1. Геополітика розглядається як розділ політології, хоча її подальший розвиток можливий лише за умови надання їй статусу міждисциплінарного наукового напряму. Класична геополітика виникала як військова дисципліна, але науково найбільш тісно вона пов’язана з географічним детермінізмом та антропогеографією. Геополітика вивчає простір як безпосередню політичну силу. Поза простором і часом її ніколи не буває. Простір в геополітиці, з його природними і суспільними властивостями, є матеріальним виразом соціальних, економічних, природничих факторів, що в свою чергу впливає на суспільно-політичний розвиток. Геополітика тісно пов’язана з багатьма дисциплінами суспільно-географічного змісту, через які відбувається входження геополітики у систему суспільної географії. Геополітика з дисциплінами суспільно-географічного циклу може буде пов’язана спільним дослідженням геопросторових проблем. Доволі тісно переплітається геополітика із теоретичною суспільною географією. Поняття територіальна диференціація та інтеграція використовуються для констатації реальних фактів політичної сфери. Ключове поняття геополітики – геополітичне положення – є властивістю країни і одночасно в ньому відображається її відношення до інших об’єктів. 2. Методологія геополітики багато в чому ґрунтується на тісному зв’язку явищ і процесів міждержавних і регіональних рівнів, з аналізом розмірів і конфігурації територій, зображення меж держав, розташування ресурсів, стану економіки і клімату країн, їх етнічного складу і політичного устрою. Геополітичний підхід можна розглядати як форму подачі країнознавчої інформації під певною точкою зору. Методи геополітики вкрай різноманітні – від світоглядних міркувань до використання складних математичних методів статистичного аналізу. Ключовим поняттям у суспільній географії являється суспільно-географічне положення з усіма його особливостями. У геополітиці суспільно-географічне положення являється свого роду інтегрованим стержнем, навколо якого і формується геополітичне положення, що в свою чергу в геополітиці є визначальним при геополітичному аналізі та розробці геостратегії (прикладний напрям геополітики). Тому при дослідженні геополітичного положення потрібно використовувати методологію та методичний комплекс суспільної географії, особливо той, що використовується для дослідження суспільно-географічного положення. Відмінність суспільно-географічного дослідження геополітичного положення від будь-якого іншого полягає в тому, що дослідження територіальної організації здійснюється не через просту констатацію зміни деяких показників у часі, а через аналіз взаєморозміщення, форм територіальної організації, взаємозв’язків. Базовою основою для теоретичного аналізу геополітичного положення слід вважати систему понять суспільної географії, а саме: властивості геоторії, відношення в геоторії та процеси в геоторії. 3. Дослідження геополітичного положення слід проводити у три етапи: теоретико-методичний, аналітико-синтетичний та конструктивно-концептуальний. Теоретико-методичний етап передбачає виділення етапів дослідження, аналіз географічної та суспільно-географічної складової у досліджуваному явищі та виокремлення суспільно-географічної методики та методології, яка може бути застосована. Аналітико-синтетичний етап включає в першу чергу аналіз географічних чинників, що формують та впливають на геополітичне положення держави. Для повноти дослідження аналіз чинників слід здійснювати на якісному та кількісному рівні. На цьому етапі фактично здійснюється аналіз суспільно-географічних властивостей геополітичного простору держави. Крім того, на аналітико-синтетичному етапі передбачено аналіз географічного поля, який зводиться до порівняння різночасових характеристик та аналізу просторово-часового розвитку геополітичних явищ. Конструктивно-концептуальний етап передбачає аналіз відношень в геопросторі на мікро-, мезо- та макрорівні. До цього потрібно підходити синтетично, з урахуванням процесів в геопросторі та висновків, отриманих в результаті аналізу властивостей геопростору. Кінцева стадія цього етапу передбачає рекомендації по раціоналізації геополітичного положення держави. 4. В українській полiтичнiй думці інтерес до геополітичної проблематики зростав тоді, коли виникали умови для національно-визвольних змагань або коли підбивали підсумки таких змагань. У розвитку геополітичної думки та діяльності на українських землях доцільно виділяти чотири етапи: первинна організація слов’янських політичних інститутів; трансформація геополітичного впливу українських земель; формування класичних українських геополітичних ідей; геополітичні орієнтири незалежної України. Етап первинної організації слов’янських політичних інститутів слід ототожнювати в першу чергу з Київською Руссю та Галицько-Волинським князівством. Етап трансформації геополітичного впливу українських земель охоплює часові рамки геостратегічної діяльності Запорізької Січі. Трансформізм заключається не тільки в частій зміні зовнішніх векторів, а й в тому, що козацька держава мала геополітичне положення, яке визначалось виключно військовою могутністю. Впродовж наступного етапу геополітичного розвитку України активно розробляються і пропагуються фундаментальні українські геополітичні ідеї. В той же час українські геополітичні ідеї не могли бути реалізованими через складні політичні умови всередині країни, що визначались в першу чергу недостатнім потенціалом українських політичних сил. На заключному етапі вирішується широкий комплекс геополітичних проблем, з одного боку, пов’язаних зі вступом України до СОТ набуття повноправного членства України в НАТО, з іншого – раціоналізація відносин з Росією. 5. Основними географічними чинниками, що визначають та формують геополітичне положення держави є: просторові, природно-географічні та суспільно-географічні. Просторовий чинник слід розглядати у двох іпостасях: топологічно та хорологічно. Топологічний підхід є теоретичним і застосовується, як правило, з дослідницькою та пізнавальною метою. Хорологічний є більш практичним і на його прикладі можна привести та пояснити багато прикладів, що визначають та можуть стимулювати просторову поведінку держави. Природничий чинник в геополітиці слід розглядати через призму мінерально-сировинних ресурсів, які багато в чому і визначають властивості та процеси в геополітичному просторі. У такому контексті природничий чинник знаходить своє продовження в суспільно-географічних чинниках, серед яких ключове місце посідають продуктивні сили. Суспільно-географічні чинники необхідно розглядати у двох ключових аспектах: соціально-економічному та демографічному. Соціально-економічні чинники свій вираз в оцінці знаходять у такій географічній категорії як “соціально-економічна освоєність території”. Важливою підгрупою серед соціально-економічних є соціально-географічні, що виявляють територіальні особливості національних меншин, етносів, культури, конфесій, електорату, урбанізаційних та міграційних процесів та їх вплив на формування геополітичного положення. Демографічний фактор у геополітиці слід пов’язувати з поняттям “критична кількість населення”. 6. Україна не є суб’єктом, що формує геополітичний простір навколо себе, і залишається здебільшого пасивним об’єктом масштабних процесів, що розгортаються навколо неї. За певних умов партнерство стратегічного рівня може скластися між Україною та Польщею, але й для неї ці відносини залишатимуться хіба що важливим додатком до стратегії інтеграції в європейський простір. Головною природною геополітичною віссю України, спрямованої з півночі на південь, виступає Дніпро, тому саме вісь “північ - південь”, а зовсім не “захід - схід”, є для України визначальною. Саме при такому підході можлива політична консолідація українського суспільства. Національні інтереси України повинні мати яскраво виражений внутрішній характер з певними ознаками регіоналізму. Регіоналізм зовнішньої політики України повинен виявлятися в задекларованому курсі на інтеграцію в Європейську спільноту та намаганні розвивати інтеграційні процеси в межах ГУАМ. Саме ГУАМ повинна стати тією організацією, що сприятиме Україні у встановленні її реального геополітичного лідерства у регіоні Центральна та Східна Європа. | 