає колектив університету, – 42/44% та 58/56%; баланс фінансування працівників університету з боку держави та зі спеціальних коштів – 74/78% та 26/22%; баланс фінансування науково-педагогічного персоналу з боку держави та зі спеціальних коштів – 54/76% та 46/24%; баланс забезпечення студентів працівниками з боку держави та зі спеціальних коштів – 3,15/3,66 та 4,57/4,15; баланс забезпечення студентів науково-педагогічним персоналом з боку держави та зі спеціальних коштів – 8,91/10,46 та 9,59/8,15; баланс, співвідношення забезпечення працівників до науково-педагогічного персоналу з боку держави та зі спеціальних коштів – 2,83/2,86 та 2,10/1,96. Результати дисертаційного дослідження дають підстави зробити висновок про те, що вихідна методологія є правильною, визначені завдання реалізовані, мета досягнута, сукупність одержаних наукових висновків має важливе значення для теорії і практики сталого розвитку інноваційної університетської освіти. Реалізація основних положень дослідження спрямовується на якісне доповнення існуючої організаційно-педагогічної практики розвитку університетської освіти, а також на подальший розвиток теоретико-методологічних засад в умовах соціально-економічних перетворень в Україні. Комплекс рекомендацій по впровадженню змін у організацію розвитку університетської системи освіти по формуванню плану дій включає: перелік рекомендацій для управління неперервним розвитком; перелік міркувань по підвищенню управлінської компетенції у навиках управління новаціями; перелік міркувань по підвищенню управлінської компетенції у навиках стратегічного управління. До подальших напрямів досліджень вважається за доцільне віднести такі аспекти проблеми: теорія і методика сталого розвитку університетської освіти у контексті особистості лідера, на рівні психологічних відмінностей та особливостей керівника закладу; розробка методик вимірювання розвитку у контексті соціально-політологічної взаємодії університету з громадою регіону; розробка теоретико-методологічних засад сталого розвитку університетської освіти як у регіоні, так і у центрі в умовах глибокої демократизації взаємовідповідальних відносин з Міністерством освіти і науки України; розробка теоретико-методологічних засад сталого розвитку моделей міжуніверситетської освіти; розробка теоретико-методологічних засад сталого розвитку моделей взаємозбагачення університетської освіти з інституціями НАН України; розробка теорії та практики сталого взаємодоповнення університетської освіти з корпоративними інституціями; розробка теорії та практики сталого неперервного розвитку наступності, успадкування традиційних наукових шкіл разом з новаціями, пріоритетами нової генерації молоді в мінливих умовах соціально-економічних перетворень в Україні. |
