У дисертаційній роботі здійснено науковий аналіз процесів формування суспільних ідей в ході становлення української політичної нації. На основі здійсненого дослідження виявлено механізми і закономірності впливу суспільних ідей на формування чинників соціально-політичної інтеграції – єдиної ідентичності, цілісної політичної системи, світоглядних і політико-культурних особливостей нації, її ціннісних і стратегічних пріоритетів. У тій моделі націостановлення, що окреслюється сучасними уявленнями про інституційні та культурні передумови формування суспільно-політичного цілого, відчутно бракує врахування одного чинника. А саме – того, що спонукає спільноту творити нові інституції, закладати нові традиції, утверджувати нові цінності, набувати, зрештою, нової ідентичності. Незрозуміло також, яким чином формується змістовне наповнення цих феноменів та їхня специфіка, що вирізняє дану спільноту з кола інших, що належать до того самого типу. У цій ділянці суспільствознавчих студій бракує універсальних концептів і детально розроблених підходів до інтерпретації явищ політичної культури, ідеології. Автор пропонує розв’язання цієї важливої наукової проблеми через обґрунтування і концептуальну розробку поняття суспільної ідеї та вивчення її впливу на суспільну дійсність. З цією метою здійснюється аналіз суспільно-політичних процесів та дискурсів в Україні в період між здобуттям незалежності і подіями Помаранчевої революції, протягом якого, згідно з авторською гіпотезою, відбулося оформлення основних ціннісних, соціокультурних, структурних та політико-правових (інституційних) характеристик української політичної нації. Внаслідок проведення наукового дослідження отримано наступні результати, врахування яких дозволить ефективніше здійснювати суспільну комунікацію, зокрема, використовувати засоби інформаційного та ідеологічного впливу (т.зв. концептуальної влади) з метою утвердження спільної ідентичності та політичної консолідації українського народу: 1. Виявлено суттєві характеристики суспільних ідей як фактору суспільного розвитку: а) суспільна дійсність не відображається в суспільних ідеях, і не підпорядкована їм у сенсі телеології, а твориться в процесі розгортання цих ідей; б) становлення ідей відбувається одночасно із становленням інституцій і практик; в) ідея не є „планом” чи „взірцем”, за яким трансформується дійсність, а своєрідною точкою опори – тим „зовнішнім”, у взаємодії з яким дійсність набуває динаміки і змістовності; г) розвиток ідеї – це перехід від локальніших проблем до загальніших – через розширення комунікації, інтенсифікацію процесів узгодження інтересів, стратегій, уявлень, через обговорення й апробацію соціальних інновацій та ініціатив. Доведено, що суспільні ідеї виступають тими моделями дійсності, які спонукають соціальних акторів (еліту, масу, корпоратизовані групи і окремі особистості) до активності й таким чином формують реальний стан інституційної та політико-культурної взаємодії. 2. Встановлено, що політична нація виникає внаслідок сукупності суспільних інновацій, частина з яких утворюють універсальний (загальноцивілізаційний) алгоритм суспільної самоорганізації даного типу спільноти, а частина належать до специфічного досвіду даної спільноти і відображають особливості подолання нею тих перешкод, з якими дане національно-політичне утворення зіткнулося в процесі свого становлення. Формування української політичної нації, започатковане проголошенням незалежності України, надалі втілюється в утвердженні державного суверенітету, формуванні політичної системи, громадянської ідентичності, власної політичної культури та сукупності ідеологічних настанов і політичних преференцій громадян. Специфіка політичної нації нерозривно пов’язана з її цивілізаційною приналежністю та мірою включеності в глобальні трансформаційні процеси сучасності. 3. Визначено основні ідеологічні, інституційні та ситуативні передумови формування спільної національної ідентичності в Україні на основі політичного самовизначення народу. Дане самовизначення відбувається у формі колективного вибору членів спільноти на користь однієї з суспільно значущих альтернатив національного розвитку. Ключову роль для формування української політичної нації мають суперечності між етатизмом і капіталізмом, що у розумінні М.Кастельса виступають альтернативними формами суспільної організації, які надають переваги в розподілі надлишкового суспільного продукту групам адміністративного або ж економічного панування. Інший важливий вибір у сфері суспільних пріоритетів пролягає між прийняттям етнокультурної форми національної самоідентифікації та її запереченням. Уточнено визначення поняття національної ідеї. Національна ідея визначена: а) як центральний смисл суспільної комунікації, б) як алгоритм колективної самореалізації та в) як принцип єдності інтерпретацій (співпадіння кодів тлумачення дійсності) в межах політико-культурної цілості. Запропоновано розуміння ідеї політичної нації як проекту побудови нової спільноти українців з властивими їй індивідуальними рисами та власним алгоритмом самореалізації, що включає механізм інституційної розбудови, а також світоглядний базис національної самосвідомості (ідентичності). 4. Визначено, що політична культура сучасної України сформована під визначальним впливом протистояння двох головних інституцій – а) державницької (ієрархічної, феодальної, шантажистської, закритої, мілітарної), успадкованої на психологічному і нормативному рівні від комуністичного ладу, та б) ліберальної (відкритої, правової, капіталістичної, громадянської), запозиченої в посткомуністичний період у вигляді понять і концепцій, офіційних дискурсів та розрізнених інституцій. На основі аналізу їх взаємодії зроблено висновок про невідповідність між трьома рівнями суспільної організації: соціальною структурою, інституційною розбудовою і системою суспільних уявлень, що продукується політичним класом і проектується ним на суспільне життя. Виявлено ознаки „занепадаючого суспільства” (А.Тойнбі) в політико-культурній дійсності сучасної України та зроблено висновок про характер і генезис тих суспільно-політичних реалій, що деградують і розпадаються: їх визначено як пострадянське суспільство. 5. Встановлено, що визначальним фактором успішності і вибору напряму трансформацій виступають характеристики тієї суспільної комунікації, що була організована навколо актуальних суспільних ідей. Виявлено, що вагомим фактором становлення політичної нації як комунікативної спільноти є масштаб і конфігурація тих комунікативних мереж, в яких це становлення осмислюється і спрямовується за допомогою певних ідей (інновацій). Цей показник є також визначальним для характеристики суб’єктів даної комунікації в широкому діапазоні їх інтелектуально-моральної заангажованості – від універсального до локально-побутового вимірів. Інша важлива структурно-комунікативна характеристика національного політичного процесу – його відкритість зовнішнім впливам. Інструментами цього впливу є різноманітні ресурси, у т.ч., інформаційні й концептуальні, використання яких має особливо масштабні наслідки в умовах монополізму в мас-медійній сфері. 6. Встановлено, що становлення політичного класу протягом перехідного періоду в Україні супроводжувалося зростанням його корпоративності, закритості та пов’язане з удосконаленням технологій соціального маніпулювання, що мали забезпечити привілейований статус і гарантії закритості даної верстви. Такий шлях закономірно призводить до суспільно-політичних криз, позначених різким зниженням легітимності влади, втратою керованості державними інституціями і викликом національній ідентичності, що перебуває у стадії формування. Вихід з кризи за цих умов відбувається, найчастіше, за рахунок утвердження нових механізмів корпоративного самовідтворення політичного класу та переходу до нових технологій у сфері суспільних комунікацій. Важливою передумовою такого розвитку подій стала прогресуюча соціальна некомпетентність мас, що, на думку деяких дослідників (У.Еко, М.Кастельс), є атрибутом і провідною тенденцією розвитку сучасної цивілізації. 7. Окреслено алгоритм розвитку політичної системи у напрямку деградації основних механізмів забезпечення її легітимності та ефективності. Цей алгоритм включає в себе: а) зовнішній вплив, метою якого є задоволення чужих національних (чи транснаціональних корпоративних) інтересів; б) конкурентну боротьбу внутрішніх квазіелітарних угруповань, з використанням зовнішніх (запозичених) ресурсів; в) імітацію політичної комунікації як засобу вирішення внутрішньонаціональних завдань і досягнення національних цілей; г) тотальну недовіру населення до змісту цієї комунікації і до її інституційних форм; д) політичні реформи, спрямовані на підвищення закритості політичного класу і його унезалежнення від волевиявлення мас; є) розпад інституційної тканини і соціальної структури на локальні групи, що формуються і функціонують за архаїчними уявленнями і нормами та досить хаотично взаємодіють між собою, переважно в конфліктному режимі. Сформульовано основні умови успішного політичного націостановлення, а саме: 1) подолання руйнівних стереотипів і елементів зацикленості в національній свідомості та колективній психології; 2) формування інституційної бази політичного самоуправління та саморегулювання; 3) активізація колективного інтелекту нації та спрямування його зусиль на відновлення зв’язку з дійсністю (адекватності), і на його основі – продукування суспільних інновацій. 8. Встановлено, що основні механізми і моделі особистісної самореалізації в умовах суспільних трансформацій в Україні, пов’язані як із загальноцивілізаційними тенденціями і процесами у сфері персональної ідентичності, так і з особливостями вітчизняної політичної культури та умовами формування нової колективної ідентичності (усвідомлення приналежності до української політичної нації). Суперечність між моделями досягнення колективного та індивідуального успіху визначено як ключову проблему суспільної свідомості і соціальної психології, що пов’язана з загальною логікою розпаду (деградації) легальних інституцій, як успадкованих від попереднього періоду, так і запозичених в процесі лібералізації. Виявлено закономірності формування політичних іміджів та встановлено їхній зв’язок з базовими характеристиками політичної системи. Зростання ролі особистісного фактора в українській політиці, що відзначається багатьма оглядачами як провідна тенденція сучасного періоду, відбувалося у безпосередньому зв’язку з процесами політичної структуризації, деідеологізації, поширенням масовокомунікаційних технологій. 9. Розгляд причин і соціально-політичних наслідків системної кризи 2004 року, що стала відома у світі як Помаранчева революція, дозволяє тлумачити сукупність пов’язаних з президентською виборчої кампанією і масовими акціями громадського спротиву явищ у контексті масштабного цивілізаційно-історичного виклику, перед яким опинився політичний клас і громадянське суспільство України на початку ХХІ століття. Дана криза цілком відповідає класичній колізії історичного виклику і відповіді (А.Тойнбі), а її розвиток і наслідки за цією інтерпретаційною схемою можуть бути визначені як неадекватна відповідь. Момент системної кризи був використаний для чергового перерозподілу переваг в межах вузької корпорації представників політичного класу. Суспільство, яке внаслідок кризи не виходить на якісно новий рівень самоорганізації, опиняється в полоні певного роду соціально-інституційної зацикленості, що чітко спостерігається в посткризових умовах. Водночас даний кризовий момент є точкою відліку для формування в Україні специфічного інституційного дизайну і визначає зміст основних суспільно-політичних дискурсів в найближчій історичній перспективі, а відтак може бути визначений і як точка національного політичного самовизначення. |
