На основі джерельних матеріалів та вивчення наукового доробку вітчизняних та зарубіжних дослідників авторкою дисертації проаналізовано розвиток польського шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні в 1795-1830-х рр., його місце і роль в українському історичному процесі. В результаті комплексного дослідження дисертантка дійшла наступних висновків: Загальний історіографічний стан розробки проблематики суспільного руху шляхти в 1795-1830-х рр. характеризується, з одного боку, накопиченням чисельного фактичного матеріалу, що свідчить про високий інтерес до історії шляхетських змагань, а з іншого, – відсутністю концептуального осмислення цього історичного та суспільно-політичного явища. Така історіографічна ситуація визначила назрілість комплексного дослідження з історії польського шляхетського руху на Правобережній Україні в 1795-1830-х роках, на яке претендує дисертація. Складовими елементами дослідження стали аналіз нового етапу генезису руху в регіоні, світоглядної сутності та особливостей практичної діяльності учасників шляхетських змагань кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. Новий етап генезису шляхетського суспільного руху на Правобережжі, що тривав упродовж 1760-х – 1800-х рр., був зумовлений внутрішньо- та зовнішньополітичними чинниками, а також інкорпорацією суспільства регіону до російської загальноімперської структури. На формування руху вплинули національно-релігійний, етнокультурний, соціально-економічний та історико-психологічний чинники, що ґрунтувалися на маргіналізації місцевої польської еліти відносно українського загалу населення. Традиційна орієнтація на іноземну допомогу сприяла оформленню профранцузької та проросійської течій польського шляхетського суспільного руху, які відрізнялися не лише політичними симпатіями, а й формами та методами своєї діяльності. Розвиток ідеології учасників суспільного руху шляхти на Правобережжі відбувався в два етапи: 1810-ті – 1820-ті роки (оформлення ідейних засад руху) та 1830-ті – 1840-ві рр. (еволюція світогляду), й характеризувалося синтезом традиційних шляхетських концепцій та новітніх європейських теорій. Ідеологічна сутність шляхетських змагань полягала у поєднанні національно-визвольних ідей з суспільно-політичними. Цей синтез зумовив виокремлення ідейних течій – консервативної, поміркованої та ліберальної. Ідейні засади шляхетського суспільного руху знайшли втілення в програмних документах товариств. Своєрідність ідеології учасників руху на Правобережжі відзначалася соціальною поміркованістю, маргіналізацією місцевої польської еліти відносно загалу населення та широкою опозиційністю до російської влади, а також міфологізацією регіональної історії, початок якій було покладено польськими романтиками. На формування регіональних особливостей ідеології польського шляхетського руху в українських землях вплинуло й встановлення контактів з учасниками паралельних російського та українського суспільних потоків. Особливістю трансформації світогляду шляхетських опозиціонерів на Правобережній Україні стала постановка національного питання (Статут “Співдружності польського народу”) та залучення до опозиційної діяльності шляхти українців-студентів Київського університету, що свідчить про демократизацію руху. Сепаратистські тенденції в середовищі учасників змагань на Правобережжі, що проявилися в цей період, завадили оформленню єдиної політичної програми, посилили ідейно-тактичні розбіжності і спричинилися до остаточного розколу між учасниками шляхетського суспільного руху. Особливість практичної діяльності учасників шляхетського суспільного руху виявилася у поєднанні традиційних форм та методів (просвітництва, агітації, самовдосконалення) зі збройною боротьбою, що свідчило про адаптацію до вимог часу та набуття загальноєвропейських рис. Упродовж 1795-1830-х рр. найпоширенішими формами стали польські легіони, масонські ложі, студентські та таємні товариства. Аналіз форм та методів діяльності шляхетського суспільного руху свідчить про його політизацію та демократизацію в 1830-х рр. Польський шляхетський суспільний рух 1795-1830-х років на Правобережній Україні розвивався, з одного боку, як складова частина загальношляхетського руху, про що свідчать хронологічні межі та чинники генезису, типологічна сутність ідеології його учасників та поширення традиційних форм та методів боротьби. З іншого боку, він мав значні регіональні особливості, які найопукліше проявилися в опозиційності до влади та національному консерватизмі. Ця опозиційність, що у свідомості багатьох учасників руху зводилася до захисту своїх споконвічних прав та привілеїв, нагадувала середньовічний сепаратизм феодального європейського суспільства. Але в ній простежується і часто несвідоме відстоювання засад майбутнього громадянського суспільства. |
