Концепт дискурсу та відповідний комплекс методів, що були застосовані до аналізу засад, витоків та еволюції сучасних російських геополітичних концепцій, дозволили отримати наукові результати, які відображені у наступних положеннях. 1. Розгляд прикладного рівня російської геополітики логічно передбачає прийняття до уваги концептуальних розробок в її царині, „прояснення” їх теоретичних засад, витоків та методологічних координат, як вони на сьогодні визначаються російськими дослідниками. Інакше кажучи, аналіз російської геополітики варто здійснювати не лише на прикладному її рівні (конкретні кроки, заяви, проекти), а й у площині її концептуальних напрацювань, як вони здійснюються та осмислюються самими російськими науковцями. З огляду на це виправданим є використання концепту дискурсу для аналізу витоків і засад сучасних російських геополітичних концепцій. 2. Зважаючи на розмаїття семантики терміна „дискурс” та приймаючи до уваги, що в такому розмаїтті немає і не передбачається єдино вірного його визначення, в цьому дослідженні з огляду на поставлені мету і завдання цей термін вживається у наступних основних значеннях. По-перше, у значенні міркування, різновиду пізнання, яке опосередковане апріорними формами чуттєвості і розуму. По-друге, у значенні, встановленому Ю. Хабермасом, згідно з яким дискурс пов’язаний з усуненням проблематичної претензії на значущість думок і норм і, як такий, завжди передбачає „наведення основ”. По-третє, у значенні, що ним оперує теорія дискурс-аналізу, а саме: дискурс є особливою практикою використання мови, що переслідує екстралінгвістичні цілі. У цьому сенсі дискурс є соціокультурним, а не лише лінгвістичним, феноменом, деяким „мово-світом”, який не лише описує певні реалії а й чинить на них активний вплив і, будучи такими собі інструментом творення „можливих світів”, здатен ці реалії трансформувати у той чи інший спосіб. 3. Застосування концепту дискурсу до аналізу засад і витоків сучасних російських геополітичних концепцій дозволило зробити висновок, що російські вчені на сьогодні роблять акцент на з’ясуванні передусім теоретико-історіософських засад зазначених концепцій та осмисленні крізь їх призму текстів російської геополітичної думки. Практика такого з’ясування і осмислення існує у вигляді особливої мовленнєвої реальності, що підпорядкована деякій екстралінгвістичній цілі. Інакше кажучи, у вигляді теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики, який є відносно самостійним утворенням, має власну логіку розгортання і задає динаміку побудов сучасних російських геополітичних концепцій та визначає напрям їх еволюції. Під зазначеним дискурсом пропонується розуміти мовленнєву практику російських науковців, осереддям якої є різні способи витлумачення як поняття геополітики загалом, так й теоретико-історіософських засад та витоків російських геополітичних концепцій зокрема (дискурс як „наведення основ”). Сукупність цих способів утворює особливий „мово-світ”, націлений на обґрунтування стратегії розвитку і поведінки Росії з огляду на сучасні світові реалії та її власні геополітичні можливості і запити (дискурс як інструмент соціальної дії та спосіб творення „можливих світів”). 4. Першість теоретико-історіософського дискурсу перед теоретико-методологічним та важливість осмислення першого для розуміння специфіки тієї чи іншої геополітичної традиції пояснюється ще й тим, що методи, якими користуються геополітики в різних державах загалом є однаковими. Різними є результати застосування цих методів, що обумовлено різними історіософськими рамками, в межах яких таке застосування здійснюється. Тобто стратегія поведінки держави на міжнародній арені, на вироблення якої завжди орієнтується геополітика, залежить від відповідного бачення місця і ролі цієї держави в історичному процесі з огляду на притаманні їй цінності і традиції, узагальнені розумінням власної ідентичності. Тому без дослідження теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики не можна розкрити специфіку власне російських геополітичних побудов, адже конструювання геополітичних образів властиве, наприклад, і концепції атлантизму. 5. Складовими теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики можна вважати основні підходи до визначення поняття геополітики, пріоритетні теми фундаментальних геополітичних розвідок, поняття геополітичного образу та концепти-константи, якими в ході дослідження постали ключові геополітичні образи Росії – образ центру і образ острова. Перераховані складові знаходять у динамічному взаємозв’язку і логічно передбачають одна одну. 6. Поняття геополітичного образу можна вважати базовим для визначення геополітики в межах її російського дискурсу, таким, завдяки якому геополітика виглядає найбільш природно і привабливо. Крім цього, поняття геополітичного образу визначає тенденцію розгортання самого теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики, зміст якого полягає в дедалі більшому усвідомленні нагальності побудови теорії геополітики, „геополітології”, „метагеополітики” тощо, покликаної з’ясувати механізми формування геополітичних образів, які завжди лежать в основі тієї чи іншої геостратегії держави, та окреслити можливі наслідки їх практичної реалізації. На користь цього свідчать спроби російських дослідників реабілітувати геополітику саме за рахунок подальшої розробки цього поняття та використання передбаченого ним практичного потенціалу. 7. З огляду на це проблематика геополітичного образу займає серед пріоритетних тем фундаментально-теоретичних досліджень сучасної російської геополітики чільне місце, є предметом серйозної теоретичної рефлексії загалом. Саме ця проблематика вважається визначальною для розуміння геополітики в межах її російського дискурсу, такою, за рахунок розробки якої вважається за можливе, по-перше, зберегти за геополітикою статус наукового знання та дієвого інструменту осмислення не лише російських, а й світових реалій сьогодення. По-друге, визначити автентичну реаліям постбіполярного світу стратегію поведінки Росії та виразити цю стратегію у привабливих і зрозумілих для світової спільноти геополітичних образах. Крім того, дослідження вказаних тем, - реабілітація простору як поняття геополітики і створення його соціально-історичної концепції; з’ясування внутрішнього необхідного зв’язку геополітики зі стратегічним управлінням і плануванням та поняттям стратегії і загалом обґрунтування статусу геополітики як „вищої стратегії” в сенсі стратегії історичного розвитку країни з огляду на її внутрішні запити та зовнішні інтереси, - так чи інакше натикаються на поняття геополітичного образу і потребують його використання для своєї ефективності і ґрунтовності. 8. Відтак акцент робиться на відшуканні геополітичних та ключових геополітичних образів Росії, тобто таких, що можуть чинити вирішальний і довгостроковий вплив на структурування решти геополітичних образів, а також формувати і значною мірою усталювати спільний для них образно-геополітичний простір обігу. До геополітичних образів Росії російські дослідники традиційно відносять образи імперії, „Москви-Третього Риму” та „Росії-Європи”, до ключових геополітичних образів – образи центру та острова, які відіграють роль концептів-констант теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики й існують у вигляді образів-архетипів, своєрідних „прасимволів російської цивілізації” (В. Цимбурський). Сприйняття саме їх в цій якості засвідчує той факт, що інші геополітичні образи Росії так чи інакше „перебирають” на себе властиву їм семантику. 9. Ключові геополітичні образи Росії проглядаються протягом всієї історії російської геополітичної думки і присутні також в її „навкологеополітичних” текстах. Останні, будучи політико-географічними, культурно-географічними чи воєнно-стратегічними за своєю спрямованість, в той же час вміщують у собі надзвичайно сильний геополітичний елемент, оскільки продукують проекти реорганізації простору Росії та світу в якості певного вторинного продукту (несвідомого чи напівсвідомого) стосовно завдань не геополітичного плану, що осягаються в їх межах. Осмислення цих текстів крізь призму ключових геополітичних образів Росії – концептів-констант теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики - дозволяє „відкрити” джерело багатьох теоретичних аргументів, що ними оперують на сьогодні російські науковці. Адже картина світу, яка тут представлена, вибудовується з огляду на ту ж саму проблему, що й теоретико-історіософський дискурс сучасної російської геополітики, а саме: з’ясування і обґрунтування стратегії поведінки Росії, автентичної як світовим реаліям, так і її власним геополітичним запитам та можливостям. При цьому культурно-історичні концепції переважно мають справу з образом центру, воєнно-стратегічні з образом острова, а євразійство демонструє амбівалентність цих образів, можливість їх „переливання” один в одного, що й фіксує положення про „два лики євразійства” (П. Біциллі). 10. Ключовий характер геополітичних образів центру та острова засвідчується не лише фактом їх „присутності” в інших геополітичних образах Росії та в історії її геополітичної думки, а й їх концептуальною завершеністю, так що, відображаючи один і той же об’єкт, вони дають можливість вести мову про різні шляхи зміни його „конфігурацій та структур”. Інакше кажучи, зазначені образи не лише розгортаються у стрункі геополітичні концепції, а й у своїй єдності усталюють деяку формулу, яка задає на сьогодні напрям їх еволюції і позначається словосполученням „від Росії-Євразії до Росії-в-Євразії”. Динаміка ж самої цієї формули зумовлюється різними, - ектравертним та інтровертним, - смисловими акцентами терміна „Євразія”, можливість яких продемонструвало свого часу євразійство і які, в свою чергу, тягнуть за собою певні парадокси центрової - „Росія-Євразія”- та острівної - „Росія-в-Євразії” – концепцій ідентичності Росії. З’ясування концептів-констант теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики – ключових геополітичних образів Росії, якими в ході дослідження постали образ центру та образ острова, - дозволило не просто проаналізувати сучасні російські геополітичні концепції як такі, що співіснують одна поряд з одною, а й зробити висновок про їх внутрішній зв’язок і взаємну обумовленість. Цей висновок випливає із встановленої здатності образів центру та острова переходити один в одного. Відповідно самі російські геополітичні концепції, які будуються за рахунок розгортання зазначених образів - „Росія-Євразія” - образу центру, „Росія-в-Євразії” - образу острова, - мають властивість до взаємного обернення, про що свідчить прагматизм як геополітична концепція для сучасної Росії, в межах якої має місце подолання і, навіть, суміщення притаманних концепціям „Росія-Євразія” та „Росія-в-Євразії” парадоксів. Самі ж ці парадокси, у свою чергу, багато в чому пояснюються вже згадуваною властивістю образів центру та острова „переливатися” один в одного. 11. Парадокс центрової ідентичності полягає в тому, що одне й те ж саме завдання організації євразійського простору з боку Росії потребує одночасного застосування нею принципово різних засобів його розв’язання, - атлантичної стратегії з її технологіями соціокультурного впливу та євразійської, спрямованої на досягнення нових духовних синтезів. Це означає, що Росія спроможна досягти своїх стратегічних інтересів виключно за допомогою деякого геополітичного парадоксу, а саме: відносно Євразії Росія, вирішуючи передусім проблему тюрко-слов’янських синтезів, стверджує свою цивілізаційну ідентичність у формі геополітичної й приймає тому образ Риму, носія ідеї єдиного відкритого простору, що має бути організований під її почином і безмежність якого має деякий символічний характер готовності переграти свою долю заново. Відносно ж Заходу Росія стверджує свою геополітичну ідентичність у формі самостійної й особливої цивілізаційної ідентичності й виступає в образі Єрусалима, деякого носія моральних, цивілізаційних цінностей, які не лише відрізняються від західних, а й перевершують їх в силу своєї діалогічності. „Росія-Євразія” виявляється таким собі островом більш довершених аніж західні духовних початків світового порядку. Парадокс острівної ідентичності Росії зумовлений тим, що збереження цивілізаційного ядра Росії як передумови її геополітичного визначення в сучасному світі, на якому наголошує концепція „Росії-в-Євразії”, потребує збереження Великого Лімітрофу в якості поясу відносної безпеки Росії у спосіб розробки різного роду технологій його організації. Завдання ж збереження Великого Лімітрофу під неподільним впливом Росії обертається негативною оцінкою його політико-правового оформлення, якщо воно не передбачає участі Росії в ньому. „Росія-в-Євразії” виявляється центром для тяжіння тих чи інших секторів Великого Лімітрофу. 12. Своєрідною спробою подолання (і, певною мірою, суміщення) цих парадоксів можна вважати намагання перетворити прагматизм на геополітичну концепцію для сучасної Росії. Обстоювання прагматизму в якості такої концепції спрямоване проти імперського варіанту розвитку Росії, що передбачений крайнім варіантом концепції „Росія-Євразія”, з метою збереження за російською державою статусу суб’єкта геополітики, але не у спосіб продукування якихось „ідей благодаті”, як це пропонує „пом’якшений” варіант концепції „Росія-Євразія”, а шляхом створення в Росії умов для послідовного відстоювання національних інтересів у міру її входження до світової економіки через акцентування пріоритетності для нинішньої Росії внутрішньої геополітики перед зовнішньою, на нагальності якого і наголошує концепція „Росії-в-Євразії”. 13. Можна припустити, що в розбудові дружніх, а не просто вигідних чи взаємовигідних, стосунків з Україною Росія буде намагатися використати як образ „Росії-Євразії”, так і образ „Росії-в-Євразії”. Доцільність першого зумовлена визнанням того, що проект ЄЕП має за мету створення навколо Росії дружнього простору держав-сусідів. Доцільність другого образу, - „Росія-в-Євразії”, - продиктована тим, що характер українсько-російських відносин, за визнанням російських вчених, багато в чому залежить від вирішення Росією проблеми власної самоідентичності у спосіб „повернення собі власної сутності”, або у спосіб знаходження нею свого місця в глобальній і регіональній розстановці сил. В будь-якому разі, визнають російські дослідники, необхідним є духовне відродження Росії (А. Марчуков), формування власної ідеологічної мотивації (В. Пастухов), подолання „стратегічної слабини” усередині Росії (С. Кургінян). Ці завдання й акумулюються образом „Росія-в-Євразії”. 14. В пункті з’ясування формули „від Росії-Євразії до Росії-в-Євразії”, що є своєрідним узагальненням теоретико-історіософського дискурсу геополітики сучасної Росії, дослідження концептуального доробку останньої можна вважати відносно завершеним, оскільки подальше вивчення російської геополітики передбачає вихід в площину її прикладного рівня, в площину конкретних заяв, практичних кроків та дій. Вказаний доробок існує як складне неоднозначне утворення, що еволюціонує у напрямі дедалі більшого стирання того, що розмежовує окремі його складові. Загалом можна зазначити, що подальший аналіз прикладного рівня російської геополітики варто здійснювати у світлі питання про те, за яких обставин можливе прочитання формули „від Росії-Євразії до Росії-в-Євразії” у зворотному порядку. Це дозволить поглибити аналіз конкретних варіантів російської геостратегії, в яких так чи інакше задіяні ключові геополітичні образи Росії. Так, у випадку антизахідного курсу, обігрується образ центру. У випадку партнерства з Заходом, - образ острова, зокрема така його складова як „викрадення Європи”, яка свідчить про підпорядкованість геополітичного образу „Росія-Європа” семантиці образу острова. У випадку стратегії геополітичного балансування фактично задіяні як образ центру, так і образ острова. |
