У Висновках підбиваються підсумки виконаного дослідження наукової проблеми і узагальнюються отримані результати, головними з яких є такі:
1. Буддійський світоглядний комплекс є самодостатньою, самоорганізуючою й людиновимірною системою. Її специфіку визначає низка концептів, що утворює стале ядро, яке обумовлює актуальність і холістичний характер буддизму в просторі і часі. Цими концептами є: ідея стражденності людського буття; вчення про „восьмеричний шлях звільнення”; закони „взаємообумовленого виникнення” і карми; доктрина анатмавади („не-душі”) та космологічна модель світу. Універсальним принципом, що утримує світоглядне ядро, є „стражденність” як фундаментальна характеристика буття, специфіка тлумачення якого виокремлює буддизм серед усіх існуючих релігійних і філософських систем.
2. Буддизм – це не просто релігія. Він і філософія, і етика, і психологія, і менталітет, і спосіб життя. А ще точніше, він – усе це в рівній мірі, але на різних рівнях організації власної світоглядної позиції. Буддійський світоглядний комплекс являє собою не звичайну інтелегибельну релігійно-філософську систему європейського типу, а швидше, філософськи оформлену сотеріологію, особливістю якої є „недвоїстість” онтології і гносеології (онтогносис). У його межах передбачається не лише спосіб пізнання, а й спосіб буття. Саме ця особливість „вписує” буддійську світоглядну позицію в розгорнутий процес релігійного постмодернізму, в якому не передбачається поділу світу на „релігійний” та „нерелігійний”, а відбувається їх взаємопроникнення і руйнування меж між сакральним і профанним (релігійне стає менш релігійним, а секулярне – менш секулярним).
3. У буддійській світоглядній традиції розрізняються два модуси буття – сансара і нірвана, кожен з яких пов'язаний з певним способом пізнання. На рівні сансари – суб’єктивний, нірвани - „недвоїстий” (онтогностичний). Перший не здатен об’єктивувати власну природу і виступає причиною тотальної стражденності. Другий (у межах якого передбачається як спосіб пізнання, так й спосіб буття) – ініціює вихід за межі бінарної пульсації на всіх рівнях буття й є методологією „недвоїстості” зміни самобуття на основі самопізнання, результатом якої є просвітлення, стан Будди. Традиційні характеристики буддійської світоглядної позиції як песимістичної або нігілістичної, знімаються в методологічному дискурсі буддизму.
4. Сотеріологічній меті в буддійській світоглядній традиції служить і її герменевтика, якій тут надають великого значення. Пояснюється це діалогізмом і транснаціональним характером буддизму. Плюралізм точок зору і стійкість світоглядного ядра до різноманітних соціокультурних ін’єкцій не характерні такою мірою жодній іншій світовій релігії. Буддійська сакральна герменевтика не лише не схожа на європейські аналоги, а й на східну давньоведичну традицію. Буддизм демонструє власні підходи до розв’язання основної проблеми герменевтики – проблеми розуміння. Тут усе будується на універсальних законах функціонування психіки індивідуума в їх співвідношенні із фундаментальними принципами Дхарми. Історичний рух у буддійській герменевтиці має тенденцію редукуватися у внутрішньоособистісну динаміку. Буддійська герменевтична традиція має специфічний екзистенційний вимір зосередженості – „для іншого”, тобто замикається не лише на предметі аналізу, його методі, а й на адресаті.
5. Буддійська світоглядна система побудована на стрункій холістичній духовно-ціннісній парадигмі. В її основі лежить аксіологічний алгоритм, який виділяється транснаціональним і трансперсональним характером, непідвладним простору і часу, „схованим” в складних релігійно-філософських конструкціях. У всі часи він ставав не лише предметом прискіпливої уваги і джерелом творчості багатьох відомих філософів, а й приваблює різнобарвні інокультури та впливає на соціально-етичні доктрини християнства, ісламу, зороастризму, маніхейства та інших релігій.
6. Найбільш вражаючою рисою буддійської світоглядної традиції, яка сьогодні інтенсивно осмислюється на Заході, є її спроба зрозуміти світ як збалансовану систему взаємопов’язаних конструкцій і гармонію між ними. Її двигуном є ідея „єдиносутності” людини і світу, яка містить в собі доглибинну інтенцію людського буття до стану рівноваги з оточуючим світом. В умовах глобалізації ця ідея набуває особливої ваги, бо йдеться про сумірність людини і світу, збіг або розбіжність їх, які можуть призводити до оптимістичних або песимістичних сценаріїв розвитку людства і його майбутнього. Розробивши і продукуючи оригінальну систему гармонії людини із природою, буддизм запропонував таке екологічно прийнятне для сучасного світу розуміння реальності, яке доповнює концепції сталого розвитку. Воно базується на базових світоглядних імперативах, які визначають нормативно-ціннісні концепти буддійської екоетики, пронизують всю синергетичну світоглядну систему буддизму та продукують один із варіантів „екогеософського світогляду”.
7. Світоглядна позиція буддійської традиції, опинившись в центрі кроскультурних взаємодій та сучасних глобалізаційних процесів, поступово стає субстанційною основою „ідеї великого синтезу” Західної і Східної цивілізацій, що продукує становлення нового бачення світу, на основі якого „цілісна людина”, має шанс стати гарантією „цілісного світу”. Найтиповіші тенденції „входження” буддизму в духовну ойкумену людства свідчать про очевидність цього процесу.
|
